Бандера Мирослава Володимирівна

Могила Мирослави Бандери в селі Старий Угринів

Мирослава Володимирівна Глодзінська народилася в 1890 році в родині греко-католицького священика, отця Володимира Ґлодзінського та його дружини Катерини, уродженої Кушлик. Отець Володимир був парафіяльним священиком села Завоя, а з 1883 року — сіл Старий Угринів і Бережниця. Завдяки його старанням життя на території парафії покращилося: зусиллями священика в Бережниці був придбаний двір, на території якого побудували школу. У ній викладав один з братів Мирослави, Олександр. Крім нього, у матері Бандери було ще три брати — Антон, Павло і Олексій, а також сестри Катерина, Юлія, Мирослава, Любов, Олена[1].

У 1917 році чоловік Мирослави, виступивши як один із організаторів перевороту в Калуському повіті, став займатися формуванням з жителів навколишніх сіл військових підрозділів і забезпеченням їх заздалегідь захованою зброєю. Через деякий час він вступив на службу в Українську галицьку армію капеланом. У його відсутність Мирослава з дітьми влаштувалася в Ягільниці поблизу Чортківу, в будинку своєї сестри. Тут у червні 1919 року Бандери опинилися в самому епіцентрі військових дій: у результаті Чортківської офензиви та наступної за нею поразки частин УГА практично всі чоловіки з рідні Степана Бандери за материнською лінією були змушені виїхати за Збруч. Жінки і діти, включаючи Степана, залишилися в Ягільниці, проте вже у вересні, з приходом поляків, повернулися в Старий Угринів. Дорогою додому Мирослава застудилась і потрапила в Старий Угринів вже хворою. Відсутність господаря в будинку, відсутність кваліфікованої медичної допомоги, постійні нестатки і турботи про дітей посприяли розвиткові у жінки туберкульозу. У травні 1920 року, коли Андрій Бандера повернувся в Старий Угринів, стан його дружини був украй важким. «Заходи, прийняті лікарями, в основному доктором Курівцем з Калуша, були безуспішні», — констатував дівер Мирослави Осип Бандера[2]. Навесні 1921 року, на 32-му році життя від туберкульозу горла жінка померла.

У радянський період за могилою матері Бандери, її батька Володимира Глодзінського і померлої в дитинстві дочки Мирослави, люди доглядали потайки. Наприкінці 1980-х років завдяки зусиллям сільського церковного комітету на могилі відновлений хрест.

Анастасія Прокопів, колишня служниця в сім'ї Бандери, згадувала, що Мирослава була доброю і справедливою жінкою. Один із старожилів Старого Угриніва Петро Перегиняк характеризував її як безмірно люблячу матір, яка все життя присвятила вихованню своїх дітей. «Часто ми з товаришами приїжджали в Угринів до Бандери. Завжди нас радісно зустрічала мати Степана, Мирослава, — згадував Ігор Білей, житель Калуша, що надалі емігрував в Канаду. - Вона виходила у двір і запрошувала в будинок. (…) Це була надзвичайно щира і чуйна людина».

• Гордасевич, Галина. Степан Бандера: Людина і міф
• Перепічка, Євген. Феномен Степана Бандери. Львів: Сполом. 2008
• Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков: Фолио, 2007. — 382 с. — (Время и судьбы). (рос.)