Байлакан

Байлакан (Байлаган, азерб. Baylakan), вірменська форма назви — Пайтакаран[1] — середньовічне місто, що розташовувалося на місці нинішнього городища Орен-Кала, недалеко від злиття Кури і Араксу, в історичному регіоні Арран, раніше в Кавказькій Албанії, нині — на території Мільського степу в сучасному Азербайджані. У середньовіччі — великий торговий центр на шляху з Кавказу на Близький Схід. У XI—XII століттях Байлакан мав змішаний етнічний склад[2].

Байлакан
План розкопів

Історія
Срібний дирхам перського шахіншаха Хосрова I, викарбуваний у Байлакані (Музей історії Азербайджану, Баку)

Байлакан містився на території Каспіани, що в давнину була областю проживання каспіїв[3]. Дані арабських джерел, згідно з яким місто побудовано в період правління сасанідського царя Кавада I, знайшли своє підтвердження під час розкопок, початих 1953 року[4]. В інших джерелах говориться, що цар Кавад міг бути лише реконструктором міста, але не його засновником. У V-VI ст. збудовано стіну міста, шириною 6 м (в кладці знайдено сасанідські печатки).

В середині ІХ століття у складі провінції Байлакан згадується фортеця Ктіш, що містилася в південній частині вірменонаселеного[5][6] Нагірного Карабаху[7]. Середньовічне джерело IX століття повідомляє:[8]

Тоді Буга пішов на Ісу ибн-Юсуфа (Єсаї абу Мусе), який перебував у фортеці Ктіш (Катіш) Байлаканської провінції.

Протягом X—XI століть місто перебувало в межах володінь курдської династії Шеддадідів[1], хоча на нього претендували також Ширваншахи.

1221 року Байлакан зазнав навали татаро-монголів. Як свідчить арабський літописець:

Напали татари, вони билися, і силою зброї заволоділи містом у місяць рамазана (30 жов. — 28 лис.) [шістсот] вісімнадцятого року, і вирізали, не залишивши живими ні дітей, ні старих і ні жінок...

  Інший літописець повідомляє:

Вони досягли міста Байлакана країни Арран, яке взяли в облогу і захопили, вирізали жителів стільки, що майже винищили їх.

  Після різанини населення місто підпалили. Але після відходу татар місто почало знову облаштовуватися. Середньовічний літописець:

...татари вторглися і повбивали всіх жителів, яких зустріли, розграбували, потім підпалили місто. Коли вони пішли, біженці цього міста знову повернулися і знову влаштувалися там.

  1222 року до міста Байлакан увійшли об'єднані вірмено-грузинські війська.

Анонімний перський автор XIII століття «Аджа'іб ад-Дунйа» давав такий опис Байлакана періоду правління Нусрат ад-Діна ібн Абу Бакра ібн Мухаммеда і Музаффар ад-Діна Узбека з династії Ільдегізидів:

...місто, теж відноситься до Аррану. Це було велике місто. За часів щасливого султана Абу Бакра і пана, государя ісламу Музаффар ад-Дунйа ва-ад-Діна місто стало надзвичайно упорядкованим. У ньому побудували багато палаців і замків. У минулому в місті не було води, і жителі через це страждали. Від Аракса течуть туди кілька проток. Розповідають, що місто завдяки їх благословенним діянням, стало процвітати. У ньому побудували безліч будівель і там оселилися вельможі.

Блага там рясні, базари у великій кількості.

Його товари: шовк-сирець з виміряною вагою, хороші гранати, виноград, помаранчі, фазани, турачі, багато риби. Місцеві товари, товари Ширвана і Дарбанда зустрічаються там у достатку. Взимку погода там немов у раю, не буває ні холодною, ні гарячою. Місто завжди було місцем перебування государів.[9]

  В XIII столітті Байлакан у вигляді Белукан в розлогому вірменському написі монастиря Гтіч згадується у складі Дізака («Белукан Дизацький зі своїми угіддями…»).

Пізніше, 1403 року Тимур на місці зруйнованого Байлакана побудував місто Бейлаґан. На початку XV століття іспанець Руй Гонсалес ді Клавіхо повідомляє:

...Тимур мав звичай приїжджати на цю рівнину, де розбивав на зиму табір, і зовсім недавно він повелів побудувати тут місто (зване Бейлаганом), де облаштувалися 20 тис. осіб.

 

Культура

Неподалік від міста розташовані руїни Міль-Мінарета, з яким пов'язується назва степу, а також залишки давнього зрошувального каналу Гяурарх, з якого вода йшла в місто через закриті канали з обпаленої цегли і через складані водопровідні гончарні труби.

Під час археологічних розкопок знайдено глазуровану кераміку IX—X ст. і аббасидські монети, скляні вироби, вироби з металу і кістки. В IX—X ст. техніка випалювання керамічних виробів у Байлакані була вдосконалена. Ручний гончарний круг був витіснений ножним. В кераміці широко застосовувалися ангоби і глазурі. Успіх був досягнутий в освоєнні способів отримання кольорового скла і виготовленні скляного посуду, за якого застосовувалося вільне дуття, дуття у формі і виливання у формі. Наочним підтвердженням високого рівня розвитку Байлакана є яскраво-зелені і яскраво-фіолетові візерунки на спокійному тлі ангобу, фігурки і смуги, тополеві крони і фіолетові вкраплення кераміки.

Були розвинені також ткацтво, шовківництво, килимарство. Байлакан славився своїми солодощами — натіфом, які привертали увагу навіть арабських авторів. Розквіту Байлакан досягає в IX — початку XIII ст.

Знахідки з Байлакана
Керамічний виріб з зображенням птаха. XII—початок XIII століття. Музей історії Азербайджану Розписане керамічне блюдо з Байлакана. XII—XIII ст.

Монети

Знайдені під час розкопок драхми сасанідського царя Хосрова II, пізніше сасанідські геми і ранньоарабські монети свідчать про торгові зв'язки Байлакана з іншими країнами в той період. Срібні диргеми і мідні фельси з позначенням на них слова «Арран» почали карбуватися з кінця третьої чверті VIII — перших років IX ст. На території Київської Русі і в прибалтійських країнах також знайдено такі дирхеми.

Примітки
  1. Байлакан — стаття з Іраніки. C. E. Bosworth
  2. Новосельцев А. П. , Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 41.
  3. Бартольд В.В. Сочинения. — М. : Наука, 1963. — Т. II.
  4. Тревер К.В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании. — М.-Л. : Издательство Академии Наук СССР, 1959.
  5. Тревер К. В. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). — М.-Л., 1959. — С. 294—295.:
    Временем расцвета албанской письменности принято считать V—VII века, когда, по словам А. Г. Шанидзе, «албаны во всех областях политической и культурной жизни Кавказа принимали деятельное участие наравне с грузинами и армянами». По всей видимости, в Албании параллельно с албанским как язык письменности использовался ещё и армянский, на котором к тому времени говорило население областей Арцаха и Утика, входивших до 387 года в состав Большой Армении.
  6. Азия на рубеже древности и средневековья. Закавказье в IV—XI вв. // «История Востока» (Восток в средние века)
    Впрочем, о терминах «албанский», «Албания» для IX-Х вв. следует сказать особо. В эту пору они уже были, скорее, историческими. Значительная часть албанского (разноязычного) населения на правобережье Куры была арменизирована (процесс этот начался ещё в древности, но особенно активным был, по-видимому, именно в VII—IX вв.).
  7. нині біля села Туг
  8. Древние города[недоступне посилання з Июль 2019]
    В середине IX в. упоминается провинция Байлакан. Примечательно то обстоятельство, что тогда в его составе упоминается крепость Ктиш, находившаяся в южной части горного Арцаха (ныне — около села Тох Гадрудского района НКР): «Тогда Буга пошел на Ису ибн-Юсуфа (Есаи Абу-Мусэ-С. К.), который находился в крепости Ктиш (Катиш) Байлаканской провинции».
  9. Аджа'иб ад-Дунйа (Чудеса мира) / пер. Смирновой Л.П.. — М. : Наука, 1993.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.