Калмики

Земля розселення калмиків у 16 сторіччі до приєднання Сибіру до Московії

Калмики живуть у Росії (бл. 166 000 осіб), на території Калмикії (146 000 осіб), у сусідніх областях Волго-Уральського регіону, Ставропольському краї та Сибіру, за межами Росії — невеликі діаспори у державах Середньої Азії, США, деяких країнах Європи тощо.

У російській етнографічній літературі, на противагу західній практиці, нерідко ойратів Китаю і Монголії, які й в наш час на початку XXI століття проживають на давній етнічній батьківщині калмиків у Центральній Азії, не вважають частинами єдиного з калмиками народу. Попри спільну історію, мову і коріння культури, ці дві великі групи ойратів живуть тривалий час відособлено, але зберігаючи єдину національну самосвідомість.

Загальна чисельність ойратів (і калмиків) — понад півмільйона осіб.

Калмицький буддійський храм у Белграді

У XVII ст. ойрати-калмики рушили з Джунгарії, переправившись через річки Урал, оселившись між Уралом та Волгою, а згодом поза нею, заснувавши Калмицьке ханство. У 1632 році хани калмики-торгоутів утворили залежний від Московського царства союз, проте автономний. В завдання входило захист кордонів Московії від атак казахів. Також вони брали участь у походах московського царства під час війн з Річчю Посполитою, Османською імперією та Швецією. Відігравали важливу роль у військах московських царів, що діяли в Україні. Крім того, суттєво допомагали Петру I під час Азовських походів й перші роки північної війни.

З утворенням Російської імперії центральна влада обрала шлях на придушення старовинних свобод та знищення привілеїв. Цей процес поступово став торкатися калмиків. Особливо він посилився за часи Анни I, цю політику продовжила Єлизавета I. Імператриця Катерина II фактично завершила цей процес. Зрештою у 1770 році такі дії викликало спротив калмиків, які зв'язалися з урядом династії Цін, вирішивши повернутися до Джунгарії. Хан Убаша зібрав більшу частину свого народу перетнув Урал (тоді Яїк) й рушив через казахські степи до колишньої батьківщини. Навздогін їм царський уряд спрямував яїцьких козаків. Водночас проти калмиків виступили казахські жузи та киргизи. Зрештою частину вдалося утримати у кордонах імперії, частину повернути. Інші калмики дісталися до Джунгарії, де їх роззброїли та розселили на значній території західних провінцій Китаю.

• Урлюк-тайши (1632—1643)
• Шукур-Даїчін (1644—1661)
• Мончак (1661—1670)
• Аюка-тайши  (1670—1713), хан з 1690 року
• Чакдуржав  (1713—1718)
• Аюка-тайши  (1718—1724), вдруге
• Черлю-Дондук (1724—1737)
• Дондук-Омбо (1737—1741)
• Рандул (1741)
• Дондук-тайши (1741—1761)
• Убаша (1761—1771)

Портрет калмика роботи Іллі Рєпіна, 1871

Аннушка. Портрет роботи Івана Аргунова

Калмики належать до центральноазійського антропологічного типу великої монголоїдної раси з усіма характерними рисами, притаманними монгольським народам: невисокого зросту, але кремезні, з різко окресленими вилицями, трохи приплесканим носом, типово монгольським розрізом очей, смуглявою шкірою і чорним прямим волоссям.

Калмики розмовляють калмицькою мовою, що належить до монгольської групи мов алтайської мовної сім'ї. До XVII століття користувалися старомонгольським письмом, після — створеною на його основі писемністю тодо-бічіґ. Створили релігійну та історичну літературу класичною калмицькою мовою. У перші два десятиліття радянської влади калмицька мова кілька разів змінювала писемність на кирилицю та латинку.

За віросповіданням, як і ойрати Центральної Азії, калмики є буддистами-ламаїстами. Невелика частка російських калмиків сповідує православ'я.

Починаючи з середини XVII століття калмицькі загони починають брати участь у війнах на території України. Зокрема Іван Сірко водив запорожців та калмиків у походи проти Кримського ханства, в одному з яких вони здобули Перекоп.[2] У 1665 році на Запорізькій Січі налічувалося декілька тисяч калмиків.[3] У Лизогубівському літописі зазначено, що 1665 р. лівобережний гетьман «посилав Якова Лизогуба, асаула генерального», запросити калмиків для допомоги у війні з поляками. Той успішно впорався із завданням і у 1665 році калмицька кіннота успішно воювала на боці Гетьманщини, зокрема у битві під Білою Церквою.[4]

Калмики також були у війську Івана Мазепи напередодні його виступу проти Петра I. Зокрема, шведський полковник Нільс Юлленшерн у своєму щоденнику він написав, що промова гетьмана перед козацьким військом напередодні з'єднанням з військом шведського короля Карла XII «застукала зненацька» людей і так вразила, що «багато їх кинулося навтіки». На думку історика Б. Кентрижинського це швидше стосується чужоземних солдатів, що були в гетьманському супроводі, — волохів та калмиків.

У XVIII столітті група калмиків була оселена у слободі Осинівка міста Чугуїв.

• Ойрати
• Калмицькі козаки
• Калмицький військовий уряд
• Калмицький кавалерійський корпус

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Камлики — комлики // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 580-581. — 1000 екз.
• Калмики — кочівники в Європі // стаття на сайті Російського Етнографічного музею (рос.)