Аюдаг

Аюда́г[2], Ведмі́дь-гора́[3][4][2] (крим. Ayuv Dağ) гора на Південному березі Криму. Розташована на межі Великої Алушти і Великої Ялти, за 2,5 км на схід від Гурзуфа. Висота Аюдагу — 577 м[5], гірський масив трохи витягнутий у північно-західному напрямі на 2400 м, виступає в море на 2—2,5 км. Загальна площа — близько 5,4 км²[5]. Із 1947 р. Аюдаг пам'ятка природи[6], ландшафтний заказник загальнодержавного значення[7].

Аюдаг
Вид на Аюдаг із мису Плака
Вид на Аюдаг із мису Плака

44°33′ пн. ш. 34°20′ сх. д.
Країна  Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Розташування Автономна Республіка Крим
Система Кримські гори
Тип гора і мис[1]
Висота 572 м
Ідентифікатори і посилання
Аюдаг
Аюдаг (Україна)
Аюдаг
Аюдаг (Автономна Республіка Крим)
 Аюдаг у Вікісховищі

Назва

Сучасна назва Аюдаг складається з двох кримськотатарського, кипчацького слова *aju — ведмідь, турецького *datf, кримськотатарського *dag — гора[8]. Зовнішнім виглядом гора схожа на ведмедя, що ніби припав до моря і п'є воду. Проте, як свідчить видатний дослідник Криму Петро Кеппен, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Біюк-Кастель, що означає «велика фортеця»[8]. П. Кеппен висловлює припущення про те, що в середньовіччі гора могла мати назву Айя, від грецького «айос» — святий.[9] Потім грецька назва Айя трансформувалась у кримську Аю-Даг[10]. На середньовічних італійських картах-портоланах Аюдаг позначений як Камілле («верблюд»)[8][11].

Найпроблематичнішим є питання щодо назви гори в античну епоху. Аюдаг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, містився храм таврської богині Діви[12]. Деякі дослідники, наприклад Іван Бларамберг, вважають, що в античних периплах Аюдаг позначений як мис Кріу-Метопон (Метопону), що означає «баранячий лоб»[8][13]. Проте обидва твердження є спірними.

Геологія

Аюдаг — класичний лаколіт[3][5]. Виникла вона близько 150 млн років тому в середнеюрську епоху в результаті проникнення магми в розломи земної кори. Головною гірською породою Аюдагу є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал з якого зроблено трибуни на Красній площі в Москві[5]. Аюдаг — природний мінералогічний музей Південного узбережжя Криму, тут виявлено 18 нових мінералів[5][14]. Наприклад, везувіан, невідомий в інших місцях Кримських гір[5].

Флора і фауна

Суничне дерево дрібноплідне на горі Аюдаг

Вершина і схили Аюдагу вкриті шибляком із вкрапленнями сосни кримської. Шибляковий деревостан складається із дуба скельного і пухнастого, граба східного, ясена високого, горобини звичайної і береки, клена польового, кизилу звичайного, паліуруса, шипшини звичайної тощо. Зустрічаються також реліктові рослини: суничне дерево дрібноплідне, ялівець високий і колючий, фісташка туполиста, рускус понтійський та інші. Всього флора Аюдагу налічує 577 видів рослин, із них 44 занесені до Червоної книги[15][5].

На Аюдазі мешкають лисиця, борсук, куниця кам'яна, їжак білочеревий, заєць сірий, вивірка телеутка, дрібні гризуни, кажани та інші види ссавців. На скелях Аюдагу гніздяться мартини, рідше баклани, у лісі горлиці, сови, дятли, синиці, горобці, сойки, дрозди та інші види птахів. Із плазунів тут зустрічаються вужі, полози, ящірки, у тому числі і безногі жовтопузи. 16 видів тварин Аюдагу занесені до Червоної книги[16]. Із 1974 р. Аюдаг заказник державного значення[17].

Історія

Відомості про ранню історію Аюдагу уривчасті і суперечливі. Археологи знайшли на Аюдагу кремінні знаряддя праці епохи мезонеоліту[18][5]. В епоху пізньої бронзи — раннього заліза з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аюдазі існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським[19]. У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапляють до зони впливу Боспорської держави[20].

Набагато краще вивчений і представлений археологічними пам'ятками середньовічний період. У VIII ст. на Аюдазі виникає великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його фундатором вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського покояться на території монастиря[21], але світу поки не явлені. Біля східного підніжжя Аюдагу містився головний храм обителі — базиліка святих Апостолів Петра і Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» в селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аюдазі в середньовіччі виникає кілька невеликих поселень[22].

Монастир і поселення проіснували до кінця XV — початку XVI ст. Після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аюдаг, внаслідок зневоднення гори після землетрусу 1423 року[23].

Див. також

Примітки

  1. https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Aju-Dah;3866667.html
  2. Аюдаг // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А  Ж. — 416 с. 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0.
  3. Аюдаг // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба геодезії, картографії та кадастру ; голов. ред. Л. Г. Руденко ; голова ред. кол. Б. Є. Патон. К. : ДНВП «Картографія», 2007. — 435 с. — 5 тис. прим. — ISBN 978-966-475-067-4.
  5. Аюдаг // Енциклопедичний словник-довідник з туризму / авт.-уклад.: В. А. Смолій, В. К. Федорченко, В. І. Цибух ; передм. В. М. Литвина. К. : Видавничий дім «Слово», 2006. — 372 с. — ISBN 966-8407-55-5.
  6. Ена В. Г., 1989, с. 76.
  7. Ландшафтні заказники загальнодержавного значення // Портал «Природа України». Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
  8. Янко М. П., 1998.
  9. Кеппен П. И. Крымский сборник, СПБ,1837, с. 167
  10. Домбровский О. И., 1975, с. 60.
  11. Ена В. Г., 1989, с. 59.
  12. Ена В. Г., 1989, с. 25-26.
  13. Ена В. Г., 1989, с. 36.
  14. Ена В. Г., 1989, с. 77.
  15. Ена В. Г., 1989.
  16. Ена В. Г., 1989, с. 78.
  17. Перечень территорий и объектов природно-заповедного фонда Автономной Республики Крым общегосударственного и местного значения по состоянию на 1 января 2001 г. (без г. Севастополя)[недоступне посилання з лютого 2019]
  18. Лысенко А. В., 2002, с. 63-85.
  19. Домбровский О. И., 1975, с. 110.
  20. Лысенко А. В., 2002, с. 66-68.
  21. Никитский А. Житие преподобного отца нашего Иоанна, епископа Готфии // ЗООИД, 1883, № 13
  22. Лысенко А. В., 2002, с. 73-85.
  23. Домбровский О. И., 1975, с. 128.

Література

  • Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба геодезії, картографії та кадастру ; голов. ред. Л. Г. Руденко ; голова ред. кол. Б. Є. Патон. К. : ДНВП «Картографія», 2007. — 435 с. — 5 тис. прим. — ISBN 978-966-475-067-4.
  • Янко М. П. Аюдаг // Топонімічний словник України : Словник-довідник. К. : Знання, 1998. — 432 с. — ISBN 5-7707-9443-7.
  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
  • Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней, Киев, 2002.
  • (рос.) Домбровский О., Столбунов А., Баранов И. Аю-Даг — «Святая» гора. Симферополь, 1975.
  • (рос.) Ена В. Г. Заповедные ландшафты Крыма. Симферополь, 1989.
  • Кеппен П. И. О древностях Южнаго берега Крыма и гор Таврических, Спб, 1837.
  • Лебединский В. И., Партенитская долина от моря до гор, Симферополь, 1999.
  • Лебединский В. И., С геологическим молотком по Крыму, Москва, 1982.
  • (рос.) Лысенко А. В., Тесленко И. Б. Античные и средневековые памятники горы Аю-Даг // Алуштинский регион с древнейших времен до наших дней. Киев : Стилос, 2002.
  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.