Байрамова Фаузія Аухадіївна

Фаузія Байрамова народилася у присілку Сабаєвому в Башкортостані. Після закінчення середньої школи продовжила освіту в Казані — спочатку у театральній школі, а згодом на філологічному факультеті Казанського державного університету (1983–1989). У 1986 стала членом Спілки письменників СРСР. Професійну кар'єру розпочала з роботи у казанській телестудії, після чого працювала редактором у книжковому видавництві.

В той же час почала активно займатися політичною діяльністю. Входила до ініціативного центру Народного фронту Татарстану, однак вийшла з організації через політичні розбіжності. Брала участь у діяльності Татарського громадського центру, стала одним із засновників партії «Іттіфак» — першої некомуністичної партії в Татарстані. Головною метою об'єднання стало досягнення незалежності Татарстану та встановлення демократичної політичної системи в республіці[2]. Під час першого конгресу партії Байрамову було обрано її Головою, а на четвертому конгресі організації у 1997 році повторно затверджено на цій посаді. Протягом 1990–1995 років була народним депутатом Республіки Татарстан, брала активну участь у створенні таких документів, як «Декларація суверенітету Татарстану» (1990), «Результати референдуму з суверенітету Татарстану» (1991) та Конституція Татарстану.

У 1991 році Фаузія Байрамова організувала акцію голодування в Казані на знак протесту проти проведення виборів Президента РРФСР на території Татарстану. Голодування тривало 14 днів та викликало серйозний протестний рух, результатами якого стало те, що 27 травня парламент Татарстану оголосив, що вибори президента країни не будуть проводитися на території республіки. Того ж року вона брала участь у створенні Асамблеї тюркських народів та стала одним з її лідерів.

З 1994 по 1998 — член президії Спілки письменників Татарстану. Видавала власну газету «Алтын Урда» (укр. «Золота Орда») до її закриття владою Татарстану.

Травнева демонстрація: Р. Мухаметдінов, Ф. Байрамова, М. Мулюков. Республіка Татарстан, 1991 р.

Безкомпромісна політика Байрамової різко контрастувала з позицією офіційного уряду Татарстану, зокрема президента Мінтімєра Шаймієва, що обрав позицію пошуку згоди з Москвою. Вона щороку брала участь у політичній акції «Хәтер көне» (тат. «Дня пам'яті» або День пам'яті та скорботи татарського народу) у Казані, що присвячена річниці завоювання столиці Казанського ханства військами Івана Грозного.

2010 вперше засуджена на один рік умовно за підбурювання міжнаціональної ворожнечі. Ще до оголошення вироку Байрамова заявила, що більше не може жити в Росії і планує виїхати до однієї з демократичних зарубіжних країн, однак цього так і не сталося[3].

2 жовтня 2014 Фаузія Байрамова вдруге засуджена за звинуваченням у розпалюванні міжнаціональної ненависті та ворожнечі. Як і першого разу, суд міста Яр Чалли виніс вирок «один рік умовно». Причиною цього стали її повідомлення у соціальних мережах, у яких вона повідомила, що в Татарстані державними силовими структурами щодня проводяться репресії та переслідування мусульманського населення. Крім того, вона висловила солідарність із кримськими татарами, що були категорично проти приєднання Криму до Росії[4].

За свою промову під час «Хәтер көне» (тат. «Дня пам'яті») 2019 р. була притягнена до відповідальності у судовому порядку — сплатила штраф у розмірі 10 тис. рублі[5]. У вересні 2020 року Байрамову затримали в міжнародному порту Казані під час вильоту до Туреччини на лікування, однак відпустили після допиту і розголосу події в незалежних ЗМІ[6].

Фаузія Байрамова широко відома серед волзьких татар своїми державницькими та патріотичними поглядами. Росіяни називають її «бабусею татарського націоналізму»[7]. Вона зверталась до президента Туреччини Раджеп-Тайїпа Ердогана із закликом захистити мусульман Татарстану[8]. Водночас, письменниці належить низка резонансних заяв та висловлювань, які широко тиражувались в татарських та російських ЗМІ.

У січні 2022 р., під час масових протестів у Казахстані, була серед підписантів публічної заяви "Народи Російської Федерації солідарні з народом Казахстану!", у якій представники різних національних рухів корінних народів Російської Федерації звернулись до своїх співвітчизників із закликом не їхати до Казахстану в складі так званого "миротворчого контингенту ОДКБ"[9][10].

• Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»
• Знак «За внесок у культуру» (рос. «За вклад в культуру»)
• Лауреат літературної премії Гаяза Ісхакі

Автор більш ніж 30 художніх, публіцистичних та поетичних книг, а також сотень статей татарською та російською мовами.

• «Болын» (рос. «Лука», 1986),
• «Сəнгать дɵньясына сəяхəт» (укр. «Подорож у світ мистецтва», 1989),
• «Моң» (укр. «Мелодія», 1991),
• «Мəйдан татарларны кетə» (укр. «Площа чекає татар», 1992),
• «Кара урман» (укр. «Ліс дрімучий», 1997),
• «Безне онытмагыз» (укр. «Не забувайте нас», 1998),
• «Дəверлəр кучешендə» (укр. «На перетині віків», 1998),
• «Соңгы намаз» (укр. «Останній намаз», 2000),
• «Ядерный архипелаг или атомный геноцид против татар». — Казань : Аяз, 2005. — 304 с.
• «Кучум хан». — Казань : Татарское книжное издательство, 2007[13] (2011). — 288 с.

• Донька — Зульфія Кадирова, мешканка Сполучених Штатів Америки. Автор докторської дисертації з історії ісламу.
• Син — Сулейман. У 2000 році навчався у ісламському університеті в Малайзії.

• Сабірджан Бадретдін (18 квітня 2000). Фаузия Байрамова: Железная Леди Татарстана (рос.). «Татарская газета» №3-4. Процитовано 3 жовтня 2014.
• История / Фаузия Байрамова (рос.). «Московское татарское свободное слово». Процитовано 3 жовтня 2014.
• Фәүзия Бәйрәмова. Урыс хыялы яки Татарлар бетәргә тиешме? (тат.). «Московское татарское свободное слово». Процитовано 3 жовтня 2014.
• Фаузия Байрамова. Палачи в погонах (рос.). «Московское татарское свободное слово». Процитовано 3 жовтня 2014.

Інтерв'ю

• Рінат Білалов, Рашид Галямов (16 березня 2004). Фаузия Байрамова: Я изменилась, но не изменила себе (рос.). «Татарская рассылка». Процитовано 3 жовтня 2014.