Тищенко Костянтин Миколайович

Головним науковим досягненням К. М. Тищенка є створення метатеорії мовознавства. Ця концепція стала можливою внаслідок теоретичного переосмислення співвідношень змісту окремих лінгвістичних дисциплін і блоків лінґвістичних знань у системі єдиної науки про мову. Вона вперше стисло описана вченим у вигляді великої матриці у ключовій статті 1989 року. Мовознавство стало першою наукою, для якої опрацьовано метатеорію, що адекватно відображає взаємне розташування і співвідношення нагромаджених досі знань про систему мов світу та їхні властивості. При цьому було виділено зумовлені природою об'єкта сім найзагальніших метаполів лінґвістичних знань (етнопрагматика мови, аксіопрагматика, ідіопрагматика, синтактика, сиґніфіка, генетичне мовознавство, еволюційне мовознавство) та кілька суб'єктно зумовлених видів лінґвістичних знань (галузі, концепції, методи, одиниці, закономірності).

Опрацюванння метатеорії мовознавства стало можливим шляхом паралельної рефлексії над загальнотеоретичними лінґвістичними курсами, які К. М. Тищенко викладав перед тим упродовж 25 років. По дворічній армійській службі (1963—1965) та після вступу до аспірантури, на запрошення проф. А. О. Білецького і під його керівництвом К. М. Тищенко від 1965 року почав викладати теоретичні курси загального мовознавства і вступу до мовознавства для студентів I і V років навчання тодішнього філологічного факультету і факультету іноземних мов КДУ. Дотепер, за 42 роки викладання цих дисциплін проф. К. М. Тищенком, їх прослухали і склали іспити понад 5 тисяч студентів^{[джерело?]}.

Філолог-романіст за освітою, К. М. Тищенко є автором численних публікацій з французької, італійської, португальської та інших романських мов. Викладав французьку мову й переклад у 1963—1990 рр. Опублікував низку власних літературних перекладів з французької, португальської та італійської мов. У серпні 1998 року забезпечував португальський переклад для урядової делегації України на Всесвітній виставці Expo '98 у Лісабоні.

Дослідження з італознавства: «Морська і рибальська лексика Кавказького узбережжя Чорного моря» (1976), «Італійська мовна присутність в Україні» (доповідь на 72 конгресі Спілки Данте Аліґієрі у Трієсті, 1996), «Формальна морфологія італійського дієслова» (2003); розділ «Дієслівна парадигма італійської мови» (в дисертації 1969 р.), «Сільвано Чеккеріні та його твори» (післямова; 1973), «Живий слід Риму в мові й географічних назвах України»; переклади з італійської (Р.Проді, К.Ґоці, Ф.К'єза). Засновник і президент мовно-культурної Спілки Данте Аліґієрі у Києві (з 1994; від 2002 почесний президент), К. М. Тищенко 35 років викладав італійську мову в Київському університеті ім. Т. Шевченка (з 1965) і на курсах Спілки Данте Аліґієрі у Києві (з 1994).

Дослідження К. М. Тищенка зі слов'янських мов присвячені окремим аспектам їх викладання для іноземців та мовно-культурним контактам слов'ян з їхніми історичними сусідами.

Кілька публікацій з германістики відображають окремі сторони наукових інтересів К. М. Тищенка і пов'язані переважно з мовно-історичними питаннями.

Перші в Україні фахівці з валлійської мови були підготовані також у стінах Лінґвістичного музею. З педагогічної співпраці з історичним факультетом у 1990-х роках виріс цілком новий спецкурс «Вступ до кельтології», опрацьований вперше в Україні для студентів, які роком раніше записалися до К. М. Тищенка на факультативний практичний курс валлійської мови.

• До етимології етноніма кіммерійців// Східний світ, № 1-2'97. — К., 2000. — С. 106—111.
• Кельтські етимології. І. Етнос (1-3) // Мовознавство. — 2003. — № 4. — С. 3-16; № 5. — С. 35-43; № 6. — С.42-54.
• Кельтські назви селищ на витоках річок України // Народна творчість і етнографія. — 2003. — № 5-6. — С.63-73; 2004. — № 3. — С. 109—119.
• Топонімічні сліди кельтських сусідів скіфів // VII сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей. — К., 2003. — С. 136.
• Про кельтську спадщину деревлян // Україна. Наука і культура. — Вип. 32. — К., 2004. — С. 150—179.
• Ім'я Глухова серед однотипних назв // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. — Глухів, 2004. — С. 9-18.
• Мовні дарунки давніх сусідів: від скіфів до хозарів // Урок української. — 2004. — № 5, 6. — Вкладка, с. 1-32.
• Аналоги кельтських місцевих назв України в топонімії Росії // Київський географічний щорічник. — № 3, 2003. — К., 2004. — С. 166—185.
• Мовні свідки формування українців // Дивослово. — 2007. — № 7. — С. 36–44.

К. М. Тищенко підвищував кваліфікацію з баскійської мови в Доностії-Сан-Себастьяні та Віторії-Ґастейсі у 1991 і 1996 роках. Підготував перших в Україні фахівців із практичним знанням баскійської мови.

• Общие лексические изоглоссы восточнославянских и иберо-кавказских языков // Вопросы языковой структуры. — К.: КГУ, 1976. — С. 45–51.
• Баскійський досвід мовного будівництва // Урок української. — 2000. — № 8.
• Логіка суджень у прислів'ях басків // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. — Вип. 9. — К.: КНЛУ, 2003. — С. 366—376.
• Найдовша мовна й культурна традиція в Європі: баски // Пам'ятки України. — 2003. — № 4. — С. 74-101.
• [Примітки й добір ілюстрацій до статті:] Хв. Вовк. Біля моря — між басками // Пам'ятки України. — 2003. — № 4. — С. 102—124.

К. М. Тищенко викладає фінську мову як факультативну дисципліну в Київському університеті від 1985 р. Проте з переходом декана факультету проф. О. Є. Семенця на дипломатичну роботу ці курси втратили організаційне сприяння деканату. Від 1995 р. вчений співпрацює з товариством «Україна-Фінляндія», за підтримки якого вперше дістав від Посольства Фінляндії офіційне визнання своєї зведеної групи київських студентів КПІ і КНУ: він викладав їм фінську мову від квітня 1998 р. Праці з фінознавства: «Частотний словник фінського словотвору» (2004, співавтор Б. Рудий). Дослідження укр. мовою: «Ранні фінські запозичення з індоєвропейських мов», «Протофінська мовна присутність у Європі»; англ. мовою: «Прафінсько-індоєвропейські мовні зв'язки», «Фінські й саамські мовні та генетичні контакти». Редактор укр. перекладів книг: Юссіла О., Гентіля С., Неваківі Ю. «Від Великого князівства до сучасної держави. Політична історія Фінляндії від 1809 року»; Ґуммерус Г. «Україна в переломні часи. Шість місяців на чолі посольства у Києві».

• Друга іноземна мова: фінська. Навч. програма для студ. Інституту міжнародних відносин. — К.: КНУ, ІМВ, 2000.
• Ранні фінські запозичення з індоєвропейських мов // Етнічна історія народів Європи. — Вип. 5. — К.: КНУ, 2000.
• Найдавніші іранізми фінської мови // IV сходознавчі читання А.Кримського. Тези міжнар. наук. конф. — К., 2000.
• Мовні свідчення протофінської присутності у Західній Європі // Етнічна історія народів Європи. — Вип. 9. — К.: КНУ, 2001.
• Східні запозичення у фінському словнику і словотворі // VI сходознавчі читання А. Кримського. Тези міжнар. наук. конф. — К., 2002. — С. 103—105.
• Proto-Finnic and Indo-European Linguistic and Genetic Contacts // Етнічна історія народів Європи. — Вип. 14. — К., 2003. — С. 52-60.
• Suomen kielen sananjohdon taajuuskirja. A Frequency Dictionary of Finnish Word Building (співавтор Б. Рудий). — К., 2004.
• Мовні контакти: свідки формування українців. — К.: Аквілон-Плюс, 2006. — 416 с.
• A Frequency Dictionary of Finnish Word Building // Organization and Development of Digital Lexical Re-sources. MONDILEX Second Open Workshop. Kyiv, Ukraine, 2-4 February, 2009. Proceedings. — K., 2009. — P. 85-87 (coauthor B. Rudyj).

У 1994 році К. М. Тищенко стає провідним науковим спеціалістом Інституту сходознавства, заступником голови докторської спецради, регулярно публікує статті з нової для себе наукової області — іраністики, щороку виступає з доповідями на міжнародних сходознавчих читаннях у Звенигородці й Києві, 1997 р. представляє українське сходознавство на 35-му світовому конгресі орієнталістів у Будапешті. Об'єднавши зусилля з колеґами — В. С. Рибалкіним, О. I. Редьком, А. П. Зєнцевим, — вчений відновлює викладання перської мови в Київському університеті, а невдовзі очолює кафедру сходознавства (тепер — кафедра Близького Сходу, по якій він одержує 1995 р. звання професора).

Публікаціі К. М. Тищенка з арабістики також стосуються переважно історичних аспектів слов'яно-арабських контактів перської доби й пізнішого часу (пік припадає на роки арабо-хозарської війни 710—737 рр.).

Кілька статей К. М. Тищенка присвячені переважно історичним аспектам слов'яно-алтайських контактів часів раннього середньовіччя та доби переселення народів.

Ця група публікацій відображає результати застосування нового перспективного методу дослідження топонімічних систем, опрацьованого К. М. Тищенком за ці роки. На І-й Міжнародній конференції «Актуальні проблеми давньої історії» (м. Київ, 2007 р.) вчений презентував цей новий метод топонімічного контексту, сутність якого полягає у врахуванні семантичних зв'язків між сусідніми географічними назвами як членами топонімічної системи. За матеріалами досліджень випущено компакт-диск «Інтерактивна стратиграфія топонімії Сіверщини» (2006 р., комп. графіка Б. Рудого). З метою популяризації здобутків топоніміки як допоміжної історичної дисципліни серед старших школярів у співпраці з Інститутом інформаційних технологій і засобів навчання АПН України (Н. Т. Задорожна зі співробітниками) К. М. Тищенко і колектив музею створили у 2007 р. навчальний фільм «Мовні дарунки давніх сусідів. Від італіків до аланів», розміщений тепер на сайті www.itcomp.edu-ua.net.

Разом зі своїм колеґою-романістом доц. I. I. Магушинцем К. М. Тищенко стає ініціатором створення 1985 року експериментальних романських груп (ЕРГ), організованих для дослідження низки методичних проблем викладання мов. Окрім основної іноземної мови, слухачі цих груп вивчали паралельно (доти вважалося, що таке в принципі неможливо) по 4 романські мови, наприклад, до анґлійської — ще французьку, італійську, іспанську, португальську. Всупереч сумнівам скептиків, десятки студентів цих груп склали державні іспити з усіх цих мов 1989 і 1991 рр. До речі, це були перші — і чи не єдині — відкриті іспити в університеті.

• Лингвостатистические законы и содержание обучения языку // Вестник КГУ. Романо-герм. фил. — Вып. 19. — К.: КГУ, 1985. — С. 3–8.
• О комплексном изучении языков // Вестник КГУ. Романо-герм. фил. — Вып. 20. — К.: КГУ, 1986 (співавтор).
• Роль интенсивного этапа в многоаспектном преподавании иностранных языков // Сб. науч. трудов МГПИИЯ. — № 280. — Москва: МГПИИЯ, 1986 (співавтор).
• Экспериментальная романская группа ЭРГ: освоение резервов интенсификации // Вестник КГУ. Романо-герм. фил. — Вып. 22. — К.: КГУ, 1988. — С. 109—114 (співавтор).
• Программа комплексного изучения четырех романских языков. — К.: КГУ, 1988 (співавтор).
• Пределы действия законов Йеркса-Додсона в обучении языку (тезисы) // Методич. указания по пробл. препод. ин. яз. в вузе. — К.: КГУ, 1989. — С. 5–6.

Внаслідок проголошення незалежності України перед філологами також відкрилися несподівані перспективи й виникли нові історичні завдання. Після півстолітньої перерви в Києві було відновлено Інститут сходознавства, пов'язаний з ім'ям академіка А. Кримського, знову починає видаватися його журнал «Східний Світ». Спільно з директором Інституту сходознавства, колишнім останнім аспірантом А. Кримського, акад. О. Й. Пріцаком, а також проф. О. Є. Семенцем, В. С. Рибалкіним, Б. П. Яценком, I. В. Бичком, В. Ф. Резаненком і М. Д. Волковим вчений обґрунтовує перед адміністрацією університету потребу створити окремий факультет для підготовки фахівців з орієнталістики (1995): від 2003 року це відділення східних мов і літератур Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

1992 р. К. М. Тищенко підготував і захистив докторську дисертацію на тему «Метатеорія мовознавства». I того ж року заснував концептуально новий підрозділ університету, — перший у світі Лінґвістичний навчальний музей, незмінним директором якого є досі. Теоретично обґрунтував його структуру і за попередні десятки років разом зі своїми студентами підготував понад 300 великоформатних кольорових планшетів теперішньої експозиції музею. У першому залі розгорнуто стаціонарну і змінну експозицію «Галерея мов світу» і «Сім галузей лінґвістичних знань», у другому залі — «Найдавніші мовні колективи Європи», у третьому залі мовних контактів — «Історія запозичень слів до українського словника» на основі спеціально проведених студій. Про відкриття музею Київський університет повідомив 165 університетів світу. За 19 років діяльності музею його відвідало понад 10 тис. екскурсантів з 32 країн. Визнанням музею стала Премія ради вчених товариств Америки (ACLS), одностайно присуджена йому 1999 р. В офіційному документі ACLS лінґвістичний музей названий «the finest of the intellectual leadership» (найблискучішим досягненням у галузі інтелектуального лідерства)^{[джерело?]}.

• Лінгвістичний навчальний музей // Національний університет ім. Т. Шевченка. Довідник. — К.: КНУ, 1996.
• Про лінгвістичний музей // Пам'ятки України. — 1998. — № 3-4.
• Лінгвістичний навчальний музей // Київськ. нац. університет ім. Т. Шевченка. Довідник. — К.: КНУ, 1999.
• Європейський рік мов // Євробюлетень, травень. — К., 2001.
• Європейський рік мов в українському вимірі // Дивослово. — 2001. — № 12.
• Додаток. Міжфакультетський Лінгвівстичний навчальний музей Київського університету (з офіційного звіту) // Метатеорія мовознавства. — К.: Основи, 2000. — С. 342—350

Н. Ф. Клименко: «У монографiї К. М. Тищенка йдеться про впорядкування системи понять цiлої науки, причому такої, що належить до фундаментальних, теоретичних»[2]. «Найбiльшим теоретичним здобутком книжки… є представлення мовознавства як розчленованої єдностi лiнґвiстичних знань, усi елементи якої пов'язанi внутрiшнiми, часом прихованими, корелятивними вiдношеннями»[3].

С. В. Семчинський: «Якщо користуватися термiнологiєю Куна, то нам запропоновано нову парадигму мовознавчої теорiї, яка має повне право на життя, але зроблено це не за рахунок революцiйної змiни однiєї парадигми iншою, а саме з урахуванням досягнень всiх попереднiх парадигм. Iншими словами, це своєрiдна кумулятивна парадигма»[4].

В. М. Пащенко: «…К. Тищенка зацікавила не так сама лексична стратиграфія, як ідея пов'язати її з іншою стратиграфією — топонімічною. Складники її у колективній монографії 1981 р. окреслено так: „Ми не можемо зараз перерахувати всі відомі назви поселень і річок з домонгольської доби, зазначимо лише, що йдеться про велику кількість [назв], стратиграфія яких включає до свого складу шари доскіфського, скіфо-іранського, фракійського, балто-слов'янського, тюркського, вкраплення германського, кавказького, фінського та ін. походження“. Зауваживши схожість обох стратиграфій, вчений уперше її послідовно дослідив»[5].

«К. Тищенко запропонував змістовну хронологічну схему з 32 мовних пластів у словнику й топонімії України на відрізку часу в 5 тисяч років: від фінізмів та іранізмів до праслов'янського шару, а далі від ілліризмів і кельтизмів через візантійські грецизми до літуанізмів, полонізмів, росіянізмів і англо-американізмів. Як наслідок, Україна має чи не найдокладнішу схему етномовної стратиграфії»[6].

«Незалежну апробацію запровадженої К. Тищенком ідеї кореляції лексичної і топонімічної стратиграфії України дала сучасна генетика. Автор концепції пише про це так: „Усю генетичну різноманітність теперішніх народів унікального Європейського півострова Азії визначає різний пропорційний склад одних і тих самих північно-західних Y-гаполгруп (R1b, I, R1a, N, G2, J2, E1b1b, Т, Q), які внаслідок епохальних переселень давніх скупчень людей опинилися саме в цьому районі. Тут і під'єднується тема топонімії України і лексичних запозичень. Внаслідок системних студій 2004—2011 рр. виявлено, що кожному етномовному пласту топонімії України відповідає пласт лексичних запозичень з тієї самої мови в українському словнику. І ось тепер викладений вище яскраво сучасний генетичний матеріал, крім своєї прямої наукової вартості (на рис. 1 ліва колонка. — В. П.), стає незалежним і ефективним засобом апробації цих системних студій з історичної топоніміки й лексикології. Образно кажучи, гіпотеза фінського походження назв річок України Сож, Яха, Либідь не самоочевидна (хоча є фін. susi 'вовк', joki 'річка', літоп. Либь 'ліви'). Але ця гіпотеза міцніє, відколи в українському словнику також знайдено низку запозичень з мов фінської групи: кульгати, кволий, щур (ест. kulgeda 'ходити', лівс. kūol'iji 'помираючий' від kuolla 'помирати', фінс. hiiri, морд. šever̕ 'миша'). Такі системні відповідності краще протистоять несистемній критиці, — але тепер ще дістають незалежну потужну підтримку від зовсім іншої науки: виявляється, кожний 20-й українець має Y-гаплогрупу N від фінського (лівського, естонського) предка. [На дальших сторінках брошури] показано взаємну відповідність цих трьох рядів незалежних наукових аргументів“»[7].

Твердження Тищенка, викладені у низці його праць («Мовні контакти: свідки формування українців», «Арабський пласт топонімії України VII—XIII ст.», «Етномовна історія прадавньої України», «Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти») у 2010 р. піддав критиці С. О. Вербич, кандидат філологічних наук; старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України. На думку Вербича, Тищенко надто довільно тлумачить багато які українські топоніми, залучаючи арабські, кельтські, іранські, готські лексеми у тих випадках, де назви можна цілком пояснити на матеріалі слов'янських мов. «Пропонуючи етимологічний коментар так званої кримготської лексики, К. М. Тищенко настільки захоплюється цією ідеєю, що забуває про один із базових законів етимології — врахування фонетичних відповідників у межах мов однієї генетичної сім'ї. Нехтування цим принципом може призвести до помилкових етимологій». За приклад Вербич наводить хибну етимологію слова колобок, яке, на думку Тищенка, походить від прагерм. *kloibho- («хліб, спечений на сковороді») — що неймовірне з огляду на те, що праіндоєвропейський дифтонг *-оі- на праслов'янському рівні відповідає *ě і сучасному українському [і] (насправді найближчими родичами укр. колобок є грец. κόλλαβος і латис. kalbaks). Критик нагадує, що «етимологічний аналіз лексики як апелятивної, так і пропріальної — це не звичайне порівняння фонетично подібних слів, а насамперед визначення словотвірної моделі, за якою утворилася та чи інша лексема»[8]

Г. П. Півторак: «…До останнього часу топонімічні словники й численні розвідки про походження як загальновідомих, так і регіональних топонімів становили переважно самодостатній науковий матеріал, лише спорадично пов'язаний із суміжними науками. Значною мірою це пояснюється складністю самої проблеми: закодована в топоніміці інформація відбиває історію відповідного краю впродовж століть або й тисячоліть, але внаслідок поступового забуття первісної мотивації назв і їх перекручування місцевими мешканцями відповідно до свого розуміння первісна форма топоніма буває затемнена настільки, що відтворити її під силу лише дослідникові зі знанням багатьох мов та закономірностей їхньої трансформації в хронологічному дискурсі. Саме такий науковий багаж має професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка К. М. Тищенко. Його наукова заслуга серед багатьох інших полягає ще і в тому, що своїми дослідженнями він увів топонімію в етногенетичний контекст, а також використав найновіші досягнення молекулярної генетики, завдяки чому підніс етногенетичні дослідження на сучасний, якісно новий рівень»[9].

«Знавець десятків сучасних і давніх, живих і мертвих мов та новітніх досягнень суміжних наук, він віднайшов і систематизував сліди стародавніх контактів на території сучасної України, відбиті в українській топоніміці та в давніх запозиченнях серед апелятивної лексики, які в сучасній суспільній свідомості сприймаються переважно як питомо українські. Автор наводить численні запозичення від балтів, фракійців, іранців, іллірійців, кельтів, римлян, готів, хозарів, семітів, печенігів, половців, угорців, татар, литовців, поляків, німців, росіян, англійців та ін. Припускаю, що значна частина цих запозичень будуть сприйматися як дискусійні, сумнівні, фантастичні або такі, що можуть мати простіше й вірогідніше пояснення на місцевому ґрунті. Проте з категоричними висновками поспішати не варто. Адже апріорне заперечення знайдених проф. К. М. Тищенком фактів та їх інтерпретації не може бути продуктивним, а плідна дискусія з ним потребує й рівнозначної освіченості та ерудованості…»[10].

«Запропоновані автором ґотські, грецькі, сирійські, коптські і єгипетські етимології заслуговують на увагу. Нова праця проф. К. М. Тищенка — цікаве, важливе, потрібне й суспільно значуще дослідження, де сконцентровано викладено наукові здобутки вченого, відображені в низці його монографій, статей та наукових доповідей, а також найновіші досягнення сучасного українського й загальнослов'янського історичного мовознавства»[11].