Балійці

За даними перепису населення 2010 року в Індонезії проживало 3 946 416 балійців (1,67 % населення країни), більшість у провінції Балі — 3 336 065 осіб (85,97 % її населення). За межами Балі найбільші групи балійців знаходяться в провінціях Західна Південно-Східна Нуса (до її складу входить острів Ломбок) — 119 407 осіб (2,66 %) і Лампунг (на півдні острова Суматра) — 104 810 осіб (1,38 %)[1].

Балійська мова належить до балі-сумбаванської групи західної гілки малайсько-полінезійських мов. Існує писемність на основі латинської абетки.

Говорять також індонезійською мовою.

Релігія відрізняє балійців від більшості народів Індонезії. Вони сповідують місцевий варіант індуїзму, який увібрав у себе велику кількість місцевих традиційних вірувань. Особливо популярним є культ Шиви, важливе місце займає також культ предків. Шанують сили природи: батька-небо, матір-землю, духів гір, води, каменю та ін.

Балійська церемонія кремації

На Балі нараховується багато тисяч храмів (пура) різного призначення і розмірів. Існує дві категорії жерців: педанда і пемангку. Перші походять лише з касти брахманів, вони керують храмовими церемоніями й користуються високим авторитетом у суспільстві. Пемангку — це жерці з народу, вони виконують ритуали лише для людей зі своєї або нижчої касти.

Традиційними обрядами відзначають усі важливі етапи життя балійця від його народження до його смерті. Кремація померлого (нгабен, палебон) — це велелюдне свято, центральне місце в якому займає урочиста хода з музикою й танцями. Вважається, що після кремації душа померлого відходить у вічне життя, а плач може завдати їй шкоди.

Рисове поле на Балі

Балійський різьбяр по дереву

Абсолютна більшість балійців є сільськими жителями, а їх основним заняттям — землеробство. Головною культурою є рис, який вирощують на заливних полях, часто розташованих терасами на схилах гір. Існує складна зрошувальна система полів. Вирощують також кукурудзу, бобові, чай, каву, какао, тютюн, цукрову тростину, овочі (батат, цибуля, часник, баклажани), фрукти (ананаси, манго, апельсини, лимони, кавуни, папая, дуріан, джамбу та ін.), спеції (перечне дерево, гвоздика, імбир тощо). Садиби баліців оточують гаї з кокосових пальм і хлібних дерев. Розвинене квітникарство.

Розводять у великій кількості свиней, а також велику рогату худобу (биків, буйволів), коней, качок і курей. Рибальство мало поширене. Балійці бояться виходити в море, остерігаючись морських духів. Натомість ловлять рибу в річках і на рисових полях.

Поширені домашні ремесла: ткацтво, гончарство. Багато видів ремесла важко відділити від мистецтва. Це стосується різьблення по дереву й каменю, місцевих ювелірних виробів.

Важливе місце займає торгівля.

Балійські села мають лінійне планування і складаються з окремих садиб (пекаранган), які оточені глухими стінами й стоять рядами вздовж вулиці. Головна вулиця проходить з півночі на південь, інші перетинають її під прямим кутом. У кожному селі є один або декілька храмів, школа, громадський будинок.

Балійська садиба складається з житлових, господарських і культових споруд. Кожне житлове приміщення — це окрема споруда (бале), прямокутна в плані, складається з однієї кімнати, стоїть на фундаменті з каменя, цегли або глини, має одну або дві глиняні стіни (з інших боків бале лишається відкритим) і двосхилий дах, критий соломою.

Традиційний одяг балійців складається з полотнища барвистої тканини, яке тісно обв'язують навколо тіла. Основним матеріалом є яванський батик. Жінки носять багато прикрас.

Основу балійського раціону складає рис із приправами, їдять свинину, домашню птицю, комах, фрукти. Делікатесом вважається м'ясо кабанів, кажанів, великих ящірок.

Основу балійського суспільства становить сільська громада, що зветься деса. В економічному плані це цілком автономна територіальна одиниця.

Балійці є єдиним народом в Індонезії, чиє суспільство має кастову структуру. Система балійських каст зветься тривангса й відображає поділ балійської аристократії на брахманів (каста жерців), ксатріїв (каста правителів) та весіїв (каста воїнів). Тривангса встановлює певний бар'єр між аристократією та рештою населення, але він не такий жорсткий, як у Індії. Основна маса балійців (понад 90 %) не належить до жодної з каст. Замкнену касту утворюють лише ковалі (панде весі).

Основна форма сім'ї — мала сім'я, шлюб патрилінійний і патрилокальний. Поширені крос-кузенні шлюби. Повноправним членом громади вважається лише одружений чоловік. Майно успадковує молодший син.

Балійська храмова церемонія

Балійці — народ давньої високої культури. Інтерес становлять лонтари (книги, написані на пальмових листках) з переказами вед й індонезійського епосу та з місцевими історичними хроніками.

Розвинені народне й професійне мистецтво: храмова архітектура, дерев'яна скульптура, декоративний живопис. Балійці створили своєрідне танцювальне та музичне мистецтво. У кожному балійському селі є традиційний народний оркестр гамелан. Найбільш популярними формами балійських танців є легонг — елегантна пантоміма, що виконується юними дівчатками, барис — традиційний танок воїна, джаук — войовничий танок злого духа, пендет — танок, що символічно зображає обряд жертвоприношення, кечак — танок мавп за сюжетами «Рамаяни». Балійські театральні жанри (топенг, арджа, ваянг куліт) в основному відповідають яванським.

До найпопулярніших балійських свят належить ньєпі - балійський Новий рік і свято приходу весни. Щедрі жертви місцевим богам приносять під час проведення землеробської церемонії банью пінарух. Галунган - це велике храмове та сімейне свято, коли, за переказами, духи предків сходять з неба до своїх дітей та онуків, а ті спеціально готують для них урочисте частування.

Найпопулярнішою розвагою балійців є півнячі бої.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. т. 1, с. 338: Балійці (укр.)
• С. А. Маретина. Балийцы. Народы и религии мира: Энциклопедия. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 74-75. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
• Narody_mira._Etnograficheskie_ocherki/Narody_Yugo-Vostochnoy_Azii.(1966).%5Bdjv-fax%5D.zip Народы Юго-Восточной Азии. Под редакцией А. А. Губера, Ю. В. Марбтина, Д. Л. Тумаркина, Н. Н. Чебоксарова. Серия «Народы мира: Этнографические очерки». Москва: Издательство «Наука», 1966, с. 480-493: Балийцы (рос.)