Багамойо

Багамойо (суах. Bagamoyo) — місто в Танзанії в складі області Пвані, центр однойменного району. Багамойо був центром торгівлі слоновою кісткою і рабами, а в 18891891 роках столицею Німецької Східної Африки. Відповідно до прийнятої в Танзанії програми децентралізації, місто управляється не власною муніципальною радою, а комітетом регіональної ради за допомогою місцевих адміністраторів. З 2006 року Багамойо — кандидат на включення в список Світової спадщини ЮНЕСКО як кінцевий пункт шляху работорговельних караванів, що починався в Уджиджі поблизу озера Танганьїка.

Багамойо
суах. Bagamoyo
Основні дані
6°26′ пд. ш. 38°54′ сх. д.
Країна  Танзанія
Регіон Пвані
Столиця для Німецька Східна Африка (Колонія, залежні території, колишня держава, історична область)
Населення 35 000
Висота НРМ 0 м
Міста-побратими Вальєхо
Часовий пояс UTC+3
GeoNames 161290
Міська влада
Мапа
Багамойо
Багамойо (Танзанія)


 Багамойо у Вікісховищі

Географія

Місто Багамойо розташоване за 75 км на північний захід від найбільшого міста Танзанії Дар-ес-Салам на узбережжі Індійського океану неподалік від острова Занзібар. Багамойо є адміністративним центром однойменного району, де, крім нього, налічується ще дев'ять сіл[1] і в 2012 році проживало в цілому близько 312 тисяч чоловік[2].

Море поруч з Багамойо досить мілководне, що перешкоджає прийому великотоннажних суден і послужило однією з основних причин перенесення столиці Німецької Східної Африки в Дар-ес-Салам (яке мало глибоководну гаваннь) у 1891 році[3]. На початку другого десятиліття XXI століття уряд Танзанії прийняв рішення про будівництво в районі Багамойо нового океанського порту, яке має завершитися в 2017 році і обійдеться в 10 мільярдів доларів США. Розрахункова пропускна здатність нового порту (20 мільйонів контейнерів на рік) в 25 разів перевищує пропускну здатність порту Дар-ес-Салама. Одночасно з будівництвом порту планується будівництво залізничних гілок, які з'єднають Багамойо з Мландізі (містом-супутником Дар-ес-Салама) і Танзанійський-замбійських залізницею[4]. До теперішнього часу Багамойо пов'язаний з Дар-ес-Саламом швидкісним шосе, що дозволяє добиратися з одного міста в інше менш ніж за годину[1].

Клімат Багамойо тропічний, середня річна температура — 26,6 °C. Річна норма опадів — 1015 мм; дощі частіші влітку, ніж взимку[5].

Історія

Багамойо (ілюстрація з книги 1891 року)

До середини XVIII століття Багамойо являв із себе дрібне поселення, де здійснювалася торгівля рибою, сіллю і камедю. Населення Багамойо складалося в основному з рибалок і хліборобів. Економічна роль Багамойо різко зросла, коли арабські торговці в регіоні обрали його в якості кінцевого пункту торгового шляху, по якому йшли каравани рабів[3]. Починався цей 1200-кілометровий шлях від Уджиджі в районі озера Танганьїка. А з Багамойо раби потім перевозилися кораблями на Занзібар[6]. Неофіційно саме з цих часів веде своє походження назва Багамойо (слова «Буага-Мойо» можна перекласти з суахілі як «Залиш своє серце», що трактується, як звернення до рабів, які назавжди залишають свою батьківщину[1]; інший можливий переклад — «дай собі відпочинок» — імовірно пов'язаний з тим, що носії, які йшли з караваном, позбавлялися тут від свого 20-кілограмового вантажу[4]).

Будівля католицької місії в Багамойо (світлина початку XX століття)

У другій половині XIX століття постійне населення Багамойо досягло тисячі чоловік і в основному складалося з аборигенів, а також оманських арабів та індійців. У місті проживала велика громада ісмаїлітів (137 осіб до 1870 року). До цього часу тут діяла перша в Східній Африці місія, заснована Братством Святого духа в 1868 році. Місто почали відвідувати європейські дослідники, багато з яких (в тому числі Лівінгстон, Спік, Річард Бертон, Джеймс Грант та Стенлі) починали звідси свій шлях вглиб Африканського континенту[3][7].

У 1880-ті роки, після заборони на работоргівлю і заснування Німецької Східної Африки Багамойо — основний торговий центр регіону на той момент — став столицею нової колонії, але вже через два роки мілководнийй порт перестав задовольняти колоніальну владу, і столиця була перенесена в більш зручну гавань Дар-ес-Салам[3]. Після себе німці залишили хороші дороги, щось на кшталт міського планування і першу в регіоні сучасну лікарню, але близькість до нової столиці зіграла з Багамойо злий жарт: економічне зростання міста зійшло нанівець[8]. У 1929 році Багамойо отримав від нової метрополії — Великої Британії — статус міста [9], а в 1961 році, після отримання Танганьїкою незалежності — статус районного центру[3]. У 80-ті роки місто стало одним з місць, де була апробована нова реформа місцевої влади «Деволюція через децентралізацію». В результаті в Багамойо немає власної міської ради, і містом керує комітет регіональної ради [9].

Економіка

Після перенесення столиці в Дар-ес-Салам економіка Багамойо переживала тривалий період стагнації. Населення займалося традиційними промислами, такими, як риболовля та землеробство, при цьому цінних культур в цих місцях не вирощувалося і урожай йшов на потреби самих мешканців[8].

Ситуація почала змінюватися в 1990-ті роки. З прокладкою якісного шосе, скорочується час шляху між Дар-ес-Саламом і Багамойо, останній став привабливішим як для туристів, так і для заможних столичних мешканців, які стали обзаводитися в ньому нерухомістю[1]. Прискореними темпами, проте, стали рости і нетрі, населення яких до кінця першого десятиліття нового століття становило 65 % від загального міського населення району [10].

Рибальські доу в гавані Багамойо

Багамойо є центром будівництва вітрильних рибальських суден доу[4]. Рибальство залишається однією з основних галузей господарства Багамойо; більшість сільського населення займається рибальством, видобутком креветок і крабів, всього в районі налічується близько 650 дрібних риболовецьких господарств, а число ліцензованих рибалок зросла з 8 сотень до 1,9 тисячі між 1988 і 2004 роками. Проте вже до середини 90-х років стала вимальовуватися картина виснаження морської фауни, що, ймовірно, пов'язано з початком лову тралами за два десятиліття до цього. Середній улов одного рибалки за два десятиліття скоротився втричі — від 75 кг в день в 1985 році до 25 кг в 2004 році[1].

Паралельно з рибальством в Багамойо розвивається морське рослинництво. Збір дикорослих водоростей видів Eucheuma spinosum і Kappaphycus striatum, які послуговують сировиною для виготовлення каррагінанів, ведеться з 1950-х років, а з 80-х років почалося їх розведення[1].

Туристична індустрія почала розвиватися в Багамойо з 1993 року, коли тут був побудований перший готель, і потік туристів зріс із закінченням будівництвом Дар-ес-саламського шосе в 2003 році. У 2005 році довколишній мисливський заповідник Саадані отримав статус національного парку[1], а в 2006 році Багамойо був включений в заявку Танзанії в ЮНЕСКО про присвоєння статусу об'єкта Світової спадщини старому шляху работорговельних караванів[6].

Дохідною, хоча й незаконною, галуззю економіки району є вирубка мангрових гаїв з подальшим вивезенням деревини і деревного вугілля. Мангрові в Танзанії знаходяться під охороною закону з 1898 року, але хижацьке вирубування лісу, що веде до ерозії ґрунтів, триває[1].

Значні зміни в структурі економіки Багамойо очікуються із завершенням будівництва сучасного океанського порту, яке заплановане на 2017 рік. Порт, розрахований на прийом 20 мільйонів контейнерів на рік, стане найбільшим в Танзанії і перетворить місто на важливий транспортний вузол[4].

Культура

В рамках збільшення привабливості Багамойо для туристів ведеться інтенсивна робота по консервації та реставрації архітектурних пам'яток колоніальної епохи[4]. З початку 80-х років проводиться щорічний міжнародний фестиваль мистецтв. Тривалість феестіваля — один тиждень на рік, він привертає виконавців з різних країн Африки та Європи. Основний майданчик фестивалю — амфітеатр, розрахований на 2000 глядачів[11].

Примітки

  1. Elin Torell, Aviti Mmochi, and Penny Spiering. /1834/1325/1/Bagamoyo_baseline.pdf {{{Заголовок}}}. — Coastal Resources Center, University of Rhode Island. — P. 4.
  2. Район Багамойо, область Пвані Архівовано 2014-03-11 у Wayback Machine. на сайті Національної перепису населення Танзанії (англ.)
  3. The History of Bagamoyo. Bagamoyo Friendship Society. Процитовано 11 березня 2014.
  4. Malela Kassim. (3 січня 2014). New Bagamoyo port to restore town's lost glory. IPP Media. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 березня 2014.
  5. Багамойо на сайті Climate-data.org (англ.)
  6. The Central Slave and Ivory Trade Route. UNESCO. 20 лютого 2006. Процитовано 11 березня 2014.
  7. Багамойо // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
  8. H. Sosovele. Bagamoyo Area Economic and Social Briefing. Institute of Resource Assessment, University of Dar es Salaam. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 11 березня 2014.
  9. UN-HABITAT, 2009, с. 13.
  10. UN-HABITAT, 2009, с. 15.
  11. Mike Mande. (October 5 2012). The world goes to Bagamoyo. The East African. Процитовано 12 березня 2014.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.