Караван

За давнини́ і Середньовіччя караванні шляхи були основними шляхами сполучення у багатьох регіонах Азії та Африки через важкодоступні пустельні або гірські місцевості і з'єднували подекуди найдальші краї.

Караван у Сахарі, XIX ст., з англ. видання Stanley and the White Heroes in Africa, 1890

Найвідомішим у Стародавньому світі караванним шляхом був Великий шовковий шлях, що сполучав Китай з Центральною Азією і далі до Передньої Азії і вже до Європи, про який відомо, що він існував ще до нашої ери. За Середньовіччя з пожвавленням торгівлі Європи зі Сходом (Близький Схід, Індія і Китай) караванні шляхи поступаються морському сполученню, остаточно їх ера завершується із запровадженням і поширенням залізниці, але локальні караванні шляхи у межах Середньої Азії (пустеля Каракуми), Аравійського півострову (Аравійська пустеля і Синайська пустеля між Аравією та Єгиптом), Магрибу в Африці (Сахара і Нубійська пустеля) продовжують активно використовуватися, проіснувавши до новітніх часів (до XIX століття), а на деяких ділянках (у кочівників бедуїнів у Аравії та берберів у Сахарі) існуючи і досі.

Караванник народу сонінке, Малі, з франц. видання Côte occidentale d'Afrique du Colonel Frey, 1890

З огляду на суворі дорожні умови, небезпеку і обмеженість ресурсів (вода, припаси) каравани мали чітку організацію і управління. На чолі каравана стояв караванвожатий. Усе цінне майно (вантажі краму), жінки (що траплялось у найвинятковіших випадках) розташовувалися посередині каравану, попереду і позаду рухалася озброєна охорона.

В'ючними тваринами слугували найчастіше верблюди, рідше мули, віслюки. Часто нав'ючених тварин супроводжували вершники на конях. У деяких районах Центральної Азії, де важкодоступність шляху визначалася не відстанями, а гористістю місцевості, використовували невеликих за розмірами віслюків.

Якщо перехід займав значну відстань, караван зазвичай робив короткочасні зупинки для перепочинку. Для цього на караванних шляхах діяли караван-сараї, що іноді утворювали справжні мережі.

За сучасності караванні валки нерідко отримують "нове життя". Подеколи це відновлення старих "караванних стежин" здійснюється у кримінальних цілях (контрабанда зброї, наркотиків тощо). Подібні шляхи пересування, які майже неможливо контролювати державним прикордонним службам і митним органам, є на території Пакистану, Афганістану, Таджикистану тощо, і служать вони для переправки у Європу опію, за що навіть отримали назву "опійного шляху". Під час військових конфліктів караванними шляхами доставляється зброя (Афганська війна між СРСР і Афганістаном 1979-1989 років, триваюче протистояння Палестини та Ізраїлю тощо).