Баламутівка (Хмельницький район)
Баламу́тівка (пол.Bałamutówka)— село в Україні, центр Баламутівської сільської територіальної громади Ярмолинецького району Хмельницької області. Населення становить 511 осіб.
село Баламутівка | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Хмельницька область |
Район/міськрада | Ярмолинецький район |
Громада | Баламутівська сільська громада |
Основні дані | |
Населення | 511 |
Поштовий індекс | 32122 |
Телефонний код | +380 3853 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°18′45″ пн. ш. 27°02′54″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
305 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 32122, Хмельницька обл., Ярмолинецький р-н, с.Баламутівка |
Карта | |
Баламутівка | |
Баламутівка | |
Мапа | |
|
До давніх варіантів назви відносяться Balamutowcze (1583), Balamatowka (1650), Balamutowce (1678), Bałamutowka (1784), Баламутовка (1800)[1]
Походження назви
К.М, Тищенко у своїй праці «Правда про походження українців» відносить назву Баламутівка до Монголізмів (гунських і пізніших), а час їх виникнення-до VI—XIII ст. н. е.[2]
Існують такі версії про походження назви Баламутівка-від дієслова збаламутитися, оскільки селяни не послухали поміщика і поселилися не в урочищі Круча, а між річками Вовк і Фоса; баламути- назва мешканців зруйнованого Селища, які поселилися в заплавах. Але ймовірно, що назва походить від власного імені засновника села.[1]
Географія
У селі є чотири ставки."Панський став" — викопаний за Анциферова М. Є. на початку ХХ століття. Також у селі є ще три ставки: «Великий став», «Польовий став», «Малий став».[3]
Історія
На полях біля села є три давні кургани. Ще один знаходиться у селі.[4]
За 1,7 км на захід від села, на лівому березі струмка, що тече через село, знаходиться поселення черняхівської культури. Поселення внесено до реєстру, як об'єкт археології місцевого значення.
Ймовірна дата виникнення села з невеликих хуторів — 1564 р[3].
У 1583 році було власністю рода Сенявських[5].
У 1715 р. за підтримки князя Адама Чортирийського в Баламутівці було побудовано трьохкупольна церква св. Архистратига Михаїла, а 1886 року- дзвіницю. Свого часу храм був уніатським, потім — православна церква[3].
1862 року в Баламутівці була заснована трикласна церковно-приходська школа.
У к. ХІХ ст. село відносилось до Шаравської волості Проскурівського повіту. Було власністю Поморських, Погорецьких, у 1880 р. власником був Порай-Кошиця.[5]
Станом на 1885 рік налічувало 118 дв., 705 мешканців, мало парафіяльну православну церкву, школу, цегельний завод, постоялий двір, водяний млин[6].
1898 року село належало почесному громадянину Євгену Феодоровичу Анциферову, який проживав в Одесі, на Херсонській вул.[7]. На початку ХХ ст. село перейшло до його сина, Анциферова М. Є. При ньому був викопаний «панський став», побудувано водяний млин, гуральню, розбито величезний парк.
В 1906 році з квітня по листопад у селі відбувались заворушення селян. У 1913 році була збудована нова школа земського типу. В трьох класах навчалося 23 учні.
У 1918 році у Баламутівці діяла народна школа, при цьому земство сплачувало 500 крб. річних оренди приміщення для земської школи, інші 100 крб.- місцевий священник[8]. У 1918 році селяни спалили панський маєток.[9]
Після приходу до влади більшовиків, у 1920 році, діяв лікнеп для дорослих.
У 1929 році у селі було створено колгосп «Вільна праця», головою якого був Олійник О. С. В 1933 році колгосп перейменувано на ім. Косіора, в 1938р . — ім. Горького, в 1959 році — «Шлях Леніна», в 1963 році — «Гігант».
У 1933 році церкву було зруйновано активістами.
Під час Голодомору 1932—1933р.р. за даними різних джерел в селі загинуло біля 20 чоловік. У 2008 р. встановлено імена 15.[10]
У 1938 р. у селі було засновано хор «Барвінок», якому 1970 році було присвоєно звання «народного хору».
в 1944 році в селі працювала семирічна школа. До неї ходили учні із сусідніх сіл — Шумівців, Лугового, хутора Виноградівського[3].
Станом на 1971 рік у селі проживав 1021 чол., знаходилась садиба найбільшого в районі колгоспу «Гігант», який спеціалізувався на свиноводстві, працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека, швейна майстерня.[9]
У 1975 році відкрили новозбудовану школу, у якій діяв гурток юних конструкторів. Найвищим досягненням гуртка було створення робота, якого нарекли ТУПом (телекерований універсальний прилад).[3]
Наш час
У селі діє середня ЗОШ, є магазини, відділення укрпошти, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, .
У 2006 році народному хору «Барвінок» присвоєно звання «Народний аматорський колектив».
4 січня 2015 року відбулося перше богослужіння у новозбудованому храмі на честь Архистратига Михаїла (УПЦ КП, тепер ПЦУ).
У 2015 році Баламутівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів отримала статус НВК[3].
У 2017 році виник конфлікт між жителями села та орендарем місцевого ставка[11].
Відомі люди
- Хімічев Борис Петрович (12 січня 1933, Баламутівка — 14 вересня 2014, Москва) — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист Росії (1993).Знімався у фільмах: «Айвенго», «Ати-бати, йшли солдати...», «Голова професора Доуеля», «Земля Санникова», «ТАРС уповноважений заявити…», «Баязет» та ін.
- Нагорний Леонід Сергійович — керівник хору «Барвінок», «Заслужений працівник культури»
- Дехтяр Іван Іванович — вчитель фізики, був керівником гуртка юних конструкторів
Посилання
Примітки
- Торчинська Н. М., Торчинський М. М (2008). Словник власних географічних назв Хмельницької області (укр). Хмельницький: Авіст. ISBN 978-966-96969-3-9.
- Тищенко, К.М. (2012). Правда про походження українців (укр). Український тиждень. с. №16, мал.5.
- упоряд. Груник О.Д. (2015). Баламутівка рідна – тебе величаю : інформаційнодовідкове видання (укр). Баламутівка: Ярмолинецька ЦБС, Б-ф с. Баламутівка.
- Археологія та стародавня історія Ярмолинецького району. Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині. Процитовано 18.04.19.
- Filip Sulimierski i Władysław Walewski (1880). Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich (пол). Warszawa. с. т.І, стор.94, т.XV ч.1, с.75.
- Зепринский В.В. (1885). Волости и важнейшие селения.Губернии Малороссийские и юго-западные [Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская] (рос). С.-Пб: Центральный статистич.комитет. с. 279.
- сост.В.К.Гульдман (1898). Поместное землевладение в Подольской губернии (рус). Кам.-Под.: Подольский статистический комитет. с. 40.
- З життя України й Поділля (укр). С.: Село. с. № 44, 45.с.26.[недоступне посилання з серпня 2019]
- Мехеда М. І. , Гаврик Ю. О., Галай Д. М. , Гарнага І. В., Главак Т. В. , Гуменюк С. К., Ігнатов О. С. , Коваленко Л. А., Копилов А. О., Ланевський В. П., Мещишин А. І., Олійник Л. В., Соколяненко В. В., Степенко О. Д., Суровий А. Ф., Тищенко В. І. (1971). Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Хмельницька область (укр). Київ: Голов. ред. УРЕ АН УРСР. с. 694. Архів [file:///C:/Users/User/Downloads/0013544.pdf оригіналу] за 12 серпня 2013. Процитовано 24 травня 2019.
- Гавчук І. К., Гладуняк І. В. , Слободянюк П. Я., Осадча Г. Г. (2008). Національна Книга пам′яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Хмельницька область. (укр). Хмельницький: Український інститут національної пам′яті України; Хмельницька обласна державна адміністрація. с. ч.ІІ, с.1144. ISBN 978-966-96829-8-7.
- ГУБРІЄНКО., Роман (23 лютого 2017). Панська рибка (укр). Процитовано 18.04.2019.