Бахчиванджі Григорій Якович

Народився 7 (20) лютого 1908 року в станиці Бриньковська Приморсько-Ахтарського району Краснодарського краю, у родині грецького походження, там само закінчив сім класів школи. Трудову діяльність почав з 1925 року в місті Приморсько-Ахтарськ, де працював у ливарній майстерні, потім помічником машиніста паровоза у депо станції Ахтар.

У 1927 році переїхав до міста Маріуполь Донецької області, де брав участь у будівництві Заводу імені Ілліча і надалі працював на ньому слюсарем-трубопрокатником мартенівського цеху. В 1931-му IX з'їзд комсомолу взяв шефство над Військово-Повітряними силами Червоної Армії та комсомолець Григорій Бахчиванджі, виконуючи рішення з'їзду, добровільно попросився в авіацію.

З 1931 року в лавах Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Член ВКП(б) з 1932 року. В 1933 році закінчив авіатехнічне училище, а в 1934 у — Оренбурзьку школу пілотів. За зразковий показ техніки пілотування і глибокі знання авіаційної техніки льотчика направляють в Науково-дослідний інститут Військово-повітряних Сил РСЧА на льотно-випробувальну роботу. Спочатку льотчик працював на розвідувальних літаках, потім на винищувачах. Пізніше йому доручили проведення випробувань нових авіамоторів у польоті.

З початком Німецько-радянської війни льотчик добровільно йде на фронт у складі 402-го ВАП, сформованого на базі НДІ ВПС, льотчик-винищувач. Брав участь в обороні Москви. Здійснив 65 бойових вильотів на літаку МіГ-3, провів 26 повітряних боїв. Збив особисто два ворожих літаки і 3 в групі. У серпні 1941 року льотчику присвоюється військове звання капітана, і він відряджається на базу НДІ ВПС у місто Свердловськ (нині Єкатеринбург), для випробування першого реактивного винищувача БІ-1.

17 жовтня 1942 а за мужність і героїзм, проявлені на фронті, Бахчиванжі нагороджується першим орденом Леніна. 20 лютого 1942 року при випробувальному запуску двигуна БІ-1 на стенді стався вибух. Струмінь азотної кислоти під тиском потрапив в обличчя провідному інженерові Арвіду Володимировичу Палло, головка двигуна, зірвавшись з кріплень, пролетіла між баками з азотною кислотою і вдарилася об броньовану спинку сидіння пілота, зірвавши кріпильні болти. Григорій Бахчиванджі вдарився об приладову дошку і розсік чоло, але, незважаючи на подію, від продовження випробувань не відмовився і, повернувшись зі шпиталю, більш активно включився в роботу.

Вже 15 травня 1942 року легендарний льотчик виконав перший політ на БІ-1 з працюючим рідинним ракетним двигуном. Політ був проведений з аеропорту «Кольцово» у Свердловську.

Загинув Бахчиванджі 27 березня 1943 року під час чергового випробувального польоту. Завдання льотчикові на його останній політ передбачало доведення швидкості горизонтального польоту до 800 км/год на висоті 2000 метрів. За спостереженням з землі політ аж до кінця роботи двигуна на 78-й секунді протікав нормально. Після закінчення роботи двигуна винищувач, що знаходиться в горизонтальному польоті, на швидкості понад 900 км/год, плавно увійшов у піке і під кутом 50º вдарився об землю. Машина впала за шість кілометрів на південь від аеродрому. Похований був льотчик під містом Свердловськом (нині Єкатеринбург) — на цвинтарі селища Малий Істок, розташованого неподалік від аеропорту «Кольцово». У лютому 1963 року на могилі встановлено обеліск.

Рішення про будівництво 30-40 дослідних машин було скасовано, хоча льотчик-випробувач Б. М. Кудрін деякий час ще продовжував випробування ракетного перехоплювача.

Розкрити таємницю загибелі Бахчиванджі вдалося лише через декілька років. При випробуваннях моделей в аеродинамічній трубі великих швидкостей було виявлено явище затягування літака в піке, боротися з яким тоді не вміли. Воно було вивчено на практиці інженером-льотчиком О. Г. Кочетковим та іншими випробувачами.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1973 року капітан Бахчиванджі Григорій Якович посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений двома орденами Леніна і медалями.

Анотаційна дошка на вулиці Бахчиванджі в Маріуполі

Пам'ятники герою встановлені: в станиці Бриньковська (на батьківщині льотчика); в аеропорту «Кольцово» міста Єкатеринбург, у місті Приморсько-Ахтарськ Краснодарського краю, на могилі у селищі Малий Істок Свердловської області.

Ім'я героя увічнено у назвах:

• селища льотчиків при аеродромі «Чкаловський» (Москва) та прилеглої залізничної платформи приміського сполучення;
• кратера на звороті Місяця;
• вулиць у Єкатеринбурзі, Донецьку, Маріуполі, Ахтубінську і інших містах СНД;
• Загальноосвітньої школи при НДІ ВПС (місто Єкатеринбург).

Про нього написано багато нарисів, книг, знято документальний фільм, його подвиг ліг в основу багатьох художніх кінострічок, випущена пам'ятна медаль з викарбуваним зображенням героя.

Відома також фраза Юрія Гагаріна:

«Без польотів Григорія Бахчиванджі, можливо, б не було і 12 квітня 1961 року».

• Боевая слава сапёров. М., 1958
• Булгакова О. С. Караван счастья. Челябинск, 1982. 183 с.
• Золотые Звёзды земли Воронежской. Составитель Э. С. Лыкова. Воронеж, 1989
• Митрошенков В. А. Голубые дороги. М., 1976. 271 с.
• Рабкин И. Г. Время, люди, самолёты. М., 1985. 257 с.
• Советская Военная Энциклопедия. — М.:Воениздат, 1990
• Экономов Л. А. Капитан Бахчиванджи. М., 1972. 272
• Яруцкий Л. Выдающиеся греки — мариупольцы. Мариуполь, 1991

• Біографія Г. Я. Бахчиванджі на сайті «Герои страны»