Баскунчак

Баскунча́к — солоне самоосадне безстічне[1] і сильномінералізоване озеро в Ахтубінському районі Астраханської області, Росія. Велике родовище солі. Вчені стверджують, що запасів солі вистачить всьому людству на декілька тисяч років.[2] В радянський період озеро ще називали «всесоюзною сільницею»,[3][4] оскільки озеро давало майже половину всієї кухонної солі, яку виробляли в Радянському Союзі за рік.[4]

Баскунчак
Озеро Баскунчак
Озеро Баскунчак
48°10′ пн. ш. 46°53′ сх. д.
Розташування
Країна  Росія
Регіон Астраханська область
Розташування  Росія
Астраханська область
Геологічні дані
Тип Солоне озеро
Розміри
Площа поверхні 115 км² км²
Висота -21,6  м
Глибина макс. 3  м
Довжина 18 км
Ширина 13 км
Вода
Солоність 300 г/л
Басейн
Вливаються Гірка Річка
Площа басейну 467 км²
Країни басейну Росія
Інше
Міста та поселення Нижній Баскунчак
Geonames 578801
Код ДВР Росії 11010002711112100001118
Баскунчак (Росія)
 Баскунчак у Вікісховищі

Географія і геологія

Озеро розташоване в північній частині Прикаспійської низовини і знаходиться приблизно за 270 км на північ від Каспійського моря і за 53 км на схід від Волги. За декілька кілометрів від озера розташований казахський кордон.[5] Поблизу озера розташовані населені пункти Верхній Баскунчак і Нижній Баскунчак (на віддалі 8 км один від одного), населення яких, в основному, казахи.[5] Безпосередньо біля озера знаходиться село Нижній Баскунчак.[6] По дорозі в напрямку Нижнього Баскунчака трапляються карстові провали.[5]

Озеро має неправильну форму, довжина по більшій осі складає 18 км, ширина коливається від 6 до 13 км.[2] Площа 115 км² (за іншими даними 110 км²[2]), рівень води на 21,6 м нижче за рівень океану. Котловина Баскунчака тектонічного походження, береги низинні, глинясті. Озеро являє собою заглиблення на вершині соляної гори, яка на тисячу метрів заглиблена в глиб землі і прикрита товщею осадових пород.[2] Тобто, озеро розташоване на велетенських покладахкам'яної солі.[5] Сіль залишена великим Пермським морем, яке існувало 250 мільйонів років тому.[3] Моря, які існували пізніше, прикрили соляні відклади потужними пластами гіпсу, крейди, мергелю і інших осадових порід. Сіль під великим тиском порід, які лежали на ній, ставала пластичною, текучою, вона підіймалась, витискалась до поверхні землі у вигляді величезних куполоподібних монолітів.[3] Один із них — Баскунчакський соляний купол висотою 5000 метрів.[3] Об'єм лише тієї частини, яка знаходиться під озером, перевищує 70 кубічних кілометрів.[3] Живиться Баскунчак соленими джерелами, що витікають з підніжжя гори Богдо та з дна озера. Озеро Баскунчак, як і Ельтон, багаті, крім кухонної солі, бромом, йодом, магнієвими солями.[7]

Етимологія

Навколо значення слова «Баскунчак» існує декілька думок. Найпоширеніша — воно утворилось від казахських «собака» і «голова».[5] Мотивацією подібної дії є наявність в розглянутому слові першого складу «бас», в якому етимологи вбачають натяк на тюркське «баш» — голова.

В «Книзі «рос. Большому чертежу» (опис Московської держави, виготовленої в 1627 році) озеро іменується «Ускончак».[3] Доктор Е.М. Мурзаєв вважає, що назва тюркського походження і означає «озеро, залите сонцем», або «Сонячне озеро».[3]

В рос. «Делах Тайного Приказа» від 24 жовтня 1674 року записано: «Баскуачкське соляне озеро».[3] Існує думка, що це зіпсована назва озера рос. «Большой кипчак» (з ІХ по ХІІ століття в низовинах Волги господарювали кипчаки (половці).[3]

Кочувавші по Прикаспійській низовині калмики називали озеро «Богдин хара нур», дослівно «Чорне озеро Богдо».[3] Свого часу його називали «Озеро Бестужев Богдо».[3]

Панорамний вид на озеро Баскунчак в Астраханській області

Запаси солі. Соляний промисел

Баскунчак має невичерпні запаси кухонної солі, які лежать на дні озера. Ці запаси солі складають 3/4 російських запасів.[5] Водойма заповнена твердими, як чавун, відкладеннями солі і міцним соляним розчином — «ропою».[8] Дно озера — суцільна сіль.[3] Вперше його дослідив в 1883 році гірничий інженер Глушков, який пробурив в різних точках озера три свердловини, і переконався, що на дні озера окрім солі нічого немає.[3] Наступне буріння виявило товчину пласта в 600 метрів, і, накінець, дані електророзвідки: висота соляної гори більш 5000 метрів.[3] Щорічно внаслідок випаровування в озері відкладається тонкий шар солі — новосадка.

Початок видобутку відходить в далеке минуле. В давні часи тут добували сіль скіфи, у VІІ-ІХ століттях добували її хозари, у Х-ХІІІ — половці.[3] З ХІІІ століття промисел вели татари і калмики.[3] З середини XV століття Нижнє Поволжя було приєднане до Московії.[3] Інтенсивна розробка Баскунчакського озера почалась в 1861 році, після того, як закрили Ельтонські соляні промисли.[3]

Виломка солі на озері проводилася за допомогою звичайних пешнів, ломів, лопат; на берег сіль доставляли верблюди, запряжені у вози.[9] Сіль з води могли вигрібати й лопатами, стоячи ногами у воді. В минулому використовувалась праця каторжників, видобування велось вручну: за допомогою спеціальних молотків відколювались куски солі, після чого їх промивали, а за цим везли на верблюдах до пристані річки Ахтубе.[5] Володимирська пристань, яка лежить в волзькому затоні, який майже зливається з Ахтубою (відстань між Волгою і Ахтубою тут всього 8-9 кілометрів), здавна відома як важливий транспортний центр — через неї на Волгу поступає сіль з озера Баскунчак; до 80-х років 19 століття її підвозили сюди верблюжими караванами.[6] На гербі Енгельського району зображений бик з великою чашею солі на спині, що нагадує про історичний факт про колишнє назначення Покровської Слободи як важливого перевалочного пункту на "сольовому шляху" з озер Баскунчак і Ельтон — сіль доставлялась на биках чумаками.[10]

До 1917 розробка родовища проводилася вручну примітивним кустарним способом (добувалося до 250 тис. т солі на рік).[11] З 1931[11] промисли механізовані — почалось застосування спеціального сольового комбайну: комбайн рихлить соляний пласт, засмоктує сіль по трубам в подрібнювач, розмелює і промиває її. Після цього навантажує чисту сіль в вагони, які стоять поряд. По твердих ділянках озера до місць видобутку прокладають залізничні гілки колій.[4][6] Комбайн рухається дуже повільно і залишає за собою глибоку борозну.

Зараз працюють ще екскаватори, солесоси. Промисли добре впорядковані. Сіль переважно йде на потреби Волго-Каспійського рибного промислу. Баскунчацька сіль дуже чиста і не потребує спеціальних обробок, і на 99,8% складається з NaCl.[5]

Попри те, що ведеться видобуток, озеро постійно поповнюється сіллю за рахунок джерел, що впадають у нього. Багато джерел витікає в озеро з його північно-західного берега привносячи з собою більше 2,5 тисячі тонн солей на добу.[2] Найкрупніший з них — річка рос. Горькая.[5]

Лікувальні грязі

Оскільки озеро розташоване в районі сильних вітрів з сильними пиловими бурями, цей пил — головний матеріал, з якого формується чорна, в'язка, з запахом сірководню грязь, яку застосовують при лікуванні багатьох захворювань.[3]

Див. також

Примітки
  1. Л. Аксенова, Т. Галкина, Г. Гладкевич, А. Горкин и др. Страны мира: Энциклопедия — М.: Росмэн-Пресс, 2006. — 296 с. ISBN 978-5-353-02408-8
  2. И.Лебедева. 100 самых красивых мест России ISBN 978-5-699-62670-0 С.96
  3. Г. Моторин - Озеро на вершине соляной горы // «Наука и жизнь». — М. Пресса, 1993 №08. ISSN 0028-1263 (с.: 26)
  4. Брыкина Н.Т., Жиренко О.Е., Барылкина Л.П. Нестандартные и интегрированные уроки по курсу «Окружающий мир»: 1–4 классы. — М.: ВАКО, 2008. — 256 с. ISBN 978-5-94665-780-8 (с.: 102)
  5. Усольцева О. Природные чудеса России. — Эксмо, 2011. — 228 с. ISBN 978-5-699-52334-4 (с.: 109-111)
  6. Вадим Вячеславович Покшишевский. Поволожье: от Горького до Астрахани // Молодая гвардия, 1951 — 254 стор. (с.: 16)
  7. Валентин Ермолаев. Экономическая география и регионалистика: учебное пособие. — Флинта; Наука, 2013. ISBN 978-5-457-08454-4
  8. Морозов С. В степи // Огонёк №9 (1186) 26 февраля 1950. (с.: 3)
  9. Логистика и управление цепями поставок. Теория и практика. Основы логистики: учебник / под ред. Аникина Б.А., Родкина Т.А. — Москва: Проспект, 2013. — 344 с. ISBN 978-5-392-09201-7
  10. Мякшева Л.В. История Саратовского края. — Саратов, Лицей, 2009. — 272 с. ISBN 978-5-8053-0640-3
  11. Озеро Баскунчак // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.