Балінський Іван Мартинович

Походив з давнього польського дрібних шляхтичів. Його пращур у ХІХ сторіччі чи раніше переїхав на Поділля у землі графа Браницького. У селі Псярівка до Івана жило 3 покоління Балінських. Батько Мартин Балінський був безземельним селянином через втрату документів на дворянство внаслідок юридичної афери, працював у корчмі. Матір Івана звали Фекла, був також старший брат Ігнат (1874 рік народження). Ігнат вчився у гімназії на військовика, але вступив у суперечку із старшим офіцером і був відрахований, тому надалі працював поштовим чиновником.

Навчався у однорічній сільській школі, надалі два роки у церковно-приходській. Вчитель не рекомендував батьку продовжувати освіту сина, але Мартин віддав Івана до Немирівської гімназії. Івану довелося підтримувати власний матеріальний стан шляхом надання платної допомоги іншим учням. У 16 років він вже самостійно заробляв на життя і навіть допомагав хворому на той час батьку. Мартин Балінський помер від туберкульозу легень у 1901 році у віці 50 років.

У 1895 поступив до Колегії Павла Галагана в Києві, яку закінчив 1899 року. Далі вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира, де вчився до 1904 року. Радою університету нагороджений срібною медаллю за працю «Аграрне законодавство Англії в XVI сторіччі», що не давало надії на продовження академічної кар'єри. Через це Іван Балінський почав працювати викладачем історії у гімназіях Києва.

По закінченню університету Іван 22 серпня 1904 року обвінчався із Єлизаветою Василівною Радзимовською, сестрою свого приятеля по Колегіїї Івана Радзимовського, донькою сільського священика. 10 вересня 1905 року в них народився син Борис, а у жовтні 1907 року — син Сергій. Родина оселилася у квартирі на вулиці Івановській у Києві.

У 1911 році Івана запросили працювати у ту ж Колегію Павла Галагана, яку він закінчив 12 роками раніше. Балінські переїжджають до одного з корпусів Колегії на вулиці Фундуклеївській.

Викладав історію у гімназіях та інших середніх навчальних закладах Києва, на Вищих жіночних курсах.

З 1917 — викладач Київського народного університету, пізніше працював в органах управління освітою (Київ, Одеса); у 1919-20-ст. бібліотекар Всенародної бібліотеки України. Водночас (з 1918) Балінський — професорський стипендіат Українського державного університету в Києві.

Комісія для виучування історії західноруського і українського права УАН, 1924. Сидять (зліва направо): Лев Окіншевич, Микола Василенко, Сергій Іваницький-Василенко; стоять (зліва направо): Іринарх Черкаський, Степан Борисенок, Іван Балінський.

1920 стає приват-доцентом Київського університету, викладав також у ряді інших навчальних закладів. У 1922—1923 роках був деканом консульського факультету Інституту зовнішніх зносин у Києві. З листопада 1921 і до кінця життя — науковий співробітник Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН. Був секретарем історичної секції «Товариства сприяння народній освіті» (з 1907) та ін.

Влітку 1925 і 1926 років здійснив дві піші подорожі до Кавказу разом з родиною. Після останнього походу восени 1926 року захворів і менше ніж за рік помер. Лікарі підозрювали рак шлунку та мозку, але беспосередньою причиною смерті став менінгіт.