Бабак Іван Ілліч

Народився 26 липня 1919 р. в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Нікопольського району Дніпропетровської області), УНР, у сім'ї селянина. Українець. Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював вчителем хімії та біології.

У квітні 1942 р. Бабак закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП), яким командував І. Дзусов. Льотчики полку воювали тоді на Як-1, виконуючи завдання з прикриття наземних військ, супроводу та штурмівки. Поступово відступаючи на схід, полк брав участь у боях на Південному, Північно-Кавказькому, Закавказькому фронтах. У цих боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109.

19 вересня 1942 року, особовий склад полку був виведений з фронту на відпочинок, поповнення та перенавчання. У грудні 1942 р. льотчики освоїли «Кіттіхоукі», а на початку 1943 р. — «Аерокобри». 9 березня вони приступили до бойової роботи з Краснодарського аеродрому. Бабаку дісталася «Аерокобра» П-39Д-2, заводський номер 41-38416. У березні він збив на ній Ме-109 і Ю-87, а у квітневих боях на Кубані, що доходили до 50 боїв на день, знищив 14 німецьких винищувачів. Поряд з Фадєєвим, Покришкіним, Семенишиним він був у той час одним із найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями.

У вересні, повернувшись до полку, він отримав нову «кобру» з написом: «Від школярів Маріуполя» — і вже в перший бойовий виліт збив Ме-109. Цей «мессер» він атакував з 20—30 метрів, мастило з розваленого від гарматної черги літака залило ліхтар, і садити машину довелося, дивлячись у бокове скло ліхтаря. Кілька місяців він літав у парі з молодим льотчиком П. Гучеком, що став згодом Героєм Радянського Союзу.

У бою над озером Молочне на очах сотень воїнів наземних військ четвірка Бабака протягом хвилини збила чотири Ме-109. Це був його п'ятий бойовий виліт за день, і перевтома знову викликала загострення хвороби.

Навесні 1944 р. після повернення з госпіталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами та Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції, збив 6 німецьких літаків. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінського» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом.

Іван Ілліч потрапив у полон. Ведений не зміг зорієнтуватися, і, попри інтенсивні пошуки й особистий контроль маршала Конєва, не знайшли навіть літака, що впав.

Упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

— Коли втікав від лазні до літака, ордена свої я не встиг почепити, не до того було, — згадував Бабак. — Ну і вирішив видати себе за рядового льотчика. А вони слухають мої байки і сміються. Потім дають мені альбом із фотографіями наших асів-винищувачів, де на першому місці красувався портрет Покришкіна, ну і моя особистість там теж виявилася...

Бабак був відправлений у табір для військовополонених. Інші полонені лікували його там чим могли. У полоні Іван Бабак пробув до кінця війни. Завдяки довгим зусиллям Олександра Покришкіна, він був знайдений в одному з таборів для інтернованих, де колишні військовополонені проходили перевірку, звільнений і відправлений у полк.

Допомога Покришкіна позбавила його від необхідності проведення слідства щодо обставин потрапляння у полон, однак й представлення до другої Золотої Зірки не пройшло. За час війни Бабак провів приблизно 300 бойових вильотів, особисто збив 33 і в групі 4 літаки противника. У 1949 р. гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності: був директором однієї зі шкіл у Більську, викладав хімію. Пропрацював багато років, і ніхто в школі, ані вчителі, ані діти, не знали, що їхній викладач хімії, скромний і небагатослівний Іван Ілліч Бабак, — один із найкращих асів Другої Світової війни, особисто збив 37 ворожих літаків. Дізнавшись про це, на одній із зустрічей ветеранів 9-ї ГвІАД у Києві, Олександр Покришкін обурився:

— Ну, знаєш, друже люб'язний, від такої твоєї скромності гординею та образою на весь світ віддає. Золоту Зірку тобі вручили не для того, щоб ти її в шкатулці ховав! Ось тобі дублікат Зірки, у мене ще є, і будь добрий носити її і пацанів на прикладі своїх подвигів виховувати.

Пізніше Іван Ілліч переїхав у Полтаву, працював викладачем з хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської, середній школі № 29, працював інспектором міськвиконкому, директором полтавської середньої школи № 7. Іван Ілліч згадував про небачені за розмахом і запеклістю повітряні бої у небі Кубані у квітні — травні 1943 року, коли доводилось робити по 5–6 бойових вильотів у день; кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак.

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами й грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій підіймається.

Де не працював, скрізь насаджував шахи, — Бабак так і каже: насаджував. Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії став вести шаховий гурток при кімнаті школяра. А ще був заступником голови обласної шахової федерації.

Написав книгу «Зірки на крилах» (Харків: «Прапор», 1975 р. та інші видання).

Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у місті Полтаві.

Ім'я Героя було присвоєно піонерським загонам школи № 28 в Полтаві, шкіл в Олексіївці та в селищі Южний Багратіонівського району Калінінградської області.

• Бабак Іван Ілліч. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Міф про «Велику вітчизняну» й синдром непам'яті
• Бабак Іван Ілліч на сайті «Повітряні аси». (рос.)
• Бабак Іван Ілліч на сайті «Повітряна війна». (рос.)
• «Летючий барс» капітан Бабак на сайті Інтернет-видання «Полтавщина».
• Сидоров В. І. Бачу зорі. Проліски Інститутської гори в кн. Зваблення скіфа. Етюди / Черкаси: Вертикаль. Видавець Кандич С. Г. 2016. — 316 с.