Чортків

Чорткі́в місто в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Чортківська громада. Адміністративний центр Чортківського району та Чортківської громади. До Чорткова приєднано села Долішню Вигнанку[2], Бердо та Синяково, Старий Чортків[3] (нині мікрорайони міста), хутори Манькова і Рудькова.

Чортків
Герб Чорткова Прапор Чорткова
Основні дані
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Чортківська громада
Міськрада Чортківська міська рада
Засноване
Перша згадка 1522
Населення 28 414 (01.12.2020)[1]
Площа 30 км²
Поштові індекси 48500—48509
Телефонний код +380-3552
Координати 49°01′ пн. ш. 25°48′ сх. д.
Висота над рівнем моря 262 м
Водойма р. Серет
Міста-побратими Лежайськ
День міста 12 липня
Відстань
Найближча залізнична станція Чортків
До обл./респ. центру
 - залізницею 90 км
 - автошляхами 70 км
До Києва
 - автошляхами 480 км
Міська влада
Рада Чортківська міська рада
Адреса 48500, Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Шевченка, 21
Міський голова Володимир Шматько

Чортків у Вікісховищі

Карта
Чортків
Чортків

Географія

Розташоване у південній частині Західного Поділля, на стику між геоприродною зоною Тернопільське плато на півночі та Дністровським каньйоном на півдні. Місто розляглося в глибокій улоговині широкого каньйону річки Серет (ліва притока Дністра)[4], за 79 км від обласного центру; залізнична станція. Через Чортків пролягли автошляхи М19E85 Тернопіль Чернівці та Т 2001 Бучач Скала-Подільська до Кам'янця-Подільського Р48; залізниця Тернопіль–Заліщики. Географічні координати: 49° 01´ пн. ш. 25° 47´ сх. д. Територія — 30 км².

У Чорткові є 162 вулиці та 5 провулків[5].

Місцевості

  • Бердо
  • Добровідка
  • Долішня Вигнанка
  • Золотарка
  • Кадуб
  • Калічівка
  • Манькова
  • Рудькова
  • Синяково
  • Старий Чортків

Топоніміка

Назва походить від антропоніма Ча(о)ртковича. Тобто, це був рід або піддані Чортковича, які поселилися у цій місцині[4][6][7][8][9].

Історія

Давні часи

На території міста виявлено стоянку середнього палеоліту і давньослов'янського поселення.

Середньовіччя, Новий Час

4 вересня 1522 році польський король Сигізмунд I Старий привілеєм дозволив власникові села Юрію Чартковському перетворити село Чартковіце Теребовлянської землі Руського воєводства над річкою Серет — на містечко на тевтонському праві[10][11]. Час та місце розташування першого дерев'яного замку досі не відоме[4].

За станом на 1522 році у Чорткові дворів — 150, жителів — 1150.

У 1520-х роках збудовано Старочортківський замок.

У 1524 та 1549 роках місто зазнало руйнівних нападів татарських ордів.

На початку XVII століття власники Чорткова Ґольські. Працювали бондарі, мечники, слюсарі, мулярі, теслі, гончарі, кушніри, шевці, лимарі, воскобійники та інші ремісники. У 1604 році отримав привілей на проведення 2-х ярмарків на рік і тижневих торгів руський воєвода Станіслав Гольський, який фундував у місті римсько-католицьку парафію, домініканський костел і монастир отців домініканців (1604). Він також спорудив на місці дерев'яного замку кам'яний. Не маючи нащадків по прямій лінії, С. Гольський передав свій маєток братові Янові, який був галицьким каштеляном. Після смерті Яна Гольського його вдова Юзефа з Замєховських продала Чортків Потоцьким. Від 1618 і до 1777 року місто належало маґнатському родові Потоцьких.

Пожежа 1637 року майже вщент зруйнувала Чортків, із 200 будинків уціліли лише 26. У 1640 році татарські наїзники напали на місто, знищили більшість його будівель і багато мешканців забрали в полон.

Під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького Чортків — один із центрів повстання. Восени 1655 року московсько-козацькі полки захопили Чортків, взяли у полон власника міста брацлавського воєводу Павела Потоцького (оборона тривала 4 дні[12]).

Під час польсько-турецьких війн 16721699 років місто без великого супротиву перейшло до рук турецьких завойовників, тобто опинилося під владою Туреччини, а місцевий замок став резиденцією турецького субпаші Чортківської нахії Кам'янецького (Подільського) еялету[13]. У 1683 році відбувся штурм чортківського замку-фортеці польськими військами під командуванням Стефана Потоцького, у результаті чого паша разом з турецькою залогою були вибиті з замку. За умовами Карловицького міжнародного конгресу 16 січня 1699 року було підписано договір Османської імперії з Річчю Посполитою, за яким останній офіційно повернули Поділля, включаючи частину території сучасної Тернопільщини, у тому числі й Чортків. Таким чином Потоцьким повернули їх чортківські маєтки разом з замком, останній, у свою чергу, як панська садиба перебував у їхній власності до кінця XVIII століття[14].

1722 року Стефан Потоцький видав грамоту, в якій визначено компетенцію міських урядників, права чортківських жидів (євреїв). У цей час місто було оточене валами, 2-ма мурованими брамами (Бучацькою, Кам'янецькою), дерев'яною Замковою брамою, мало принаймні 1 башту (Ягільницьку); мало 132 християнські доми, 110 єврейських. Останнім Потоцьким, який володів містом, був син попереднього власника, генерал-лейтенант Йоахім Потоцький. Його донька Францішка вийшла заміж за маршалка двору Сілезія[джерело?] Потоцького — Станіслава Костку Садовського[15].

Від 1772 р. Чортків належав до австрійських володінь Габсбургів у Священній Римській імперії (Заліщицька, згодом Чортківська округи); 18091815 — до Росії як одне з міст Чортківського округу Тернопільського краю.

У 1777 році Вікентій Потоцький продав чи подарував Чортків своєму шваґрові — речинському старості Станіславові Садовському. У 1838 році жителі Чорткова підняли одне з найбільших у Східній Галичині першої половини XIX століття повстання проти запровадження додаткових повинностей, яке підтримали 40 сільських громад округи. Також у першій половині цього ж століття в місті побудовано класичний палац, у якому кілька десятків років мешкала сестра Героніма Садовського Марія Борковська. В другій половині XIX століття він був розширений і перебудований. Після смерті М. Борковської місцевий равин влаштував тут свою резиденцію, впорядкував парк (4 морґи). Під час Першої світової війни парк знищили, палац дуже пошкодили, а в 1926 році тут побудували стадіон. У 1863 році в замку розміщено в'язницю, де перебували заарештовані польські повстанці. В середині XIX столітті Геронім Садовський передав свої володіння і замок польському жіночому монастиреві сестер-кармеліток, які продовжували здавати його під склади товарів місцевим купцям. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року замок належить до Національного історично-архітектурного заповідника Замки Тернопілля. У 1854 році помер, не залишивши нащадків, останній власник Чорткова Геронім Садовський.

Від 1867 — центр повіту; створено адміністративні, судові, фінансові установи, окружну шкільну раду, пошту і телеграф.

19 грудня 1877 року створено повітове товариство Просвіта; 1892 року — відкрито читальню; 1886 року почала діяти міська чотирикласна школа; 1889 — українська гімназія. У 1884 р. через Чортків пролягла залізниця ЯрмолинціСтанислав (нині Івано-Франківськ), що вела через Гусятин, Бучач і Чортків.

У 1880 році в Чорткові працювали цегляний завод, олійня, млин, фабрики сільськогосподарських знарядь, рому та лікерів. 1897 року через Чортків пролягла залізниця ТернопільСтанислав (нині Івано-Франківськ).

У кінці XIX на початку XX століття в місті працювали три млини, фабрики рому та лікерів, оцту й содової води, морозива і мармеладу, ґуральня, броварня (пивоварня), цегельня, олійня, майстерні з ремонту сільськогосподарських машин, фабрики меблів, капелюхів, гумових виробів, мила; функціонували дві невеликі електростанції.

Чортків на топографічній мапі Фрідріха фон Міґа, кінець XVIII ст. Чортків на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках Чортків на австрійській топографічній мапі, 1861—1864 рр. Чортків на австрійській топографічній мапі, 1869—1887 рр.

XX століття

На початку XX століття 877 жителів Чорткова еміґрували до США, Арґентини, Бразилії і Канади.

У 1907 році польське «Товариство школи середньої» відкрило гімназію.[16] У 1910 році в місті відкрито українську гімназію, один з її співзасновників був Юрчинський Остап[17].

Напередодні Першої світової війни з ініціативи бурґомістра Людвіга Носса побудовано Народний дім[18], який слугував центром розвитку культури і спорту в місті.

Від 1914 року до початку Першої світової війни у місті базувався перший дивізіон 2-го полку драґунів австроугорської армії[19], 95-й полк піхоти (70 % особового складу — українці)[20]. До Леґіону УСС зголосилися жителі міста Петро-Богдан Гарасимів – згодом член УВО, Ольга Підвисоцька — згодом, повіривши в більшовицькі гасла українізації, разом із чоловіком Миколою Балицьким, колишнім усусусомм, перебралися в радянську Україну, де в 1937 році вона загинула від рук енкавеесівців.

Від серпня 1914 до липня 1917 року у Чорткові перебували російські війська, а з липня 1917 — об'єднані австронімецькі війська.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 30 000 осіб[21].

Після розпаду Австро-Угорської імперії з військових і цивільних осіб у місті сформувався Окружний військовий комітет, який припинив діяльність після створення Окружної військової команди ЗОУНР, яка у свою чергу проіснувала до червня 1919[22].

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу української держави ЗУНР. 5 листопада в повіті Чортків встановлено українську владу (також у повітах Підгайці, Самбір)[23]. Повітовий комісар: д-р Остап (Євстахій) Юрчинський, адвокат, діяч УНДП. Міський комісар: Никифор Даниш, директор гімназії, діяч УНДП. Делегат до УНРади: д-р Остап Юрчинський.[24]. 13 листопада 1918 року, за наказом Державного секретаря військових справ ЗУНР Д. Вітовського, було створено 12 окружних військових команд УГА, у тому числі одну в Чорткові, що діяла на території Борщівського, Бучацького, Гусятинський повіт (ЗУНР), Заліщицького та Чортківського повітів до середини липня 1919 року, тобто до переходу УГА за Збруч. Чортківську окружну військову команду створено на базі 95-го австрійського піхотного полку та очолив її отаман В. Оробко. До її складу входили: коші запасних полків піхоти, артилерії та кінноти, вишкіл, команда жандармерії, булавна сотня, окружний військовий суд та військова команда Чорткова.

Під час польсько-української війни УГА здобула низку перемог і спромоглася на героїчний наступ, відомий в історії як Чортківська офензива. Затиснуті переважаючими силами ворога у трикутнику річок Збруча та Дністра і залізниці Гусятин–Чортків–Товсте–Заліщики, вояки УГА відчайдушним ударом 7 червня 1919 року проломили польський фронт і здобули Ягільницю. Наступного дня об'єднані сили 7-ї, 3-ї і 1-ї бригад УГА звільнили Чортків. 25-тисячна українська армія за три тижні зуміла визволити майже третину територію ЗУНР і відкинути 40-тисячну польську армію до Львова. Однак закріпити успіх їй не вдалося через нестачу зброї й амуніції. У липні 1919 р. в Чорткові розташовувалася канцелярія диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, сюди приїжджали на переговори Симон Петлюра й інші політичні та військові діячі.

У місті діяв Запасний саперний курінь Української Галицької Армії (пізніше реорганізований на Технічний курінь, командант Корнило Кізюк[25]), який формував і вишколював 9 саперних сотень УГА, з яких 4 були приділені до корпусів, 5 до бригад.

Важливу роль у встановленні української влади у місті відіграв доктор М. Соневицький[26] Місто було центром військового округу ЗУНР.[27] Червень 1919 року Чортківська офензива УГА, у рамках якої здійснено військову операцію зі взяття Чорткова. У липні 1919 року в Чорткові розташовувалася канцелярія Президента (з 9 липня — диктатора[28]) ЗУНР Євгена Петрушевича, сюди приїжджав на переговори Головний Отаман УНР Симон Петлюра.

Наприкінці вересня 1920 року Червона армія була змушена залишити Східну Галичину, Чортків захопили поляки. Місто стало повітовим центром новоствореного Тернопільського воєводства. Того ж року Чортківська польськомовна гімназія імені Юліуша Словацького, відкрита 1907 року, стала державною[16].

Упродовж 1920–1930-х рр. у місті діяли повітові товариства «Просвіта», «Союз українок», «Бесіда», «Рідна школа», «Скала», «Сокіл», «Луг», «Боян», «Відродження», «Сільський господар», «Молода громада», «Українська бесіда», філії «Маслосоюзу», кооперативи.

У лютому 1921 року у Чортківській тюрмі «за непослух властям» ув'язнили українського письменника, директора гімназії в Заліщиках Осипа Маковея. 11 листопада 1922 року у Чорткові відбувся перший політичний процес над колишніми старшинами УГА Степаном Мельничуком та Петром Шереметою, котрі перейшли Збруч із-під радянської України для організації руху опору окупантам. Хоч їх вислали на завдання більшовики, однак патріоти не мали нічого спільного з радянською ідеологією. Польська влада засудила С. Мельничука і П. Шеремету до розстрілу.

У міжвоєнній Польщі (1919—1939 роки) Чортків був місцем базування військових підрозділів Війська Польського. До 1929 року тут розміщувалися 2 ескадрони і керівництво 9-го полку Малопольських уланів; потім їх перевели до Теребовлі, натомість у місті з'явилася бригада Корпусу охорони кордонів.

У середині 1930-х рр. О. Дражньовський та І. Кароль створили кооперативний позичковий банк «Єдність».

У червні 1936 року повітовий «Союз Українок» організував свято «Українські селянки,» в якому взяли участь тисячі жінок і молоді краю. Це була перша публічна маніфестація жіноцтва Чортківщини.

У 1938 році коштом українців Чорткова й округи збудували нове приміщення гімназії товариства «Рідна Школа»[29].

За новим адміністративно-територіальним поділом Тернопільської області (воєводства) на райони (замість ґмін), 1939 року було прийнято рішення про створення Чортківського району.

Від 1939 року у новому будинкові гімназії діяла підпільна клітина ОУН (очільник Олександр Дражньовський). Члени організації розповсюджували часописи «Смолоскип», «Сурма», «Розбудова нації»; функціонував 21-й пластовий курінь ім. І. Богуна. Опікуном молоді був учитель Михайло Марковський.

Після встановлення у вересні 1939 року радянської влади органи НКВС замучили і розстріляли в Чортківській тюрмі жителів міста: Стефанію Бабій, Михайла Біля, Івана Білинського, Ярослава Гупала, Ореста Головінського, Петра і Софію Дзюників, Володимира Ільницького, Михайла Кужіля, Євгенію Літинську, Романа Маньовського, Леонтина Пелеківку, Надію та Остапа Юрчинських; 20–21 липня 1941 року розстріляли в м. Умань на Черкащині Василя Барана, Михайла Марковського, Івана Міруса, Петра Олійника, Стефана Сося, Володимира Старика, Григорія Южду.

Усього 28 червня–2 липня 1941 року в Чортківській тюрмі більшовицькі спецслужби знищили понад 800 осіб (на цвинтарі є могила невідомих), 123 особи розстріляли дорогою в м. Умань (Черкаська область), 767 — в Умані. 2 липня 1941 року енкаведисти вбили 8 монахів.

Від 7 липня 1941 до 23 березня 1944 року Чортків — під німецькою окупацією (крайсгауптманшафт Чортків). У міському кварталі поблизу ринку, де проживало найбільше євреїв, у березня 1942 року нацисти створили концентраційний табір (див. Чортківське гето). До вересня 1943 року більшість з них були або розстріляні поблизу міста у Чорному лісі, або відправлені до винищувального табору в Белжеці[30]. 1143 юнаків та дівчат відправили на каторжні роботи в Німеччину; організували так звані державні господарства (ліґеншафти).

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 129 осіб: Ерм Ампель (нар. 1918), Антон Барановський (нар. 1920), Іван Берлад, Хаїм Бранде (нар. 1916), Владислав Величко (нар. 1921), Адам (нар. 1922) і Станіслав (нар. 1900) Вовківи, Володимир Галабурда (нар. 1916), Михайло Глушейко (нар. 1924), Вільгельм Горбачевський (нар. 1913), Еміль Горський (нар. 1909) та інші.

У серпні 1942 року було вчинено теракт на начальника німецької кримінальної поліції, після чого біля військкомату ґестапо розстріляло 20 заручників із тюрми; в 1943 році здійснено замах на заступника начальника тюрми

27 листопада 1942 році на полі між Чортковом та селом Ягільниця гітлерівці розстріляли 52 в'язнів Чортківської тюрми (насипано символічну могилу)

У 1943 році на терені Чортківського тактичного відтинку УПА почалося формування першої сотні УПА «Сірі Вовки» (командир Петро Хамчук), яка діяла на Чортківщині, Бучаччині, Підгаєччині. В УПА воювали Степан Аксенчук, Роман Батенчук, Степан Дражньовський, Володимир Подолянський, Мирослав Цинцар та інші місцеві жителі.

Через майже повну руйнацію Тернополя унаслідок запеклих боїв у Чорткові упродовж 19441946 років перебували деякі обласні установи та організації[31].

21 лютого 1944 року підпільники вбили у місті шефа кримінальної поліції Ізельта. Атентат виконали окружний провідник СБ Антін Михальчук («Крилатий») та Орест Чорпіта («Меткий»), заступник окружного провідника Юнацтва ОУН.

У січні 1973 року в Чорткові сталася безпрецедентна подія, яка примусила здригнутися не лише репресивних органів Тернопілля, а й Києва і навіть Москви. У ніч на 22 січня над Чортковом замайоріли синьо-жовті прапори та було розклеєно листівки патріотичного змісту. Якщо до цього часу траплялися випадки, коли прапори піднімалися поодиноко, то цього разу їх здійнялося аж чотири, до яких додалися розклеєні великоформатні листівки. Ця акція була приурочена до 1-ї річниці (2 січня 1972 року) від початку проведення масових арештів радянськими силовими структурами українських патріотів (було заарештовано понад 200 осіб) на теренах цілої України.

12 листопада 1989 року з ініціативи голови товариства «Меморіал» біля могил вояків УГА та братської могили жертв комуністичних репресій на міському цвинтарі відбулася поминальна панахида за участю владики Павла Василика. Після панахиди відбувся багатотисячний мітинг, під час якого було зібрано кошти на впорядкування могили жертв комуністичних репресій та будівництво пам'ятника воякам УГА. По радіо «Свобода», того дня сповістили, що на мітингу було близько 10 000 осіб.

16 грудня 1990 року у місті створено осередок Союзу українок, головою якого обрано О. Гац, а офіційно оранізація була зареєстрована, як чортківська районна організація Союзу українок, лише 17 липня 1995 року.

Період Незалежності

26 серпня 1991 року на засіданні міськвиконкому було вирішено питання демонтажу пам'ятника В. І. Леніну на центральному майдані Чорткова, який демонтували того ж дня. Цим ж самим документом було вирішено перейменувати вул. Жовтневу на вул. Незалежності, вул. Леніна — на вул. Шевченка, Комсомольський парк — на Молодіжний.

Від 19 вересня 2013[32] до 19 липня 2020[33] року місто обласного значення.

Станом на кінець 2015 року — одне з двох міст області (разом з Тернополем), яке має діючі очисні споруди[34].

З 24 грудня 2019 року центр Чортківської міської громади[35].

Станом на 12 квітня 2020 року в місті було інфіковано 19 осіб COVID-19, з яких 10 — медиків[36][37].

Релігія

Діючі
Втрачені

Пам'ятки

Пам'ятки Чорткова
Замок Ґольських
Церква Вознесіння Христового
Костел святого Станіслава
Стара ратуша
Міський магістрат
Двірець
Народний дім імені Катерини Рубчакової
Готель і ресторан «Брістоль»
Будівля повітового суду (початок XX ст.)
Початок вулиці Степана Бандери
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1583)
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1583)
Дзвіниця Церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1583)
Церква святої Покрови
Церква Вознесіння Господнього (1630)
Церква Вознесіння Господнього (1630)
Церква Вознесіння Господнього (1630)

Є два парки (ПКіВ ім. І. Франка, парк Героїв Небесної Сотні); гіпсові печери є у колишньому с. Синяково («Ґном»; довжина 75 м) та в Чорткові — 55 м.

Зростають ботанічні пам'ятки природи місцевого значення: монастирські сосни, сосна Веймутова, шкільний дуб, платани-кучерики, платани ім. З. І. Довголюка та чортківська катальпа.

У Чорткові в урочищі Вавринів є геологічна пам'ятка природи місцевого значення (крутий правий схил уздовж р. Серет від залізничного вокзалу до села Горішня Вигнанка; 20 га) — типовий ландшафт річкової долини р. Серет з відслоненнями потужної (близько 40 м) товщі темно-коричневих, зеленувато-сірих тонковерствуватих аргілітів з окремими прошарками вапняків. Це урочище — місце зростання червонокнижних (ясенець білий) та реґіонально рідкісних видів рослин.

Пам'ятники

Пам'ятники Чорткова
Монумент в пам'ять про скасування кріпацтва
Пам'ятник воїнам-афганцям
Пам'ятник жертвам Чорнобильської катастрофи
Монумент на честь хрещення Русі
Монумент в пам'ять про депортації українців з теренів Польщі у 1944-1947 рр.

Встановлено:

  • пам'ятники
    • хрести на честь скасування панщини,
    • керівникам партизанського загону «Дванадцятка» Степанові Мельничуку та Петрові Шереметі (1953),
    • на 2-х братських могилах воїнів Червоної армії (1953 і 1954),
    • на могилі Героя Радянського Союзу І. Лавриненка (1955),
    • І. Франку (1959),
    • Т. Шевченку (1995, скульптор В. Ропецький),
    • артистці й співачці К. Рубчаковій (1991, скульптор Д. Стецько),
    • єврейському філософові, равинові Фрідману (1992),
    • актору й режисерові П. Карабіневичу (1993, скульптор Т. Невесела),
    • священникові Г. Хомишину (2002),
    • діячеві ОУН і УПА П. Хамчуку («Бистрому»; 2002),
    • Скорботи і Надії — закатованим у Чортківській тюрмі в липні 1941 р. (2003; скульптор І. Сонсядло),
    • Борцям за волю України (2005, скульптор В. Садовник, архітектор І. Осадчук),
    • депортованим українцям з Польщі (2004, архітектор М. Стухляк),
    • Чорнобильської катастрофи (2007; скульптор Д. Мулярчук),
    • святому Янові (знищений 1946; відновлений у 1990-і),
    • розстріляним євреям,
    • Степанові Бандері (2012);
    • домініканським ченцям, яких у 1941 р. замордували енкаведисти,
    • Карлу-Емілю Францозу (2017)[42],
    • Якову Гніздовському (2018; скульптори Михайло та Віталій Андріанови[43]),
    • Героям Небесної сотні та українським воякам (2015; художник-монументаліст Ігор Калюжний[44]).
  • меморіальні дошки
    • Борцям за волю України (1924, реставрована 1992, на стіні церкви Покрови Пресвятої Богородиці),
    • художникові Л. Левицькому (1986),
    • письменникові С. Тудору (1987),
    • воякові УПА Г. Ільківу («Пугачу»),
    • урядові ЗУНР та її президентові Петрушевичу Євгену (фасад нової ратуші),
    • присвячена підняттю українського прапора на будівлі Чортківського педагогічного училища (2012; нині коледж) у ніч з 21 на 22 січня 1973 року,
    • юнакам та дівчатам, учасникам визвольних змагань за волю України — жертвам НКВС (фасад храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії).

Соціальна сфера

Функціонують інформаційно-туристичний центр (2021[45]), відділення зв'язку, соціально-культурний комплекс «Авіаносець», кінотеатр, екологічно-гуманітарне об’єднання «Зелений світ».

Освіта

Діють
Ліквідовані

Культура

Медицина

Діючі:

Ліквідовані:

  • Шкірвендиспансер (?—2021),

Господарство

Після Другої світової війни у Чорткові запрацювали електростанція, кондитерська фабрика, ливарний завод, цегельня, швейна фабрика і промкомбінат; відкрито міську лікарню та поліклініку, згодом почали діяти залізнич на поліклініка, пологовий будинок, дитяча лікарня, протитуберкульозний диспансер, дві аптеки, дитячі ясла й садок, дві початкові, одна семирічна і три середні школи, автошкола; відновили роботу Будинок культури, міська бібліотека, педагогічна, музична, меліоративна й зооветеринарна школи; сюди переїхав Охтирський робітничо-селянський пересувний театр, який об’єднався з місцевим; на сцені виступали відомі актори А. Бучма та Б. Антків.

У 1950-і рр. вступили в дію маслозавод, заготзерно (нині комбінат хлібопродуктів), майстерня з ремонту тракторів, на базі якої в 1960 р. створено об'єднання «Райсільгосптехніка». 1962 р. збудовано триповерхову лікарню, в якій діє з 1994 р. богослужбова каплиця Великомученика Пантелеймона Цілителя (УГКЦ); 1966 р. став до ладу м’ясокомбінат, згодом – ремонтно-механічний завод, ветлікарня, гідрометеостанція; 1975 р. – перо-пухова фабрика, через два роки – цукровий завод.

У місті працюють ВАТ «Агромаш», ЗАТ «Агропродукт», хлібозавод, кондитерська, швейна та перо-пухова «Білербек-Україна» фабрики, ТОВ «Ваврик і Компанія» ЛТД, ТОВ «Органіка», ПП «Паляниця плюс», ТОВ «ДП Чортківський комбінат хлібопродуктів», ТОВ «Чортківський цукровий завод» (у смт Заводське), ПП «Чортківсир», індустріальний парк «Chortkiv-West»[47]. та інші виробничо-торгові заклади.

Спорт

За Польщі у місті базувалися футбольні команди: українська — УСТ «Чайка», польські «КОР» («Korpus Ochrony Pograniczny»), «Strzelec». У 1938 році на запрошення УСТ «Чайка» до міста завітали футболісти УСТ «Україна» зі Львова, які перемогли «Чайку» та наступного дня КОР з рахунками 6:1 та 5:0 відповідно[48].

10 червня 1945 року в місті відбувся перший повоєнний матч на Тернопіллі: місцеве «Динамо» поступилось збірній Теребовлянського району 2:3[49].

Нині у місті функціонує футбольно-легкоатлетичний стадіон «Харчовик», на якому матчі першості Чортківського району з футболу проводять футбольні клуби «Калічівка» та «Максимум». Також у місті функціонує Чортківська районна комунальна дитячо-юнацька спортивна школа та спортивний комплекс «Економіст» (збудований у 2011 році на базі Чортківського навчально-наукового інституту підприємництва і бізнесу), на якому базується жіночий волейбольний клуб «Галичанка-ТНЕУ-2».

Нині місто в Чемпіонаті України з футболу серед аматорів представляє команда Чортків-Педуніверситет.

Залізниця

1 квітня 1949 року почало курсувати «вантажне таксі» з Бучача до Чорткова двічі на добу: виїзд з Бучача — о 9:00 та 17:00, прибуття — відповідно о 12:00 та 20:00, могли водночас поміститись 16 пасажирів. Тоді ж запрацювало «вантажне таксі» Чортків — Бучач — Монастириська[50].

Через залізничну станцію Чортків прямує єдиний щоденний потяг далекого сполучення «Гуцульщина» Київ Рахів.

Населення

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1522 1150
1931 19 000 +1552.2%
2014 29 662 +56.1%
2017 29 065 −2.0%
2018 28 969 −0.3%
2020 28 414 −1.9%
Національний склад населення
Мовний склад населення

Місто розташоване на території наддністрянського (опільського) говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Чорткові:

  • босаки — босоніжки
  • бурти — сукняне взуття
  • жидик — птах, який перед дощем квилить
  • закоп'янки — вид чобіт
  • карніші — карнизи
  • кобрак — тепла безрукавка
  • марок — прилад для проведення рядків на полі
  • нанашка — хресна мама
  • палюшки — галушки з тертої картоплі і борошна
  • райтики — штани-галіфе
  • сволок — брус, що підтримує стелю
  • тирба — суп із кукурудзяного борошна
  • шмір мазут
  • ябчанка, ябчєнка — суп з яблук
  • ягодянка — суп із ягід.
Панорама Чорткова, центр міста
Панорама центр міста

Засоби масової інформації

Радіостанції
  • Говорить Чортків — районна комунальна радіостанція, засновником якої є Чортківська районна рада та транслює інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей[53].
Друковані періодичні видання
Колишні періодичні видання

10 жовтня 1902 року на кошти місцевих польських ремісників видано перше число газети «Звязда» польською мовою; 5 червня 1909 року єврейські купці почали видавати газету «Швабле».

У березні 1936 року видано польською мовою перше число двотижневика «Голос Подоля». Цього ж року вийшов щомісячний ілюстрований журнал «Зніч Подоля» (видавець — місцевий відділ туристично-краєзнавчого товариства).

У роки німецької окупації в місті видавали українську газету «Тризуб» (редактор Б. Будник).

Із червня 1944 року до жовтня 1946 року в Чорткові видавали обласну газету «Вільне життя».

Відомі люди

Народилися
  • Юрій Антків (1944—2014) — концертмейстер, педагог;
  • Андрій Багрій (нар. 1968) — тренер (пауерліфтинг);
  • Тамара Багрій (нар. 1974) — спортсменка (пауерліфтинг);
  • Роман Баранник (нар. 1927) — живописець;
  • Володимир Баришев (нар. 1941) — спортсмен (вільна боротьба);
  • Тарас Безуб'як — футбольний арбітр[55];
  • Володимир Білинський (1919–1996) — лікар, громадський діяч, письменник (Канада);
  • Саша Блондер (1909–1949) — живописець, графік;
  • Любомир Боднарук (нар. 1938) — дириґент, хормейстер;
  • Лідія-Ярослава Бульба (нар. 1921) — піаністка, педагог;
  • Іванна Вітошинська (1910–1990) — педагог, громадська діячка;
  • Ар’є Вольф (1911– р. cм. невід.) — літературознавець;
  • Ольга Гаврилишин (нар. 1943) — економіст, статистик;
  • Юрій Гербій — (нар. 1965) — лікар-отоларинголог;
  • Павло Горбенко (нар. 1949) — вчений у галузі медицини;
  • Володимир Гощинський (нар. 1950) — вчений у галузі медицини;
  • Лев Грицак (нар. 1952) — лікар, господарник, громадський діяч;
  • Роман Ґорошкевич (Войнич) (1892– р. см. невід.) — публіцист, краєзнавець (Польща);
  • Тереза Дароха-Клехта (1939–2008) — польська художниця, сценограф;
  • Ярослава Декалюк (нар. 1956) — співачка, режисер, педагог;
  • Світлана Декар (нар. 1964) — оперна і концертно-камерна співачка (лірико-драматичне сопрано);
  • Іван Деркач (1921–1998) — мистецтвознавець, журналіст, літератор, перекладач, редактор;
  • Юлія Дзьобик (нар. 1995) — журналістка, поетка.
  • Марія Дитиняк (нар. 1932) — дириґент, піаніст, педагог;
  • Володимир Дідич (1913–1978) — священик, учасник національно-визвольних з магань;
  • Роман Дражньовський (1922–2006) — географ, картограф;
  • Оксана Дяків (нар. 1969) — журналіст, редактор, літератор, педагог;
  • Антоніна Дякова (1890–1962) — актриса;
  • Володимир Заболотний (нар. 1960) — співак, релігійний діяч;
  • Андрій Зазуляк (нар. 1973) — підприємець, громадський діяч;
  • Юрко Зелений (нар. 1971) — музикознавець, публіцист, громадський діяч;
  • Роман Ільяшенко (1991–2014) - учасник війни на сході України (АТО);
  • Олександр Каденюк (нар. 1957) — вченийісторик, педагог;
  • Тарас Капуста (нар. 1969) — фінансист, економіст, громадський діяч;
  • Василь Коссак (1886–1932) — співак (тенор), актор і режисер;
  • Марія Костів-Коссаківна (1876– бл. 1930) — артистка, співачка (ліричне сопрано);
  • Мар'ян Крвавич (1928–1983) — польський історик, військовик;
  • Наталія Кузь (нар. 1957) — підприємець, громадська діячка, меценат;
  • Емілія Кунавіч (1905–1989) — польська письменниця;
  • Орест Лижечка (нар. 1958) — фотохудожник, фотокореспондент;
  • Борис Маланюк (нар. 1964) — артист естради, діяч культури;
  • Володимир Маланюк (нар. 1949) — господарник, громадський діяч, літератор;
  • Олександр Малицький (1926–2011) — вчений-літературознавець, бібліограф, дослідник побуту й етнографії;
  • Остап Маньовський (1892–1958) — педагог;
  • Олег Марчак — фотохудожник[56];
  • Василь Махно (нар. 1964) — поет, перекладач, літературознавець;
  • Ігор Махно (нар. 1959) — військовий журналіст;
  • Олег Махно (нар. 1955) — військовий журналіст;
  • Володимир Мельник (нар. 1938) — скульптор;
  • Борис Мірус (1928—2021) — народний артист України;
  • Віктор Нагайчук (нар. 1946) — державний діяч, редактор; Володимир Нарозя (1961) — педагог, музикант, громадський діяч;
  • Ірина-Романа Носик (1920-і рр.) — художниця;
  • Петро Пахарук (нар. 1956) — економіст, науковець, фінансист;
  • Омелян Пацлавський (1891–1959) — правник, громадський діяч;
  • Станіслав Петров (нар. 1947) — фахівець у галузі плазми, доктор технічних наук (1996 р.);
  • Ольга Підвисоцька (1898–1937) — учасниця національно=визвольних змагань;
  • Іванна Пойдинець (1913 — р. см. невід.) — культурноосвітня і громадська діячка;
  • Анна-Олександра Процик (нар. 1937) — вчений у галузі філософії, історії;
  • Зигмунд Радницький (1894–1969) — польський живописець;
  • Роксолана Росляк (нар. 1940) — оперна і камерно-концертна співачка (сопрано);
  • Ярослава Рубчаківна (1900–1960) — актриса;
  • Катерина Рубчакова (1881–1919) — драматична актриса, співачка (сопрано);
  • Олег Собків (нар. 1952) — військовик, полковник;
  • Леонід Соневицький (1922–1966) — вчений у галузі історії, педагог, громадський діяч;
  • Іван-Ярослав Сос (нар. 1929) — інженер у галузі електроніки, громадський діяч;
  • Олександр Степаненко (нар. 1959) — лікар, громадський діяч;
  • Олександр Степанюк (нар. 1960) — військовий лікар, полковник медичної служби;
  • Олексій Стефанчук — лікар ортопед-травматолог вищої категорії, заслужений лікар України[57];
  • Богдан Тарнавський (1924–1994) — педагог, редактор, громадський діяч;
  • Ігор Уруський (нар. 1965) — композитор, педагог, громадський діяч;
  • Олег Уруський (нар. 1963) — вчений у космічній галузі, громадський діяч;
  • Володимир Федак (1914–1943) — діяч ОУН;
  • Карл-Еміль Францоз (1848—1904) — австрійський письменник, літературознавець, перекладач[58];
  • Юрій Черненко (нар. 1977) — актор;
  • Іван Чорняк (1899–1980) — релігійний діяч, доктор богослов’я;
  • Яромир Чорпіта (нар. 1944) — історик, краєзнавець, педагог, заслужений працівник культури України (2006);
  • Віктор Шепета (нар. 1984) — громадсько-політичний діяч;
  • Адам Шувар (нар. 1933) — культурно-освітній діяч, заслужений працівник культури України (1990);
  • Лєслав Юревич (нар. 1929) — польський юрист, публіцист;
  • Олена Юрчинська (1921–1993) — учасниця національно-визвольних змагань;
  • Єжи Яніцький (1928–2007) — польський письменник, сценарист, журналіст;
  • Катерина Шимків (нар. 1992) — співачка[59].
Люди, пов'язані з Чортковов

Проживали, навчалися, перебували, працюють:

Див. також

У літературі

Виходить літературно-мистецький, культурологічний журнал "Золота пектораль (редактор, письменник Володимир Погорецький).

Яромир Чорпіта видав історико-краєзнавчі нариси: “Чортків” (1993 р.; 2012 р.), туристичний путівник “Чортків-Сortkiv” (2003 р.). Також випущені книги “Чортківщина. Історико-туристичний путівник” (2007 р., авторупорядник В. Погорецький), “Чортківщина (1918–1939)” (2005 р.); історично-мемуарний збірник у діаспорі "Чортківська округа (1974 р.) та ін.;

Ярослав Дзісяк – видав книжку “Нариси військової історії Чортківщини 1914–1920 рр."; Богдан Савка – "Останні на полі слави: з історії національно-визвольної боротьби кінця 40-х –початку 50-х рр. на терені Чорткіської округи ОУН" (2009 р.).

Примітки

  1. Лист Чортківської РДА від 11 грудня 2020 року № 01-1026.
  2. Wygnanka, 4, wś, pow, czortkowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 84. (пол.)
  3. Dziennik Urzędowy. — 1929. — № 87 poz. 656. (пол.)
  4. Добрянський В. До питання оборонно-фортифікаційного розвитку Чорткова. — «Бережанський замковий комплекс і замки родини Синявських на землях Східної Галичини і Поділля: минуле, сьогодення, перспективи», Бережани, 2019 р., с. 191—200.
  5. Додаток до рішення сесії Чортківської міської ради № 207 від 26 червня 2014 р. // Чортківська міська рада.
  6. Худаш М. Українські Карпатські прикарпатські назви населених пунктів — Київ: Наукова думка, 1995 — С. 258.
  7. Купчинський О. Питання генезису географічних назвнаичі // Середні віки на Україні. — Вип. 2. — Київ: Наукова думка, 1973. — С. 73-85.
  8. Етимологічний словник української мови в 7 т. — т. 6: У-Я — Київ: Наукова думка, 2012. — С. 310.
  9. Добрянський В. До етимології походження назви міста Чорткова // Голос народу — № 45, від 19 листопада 2018 року — С. 7
  10. AGAD w Warszawie. — MK. — Ks. 35. — P. 875.
  11. MRPS. — p. IV. — № 13353.
  12. Ostrowski J. K. Czortków. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków… — S. 86. (пол.)
  13. іноді вживають назву Кам'янецький, чи Подільський, пашалик
  14. Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego… — S. 74—75. (пол.)
  15. Ostrowski J. K. Czortków. Wiadomości na temat miasta i jego zabytków… — S. 87.
  16. Spis nauczycieli… — Lwów — Warszawa, 1924. — S. 333. (пол.)
  17. Петро Гуцал Юрчинський Євстахій (Остап) Никифорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А  Я (додатковий). — С. 740. ISBN 978-966-528-318-8.
  18. Przewodnik po województwie Tarnopolskiem… — S. 50.
  19. Dragoner-Regimenter 1 — 15 as at February 1914 (англ.)
  20. Лев Шанковський Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. Ню Йорк Лондон Париж Сидней Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 807..
  21. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
  22. Пиндус Б. Окружні військові комітети // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К  О. — С. 661. ISBN 966-528-199-2.
  23. Лев Шанковський Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
  24. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 11 лютого 2015.
  25. Х. Весна, Б. Мельничук Кізюк Корнило // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К  О. — С. 75. ISBN 966-528-199-2.
  26. О. Полянський Західна Україна у двох революціях. — Тернопіль: Джура, 1998. — іл. — C. 33.
  27. О. Полянський Західна Україна у двох революціях… — С. 42.
  28. Юхим Макотерський Тигровий скок. — Чортків, 2004. — С. 18.
  29. Мизак Н. За тебе, свята Україно. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА: Книга четверта. — Чернівці: Букрек, 2004. — 400 с; іл. — С. 133. — ISBN 966-8500-41-5.
  30. Чортков // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  31. Гаврилюк О. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення / О. Гаврилюк, І. Крочак, О. Петровський; ред. І. Миколів. — Тернопіль : Астон, 2010. — 120 с. — ISBN 978-966-308-349-0.
  32. Постанова Верховної Ради України від 19 вересня 2013 року № 609-VII «Про віднесення міста Чортків Чортківського району Тернопільської області до категорії міст обласного значення»
  33. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  34. Степан Барна: «Найкраща реклама — конкретні результати» // Голос України. — Київ, 224 (6228). — 27 лист. — 2015. — С. 8.
  35. ВВРУ, 2020, № 10, стор. 22
  36. На Чортківщині уже 19 хворих на коронавірус. chortkiv.city. Чортків.City. 12 квітня 2020. Процитовано 13 квітня 2020.
  37. Кількість інфікованих на Чортківщині на COVID-19 за добу потроїлася: деталі. chortkiv.city. Чортків.City. 12 квітня 2020. Процитовано 13 квітня 2020.
  38. Релігійна громада Парафія Різдва Пресвятої Богородиці м. Чортків мкр-н Синяково Чортківського благочиння Тернопільської єпархії УАПЦ в ЄДР.
  39. Бондаренко, А. Місто з чортовою назвою // Пам'ятки України : історія та культура. — 2012. — № 4. — С. 43.
  40. Світло і тіні чортківських замків (Сторінками історії міста (XI-XVIII ст.) Книга перша / П. С. Федоришин. — Тернопіль : Терно-граф, 2019. — 877 с. : іл. — ISBN 978-966-457-355-6.
  41. Світло і тіні чортківських замків (Сторінками історії міста (XI-XVIII ст.) Книга перша / П. С. Федоришин. — Тернопіль : Терно-граф, 2019. — С. 58—82. — ISBN 978-966-457-355-6.
  42. У Чорткові відкрили пам'ятник австрійському письменнику // Zbruc. — 2017. — 2 травня.
  43. Заєць Т. У Чорткові відкрили пам'ятник колишньому гімназисту. Його роботи висіли у кабінеті Джона Кеннеді // Чортків.City. — 2018 — 20 жовтня.
  44. Осадчук, Л. У Чорткові, що на Тернопільщині постав пам’ятник Небесній Сотні і воїнам АТО // День. — 2015. — 21 лютого.
  45. Рішення Чортківської міської ради від 26 лютого 2021 року № 241 «Про утворення комунального підприємства «Чортківський туристично-інформаційний центр» Чортківської міської ради та затвердження Статуту».
  46. Рішення Чортківської міської ради від 26 лютого 2021 року № 245 «Про припинення юридичної особи Чортківський міський комунальний заклад «Центр науково-технічної творчості і дозвілля учнівської молоді» Чортківської міської ради Тернопільської області шляхом ліквідації».
  47. На Тернопільщині китайські інвестори хочуть побудувати одразу три харчових підприємства. https://uprom.info/. Національний промисловий портал. 23 листопада 2019. Процитовано 23 листопада 2019.
  48. Левко Легкий Футбол Тернопілля. — Тернопіль: Лілея, 2002. — С. 113. — ISBN 966-656-002-X.
  49. Там само. — С. 8
  50. Автомобільне сполучення Чортків — Бучач Монастириська // Нова зірка. — 1949. — № 25. — 31 бер. — С. 2.
  51. Чисельність наявного населення та його розподіл за статтю. ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ. ЧОРТКІВСЬКИЙ РАЙОН. 2001.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 лютого 2021.
  52. Чортків.City — що це за сайт і хто над ним працюватиме. Чортків.Сity. Процитовано 17 січня 2020.
  53. Сайт Чортківського районного радіомовлення
  54. Ханас В. «Крафт» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К  О. — С. 222. ISBN 966-528-199-2.
  55. Ткачов, С. Безуб'як Тарас Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А  Я (додатковий). — С. 42—43. ISBN 978-966-528-318-8.
  56. Мистці Тернопільщини. Частина 1. Образотворче мистецтво: бібліографічний покажчик / департамент культури, релігій та національностей Тернопільської облдержадміністарації, Тернопільська обласна університецька наукова бібліотека; укладач Миськів В.; вступна стаття І. Дуда; керівник проекту та науковий редактор Вітенко В.; редактор Жовтко Г. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2015. — С. 335. — ISBN 978-966-07-2936-0.
  57. Габруський, Л. Новообрані народні депутати із чортківським корінням отримали високі посади у Верховній Раді // Чортків.City. — 2019. — 4 вересня.
  58. Степанено, О. Карл Еміль Францоз: довга дорога повернення до рідного Чорткова // Свобода. — 2017. — 26 квітня.
  59. Катерина Шимків // Український формат.
  60. Головин Б., Мельничук Б., Пиндус Б. Боднар Іван Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А  Я (додатковий). — С. 62. ISBN 978-966-528-318-8.
  61. Золотнюк А. Яків Гніздовський — абсолютний художник / Анна Золотнюк // Вільне життя плюс. — 2015. — № 9 (4 лют.). — С. 12 — (Наші славні земляки).
  62. Ониськів М. Дерев'янко Богдан Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А  Й. — С. 478. ISBN 966-528-197-6.
  63. Творчі портрети Завалова
  64. Дем'янова І. Макотерський Юхим Фотійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А  Я (додатковий). — С. 369-370. ISBN 978-966-528-318-8.
  65. Автобіографія
  66. Чортків, Тернопільська обл.: Нова синагога (1905—1909 рр.)
  67. Мiсто над Cеретом. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.