Калуський повіт

Ка́луський пові́т — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Австро-Угорщини, Західно-Української Народної республіки, Польщі, УРСР і Третього Рейху. Адміністративним центром повіту було місто Калуш.

Калуський повіт
ОкругСтрийський (до 1867)
Коронний край Королівство Галичини та Володимирії
Країна Австрійська імперія
Австро-Угорщина
ЦентрКалуш
Створений 1854
Площа 1146,72 км² (1880)
Населення 65 004 (1880)
Найбільші міста Калуш, Войнилів

Королівство Галичини та Володимирії

Провісник пізнішого повіту Судовий повіт Калуш (адміністративно-судовий орган влади) був створений наприкінці 1850 року. Територія Калуського судового повіту повністю збігалась із територією колишнього Калуського староства часів Речі Посполитої. Повітова судова виконавча влада підпорядковувалась утвореному того ж року апеляційному суду у Львові.[1]

Сам Калуський повіт як орган адміністративної влади після проголошення у 1854 році був створений 29 вересня 1855 року (паралельно до наявного судового повіту) у складі округу Стрий з 41 самоврядної громади — Калуської міської і 40 сільських:

  1. Баня (з фільварком),
  2. Бережниця (з фільварком),
  3. Берлоги (з фільварком),
  4. Вістова (з фільварком),
  5. Грабівка (з фільварком),
  6. Добровляни (з фільварком),
  7. Довге-Калуське,
  8. Завій (з фільварком),
  9. Загір’я,
  10. Кадобна з фільварком,
  11. Камінь,
  12. Копанки (з фільварком),
  13. Красне (з фільварком),
  14. Кропивник,
  15. Ляндештрой,
  16. Лдзяни,
  17. Майдан (з фільварком),
  18. Мислів,
  19. Мостище (з фільварком),
  20. Небилів (з фільварком),
  21. Новий Калуш
  22. Новиця,
  23. Петранка (з фільварком),
  24. Підгірки (з фільварком),
  25. Підмихайля (з фільварком),
  26. Пійло (з фільварком),
  27. Присліп (з фільварком),
  28. Рівня (з фільварком),
  29. Рип'янка (з фільварком),
  30. Сівка-Калуська,
  31. Сливки,
  32. Слобода-Небилівська,
  33. Слобода-Рівнянська (з фільварком),
  34. Топільське,
  35. Уґартсталь
  36. Середній Угринів,
  37. Старий Угринів,
  38. Хотінь (з фільварком),
  39. Яворівка,
  40. Ясень (з фільварком).

Під час адміністративної реформи місцевого самоврядування розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року ліквідовані округи та збільшені повіти, зокрема до попереднього Калуського повіту приєднані частини повітів Рожнятівського (Брошнів, Голинь, Тужилів-Котятичі з фільварком) і Журавненського (Верхня з фільварком, Завадка з фільварком, Збора з фільварком) та Войнилівський повіт у складі міської гміни Войнилів (з фільварком) і 20 сільських[2]:

  1. Бабин (з фільварком),
  2. Гуменів (з фільварком),
  3. Діброва (з фільварком),
  4. Довгий Войнилів (з фільварком),
  5. Довжка (з фільварком),
  6. Довпотів (з фільварком),
  7. Дубовиця (з фільварком),
  8. Лука (з фільварком),
  9. Мединя (з фільварком),
  10. Мошківці (з фільварком),
  11. Негівці (з фільварком),
  12. Перевозець (з фільварком),
  13. Перекоси (з фільварком),
  14. Середнє (з фільварком),
  15. Сівка-Войнилівська,
  16. Студінка (з фільварком),
  17. Сільце (з фільварком),
  18. Слобідка (з фільварком),
  19. Томашівці (з фільварком),
  20. Цвітова (з фільварком).

Однак Войнилівський повіт зберігся в структурі судової адміністрації, приєднані громади інших повітів включені до Калуського судового повіту.

За переписом 1869 року у повіті мешкало 62 545 осіб.

Практично в набутому у 1867 році вигляді Калуський повіт існував 73 роки — до 17 січня 1940 року. За Австро-Угорщини вносились дві зміни: ще до 1880 року передана до Долинського повіту громада Брошнів, а в 1886 року до повіту долучене село Станькова з Жидачівського повіту.[3]

У 1880 році повіт поділявся на 60 кадастральних гмін і 2 судові повіти, складався з 67 самоврядних громад-гмін (2 міських і 65 сільських) та 30 окремих територій (з 49 фільварками) — загалом 97 адміністративних одиниць. За переписом 1880 року населення повіту становило 65 089 осіб[4], серед них: 52 072 греко-католики, 4 227 римо-католиків, 1 вірмено-католик, 1 православний, 989 лютеранів, 95 кальвіністів та 7 704 юдеї. У товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 53 860 осіб, польською — 8 052, німецькою — 3 133, іншими — 8.[5]

Посли до Галицького сейму

По округу № 35 IV курії (до 1867 р. включав Калуський і Войнилівський повіти, надалі збігався з укрупненим Калуським повітом) послами (в сучасному значенні — депутатами) до Галицького сейму були:

У складі ЗУНР

21 жовтня 1918 року Українською Центральною Радою для організації листопадового зриву до Калуша був присланий о. Павло Джулинський. 28 жовтня був створений Повітовий народний комітет з 11 осіб.

Вночі з 1 на 2 листопада 1918 року двадцятеро озброєних калушан перейняли владу, роззброїли мадярський гарнізон та взяли під контроль урядові установи, підприємства та залізничну станцію. Тої ж ночі українські селяни роззброювали жандармські пости по селах повіту. На ранок 2 листопада в Калуш увійшли з піснями колони українців з сіл повіту і під гул церковних дзвонів пройшло урочисте віче відновлення української держави.[6]

Головою повітової адміністрації новопроголошеної української держави — ЗУНРу став о. Павло Джулинський (23 січня 1919 року його змінив доктор Микола Желехівський, якого пізніше змінив судовий радник Юліян Білинський). Начальником пошти і телеграфу став Теодозій Левицький. Керівником повітового суду став Юліян Білинський[7], скарбового суду — Гнат Мартинець. Харчовий уряд очолив Тимко Бариш. Директором повітової кооперації став Осип Ткачук. Калуською солеварнею керував Семен Захней (згодом його замінив гірничий інженер Мар’ян Козакевич). Управу державних лісів очолив абсольвент Віденської лісової Академії Остап Бобикевич. Народне шкільництво очолив Петро Юрчик, директором Виділової школи призначено вчителя Івана Сандурського, приватну гімназію очолив учитель Дометій Попович. Уряд державного землеміра залишився в руках українського інженера Михайла Чорніти. Нотаріальну канцелярію очолював Мирон Мосора. Повітовий шпиталь і санітарну опіку над містом і повітом очолив полковник австрійської військової флотилії доктор Маркел Рожанковський[8]. Комендантом повітової військової команди призначено хорунжого австрійської армії юриста Осипа Дудикевича. Сформовану з 80 стрільців Запасну сотню очолив чотар Стах Левкович, при ній сформовано вишкіл скорострілів під командою чотаря Петра Миговича. Команду повітової державної жандармерії очолив чотар Ілько Перейма. Посадником міста обрано Михайла Дідошака.[9] Деякий час у Калуші діяла обласна жидівська міліція, комендантом якої став поручник Леон Ляндеман. Почав виходити тижневик «Голос Калуша» під редакцією Михайла Струтинського. Надалі добровольці з Калуша та повіту брали участь у формуванні Української Галицької Армії.[10] Повіт входив до Станиславської військової області ЗУНР. Делегатом до УНРади обрали о. Андрія Бандеру.[11]

Наприкінці травня 1919 року внаслідок наступу прибулої з Франції армії Галлера при синхронному ударі в спину румунських військ повіт був окупований поляками.

Під польською окупацією
Калуський повіт

пол. Powiat kałuski

Місто Калуш
Найбільше місто Калуш
Країна  Польська Республіка
Регіон Станиславівське воєводство
Королівство Галичини та Володимирії
Гміни 70 (1867-1934), 9 (1934-1939)
Населення
 - повне 102 300 (1931)
 - густота 90
Площа
 - повна 1137 км²
Дата заснування 1854

Включений до складу Станиславівського воєводства після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР. Повіт налічував 119 поселень (1 місто, 69 громад сіл (ґмін), 49 фільваркових маєтків). Площа повіту — 1183 км², 87 868 мешканців, густота населення 74,3 осіб/км².[12]

Зміни адміністративного поділу
Калуський повіт

1 квітня 1927 року присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту і з них утворена самоврядна гміна Павликівка.[13]

Розпорядженням Ради міністрів 30 травня 1931 року села Майдан і Присліп передані з Калуського повіту до Богородчанського.[14]

Загальна чисельність населення повіту за даними перепису населення 1931 року складала 102 300 осіб.[15]

Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року село Мединя передане з Калуського повіту до Станіславського.[16]

Відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ Польщі від 21 липня 1934 року «Про поділ Калуського повіту у Станіславівському воєводстві на сільські ґміни» 1 серпня 1934 року в Калуському повіті були утворені об'єднані сільські ґміни (відповідають волостям).

Міста (Міські ґміни)

1934 року Калушу підтвердили статус міста.

Сільські ґміни

Кількість:

1920-1927 роки — 66 1927-1931 роки — 67 1931-1934 роки — 65 1934 рік — 64 1934-1939 роки — 8

Об'єднані сільські ґміни 1934 року Старі сільські ґміни Кількість
1 Ґміна Вєжхня Болохув (Болохів), Вєжхня (Верхня), Гуменув (Гуменів), Завадка, Збора, Мосціска (Мостище), Станькова 7
2 Ґміна Войнілув Бабін, Бабін Зажечни (Бабин-Зарічний), Войнілув (Войнилів), Долпотув (Довпотів), Должка (Довжка), Дубовіца (Дубовиця), Мошковце (Мошківці), Павлікувка (Павликівка) (з 01.04.1927), Пшевозєц (Перевозець), Середне (Середня), Сюлко, Сівка Войніловска (Сівка-Войнилівська), Слобудка (Слобідка) 13
3 Ґміна Голинь Голинь, Долге Калускє (Довге-Калуське), Кадобна, Кропівнік, Пуйло (Пійло), Сівка-Калуска, Тужилув (Тужилів), Уґартсталь 8
4 Ґміна Лдзяни Камєнь (Камінь), Красна (Красне), Лдзяни, Нєбилув (Небилів), Петранка, Рувня (Рівня), Слобода-Нєбиловска (Слобода-Небилівська), Слобода Рувнянска (Слобода-Рівнянська), Слівкі, Топольско (Топільське) 10
5 Ґміна Новіца Берлоги, Ґрабувка (Грабівка), Завуй (Завій), Ландестрой, Новіца (Новиця), Угринув Сьредні (Середній Угринів), Угринув Стари (Старий Угринів) 7
6 Ґміна Подміхалє Бєрєжніца, Вістова, Добровляни, Мислув (Мислів), Подміхалє (Підмихайля), Подхоркі (Підгірки), Рип'янка, Студзянка (Студінка), Хоцін (Хотінь), Яворувка (Яворівка) 10
7 Ґміна Томашовце Домброва (Діброва), Долга Войніловска (Довгий Войнилів), Копанкі, Лука, Нєґовце (Негівці), Перекоси, Томашовце (Томашівці), Цьвітова (Цвітова) 8
8 Ґміна Ясєнь Ясєнь 1
передані до Богородчанського повіту Майдан (до 30.05.1931), Присліп (до 30.05.1931) 2
Передано до Станіславського повіту Мединя (до 28.05.1934) 1

* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.

Населення

Українці-грекокатолики становили 80% населення повіту (1907).[17]

У 1939 році в повіті налічувалося 109 990 мешканців (87 990 українців-греко-католиків — 80 %, 3 680 українців-латинників — 3,35 %, 8 640 поляків — 7,86 %, 1 670 польських колоністів міжвоєнного періоду — 1,52 %, 6 610 юдеїв — 6,01 % та 1 400 німців та інших національностей — 1,27 %)[18]

СРСР

Після приєднання Західної України до СРСР повіт включено 27 листопада 1939 року до новоутвореної Станіславської області.[19] 17 січня 1940 року територія повіту була розділена на три райони, кожен з кількох ґмін:

Німецька окупація 1941-1944 роки

Під час німецької окупації у 1941-1944 роках Калуський повіт був відновлений як адміністративна одиниця Крайсгауптманшафту Станіслав — складової частини Дистрикту Галичина. Відновлений також був і поділ на гміни (волості). Після зайняття території повіту радянськими військами у липні 1944 року був відновлений поділ на райони.

Сучасність

Нині на території Калуського повіту розташовані дві адміністративні одиниці Івано-Франківської області — Калуський та частково Рожнятівський райони.

Примітки
  1. Reichsgesetzblatt vom 8. October 1850, Nr. 383, Seite 1741
  2. Reichs-Gesetz-Blatt für das Kaiserthum Oesterreich. Jahrgang 1867, IX. Stück, Nr. 17: „Verordnung des Staatsministeriums vom 23. Jänner 1867“
  3. Stańkowa (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 212. (пол.)
  4. Vollständiges Ortschaften-Verzeichnis der im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder nach den Ergebnissen der Volkszählung vom 31. December 1880 (нім.)
  5. Kałuski powiat // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 724. (пол.)
  6. Олег Відливаний. Яким було Листопадове повстання 1918 року на Калущині?
  7. Калуський повітовий суд у часи ЗУНРу склав присягу на вірність Українській державі. ВІДЕО. — «Вікна», 2019.11.04.
  8. Маркил Рожанковський — офіцер морської флотилії Австро-Угорщини — похований у Калуші. — «Вікна», 2011.09.23.
  9. Наталія МЕЛЬНИК. Епідемія тифу та українська влада. Яким був Калуш 100 років тому?
  10. Грабовецький В. Історія Калуша. — Дрогобич: Відродження, 1997. — С. 142-152.
  11. Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД - ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ).
  12. Województwo stanisławowskie w szczegółowych danych statystycznych spisu powszechnego z 30.IX.1921 i spisu powszechnego z 9.XII.1931 r (пол.)
  13. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem (пол.)
  14. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 30 marca 1931 r. o zmianie granic powiatów kałuskiego i bohorodczańskiego w województwie stanisławowskiem. (пол.)
  15. Skorowidz gmin Rzeczypospolitej Polskiej: ludność i budynki: na podstawie tymczasowych wyników drugiego Powszechnego Spisu Ludności z dn. 9.XII 1931 r. oraz Powierzchnia ogólna. Cz. 3a (пол.)
  16. Розпорядження Ради міністрів 28 травня 1934 року № 439 (пол.)
  17. Українці. Частка у населенні повітів
  18. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — С. 33.
  19. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)

Джерела
  • Mielcarek A. Podziały terytorialno-administracyjne II Rzeczypospolitej w zakresie administracji zespolonej. — Warszawa, 2008. — 232 s. — ISBN 978-83-754-3036-3. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.