Беатрікс Поттер

Батько, Вільям Поттер Руперт (1832–1914), син промисловця і члена парламенту Едмунда Поттера, здобув освіту в Манчестері, практикувався як адвокат в Лондоні. Одружився з Гелен Ліч (1839–1932), дочкою купця бавовни, 8 серпня 1863 року. Пара оселилася в Лондоні, жила на отриманому спадку. 28 липня 1866 року в будинку на Болтон Гарденс, Південний Кенсінгтон, у них народилася Беатрікс Поттер.

Поттер та її мати Гелен (Ліч) Поттер, 1872

Беатрікс отримала домашню освіту, інколи їй влаштовували екскурсії до скверів, ринків та в Музей Вікторії й Альберта. В 1871 році народився її брат Волтер Бертрам.

Більшість дитинства вона проводила у Шотландії та на півночі Англії, де в неї було багато різних домашніх тварин (серед них були рептилії і амфібії). В її кімнаті мешкали жаби, миші, їжак, тритон Ісаак Ньютон і навіть кажан. Деякі з них довго не жили в домашніх умовах. Проте Беатрікс детально вивчала їх зовнішність та побудову.

Батьки Беатрікс відраджували її від вищої освіти, але Поттер хотіла жити незалежно і роздумувала зайнятися мікологією професійно. Зокрема, на це її надихнуло знайомство із Чарльзом Макінтошем, шотландським мікологістом.

Беатрікс зі своїм батьком та братом, 1894

Її дядько намагався рекомендувати Беатрікс як студентку до Королівського Ботанічного Саду у Кью, але їй було відмовлено через те, що вона була жінкою. Пізніше Поттер була першою, хто припустив, що лишайники є результатом симбіозу між грибами та водоростями. На той час, єдиним шляхом запису мікроскопічних зображень було їх малювання. Беатрікс зробила численні малюнки грибів та водоростей. Завдяки результатам її досліджень, вона стала широко шанованою по всій Англії як експерт з мікології. Також вона вивчала проростання спор та життєвий цикл грибів. Близько 270 детальних акварельних малюнків грибів з 1901 року знаходяться в Амблсайді, бібліотеці Армітт.

В 1897 році, робота Беатрікс «On the Germination of Spores of Agaricineae» була представлена товариству Ліннея її дядьком Сером Генрі Енфілд Роско, так як жінок на засідання не пускали. (В 1997 році товариство опублікувало через це офіційне вибачення Поттер посмертно[5]). Лондонське королівське товариство теж відмовлялось публікувати її наукові роботи. Декілька разів вона читала лекції у Лондонській школі економіки.

Спочатку Беатрікс малювала для власного задоволення ілюстрації для «Казок дядька Ремуса», Джоеля Чандлера Харріса. Її надихали європейські традиції байок про тварин, які походили ще від Езопа.

Коли їй було 27, під час канікул у Шотландії, вона відправила у листі, датованим 4 вересня 1893 року, малюнок та історію про кроликів Ноелю Муру, п'ятирічному сину її гувернантки. Згодом, Мур був першим, хто визнав літературний та комерційний успіх робіт Поттер, і закликав її опублікувати свої історії. У 1901 році вона використала цей лист, перетворивши його на книгу «Казку про Кролика Пітера».

Пам'ятник Кролику Пітеру у Бірнемі

Беатрікс відправила свою казку шістьом видавцям, але їй відмовили повсюди через відсутність кольорових малюнків, які були дуже популярними на той час. У вересні 1901 року вона вирішила самостійно опублікувати та розповсюдити 250 копій «Казки про Кролика Пітера». Через рік вона привернула увагу видавців. У липні 1902 року був підписаний контракт, і до кінця року більш ніж 28,000 копій казки було надруковано.

Кролик Пітер з'явився і у наступній історії Беатрікс «Казка про Білку Наткін», 1903, яка також базувалася на листі до одного із дітей гувернантки. Популярність цих та інших книжок була такою, що Беатрікс стала фінансово незалежною.

У 1905 р. Поттер була таємно заручена із видавцем Норманом Ворном, але її батьки були проти цього шлюбу із торговцем. Це стало причиною розриву відносин між нею та її батьками. Незабаром, після заручин Ворн помер від лейкемії. Через його смерть, Беатрікс написала у листі до сестри Нормана, Міллі: «Він не прожив довго, але це було насичене та щасливе життя. Я повинна спробувати почати спочатку з нового року»[6]

Загалом, Поттер написала 23 дитячі книжки. Частково вони були популярними через якість їх ілюстрацій: тварини-герої мали свій характер, особистість, і в той же час діяли природно.

Ферма «Гілл Топ»

Через поганий зір у 1920 році вона перестала писати. «Казка про Порося Робінзона» була опублікована у 1930 році; хоча її рукопис було створено задовго до цього.[7]

В липні 1905 року, Поттер купила ферму «Гілл Топ» в Нір-Сореї, Ланкашир (тепер Камбрія). Вона обожнювала навколишні пейзажі, і приїжджала сюди якомога частіше. Тоді коли вона вирішила тут придбати більше земель, Беатрікс познайомилася із нотаріусом Вільямом Гілісом, за якого вона згодом вийшла заміж. Разом вони займалися селекціонуванням овець.

Беатрікс Поттер стала однією із перших, хто зайнявся збереженням природи Англії. Вона поступово купувала ферми сусідів, які розорювалися, і дозволяла їм продовжувати вести господарство. Беатрікс заповідала 4000 акрів землі та 15 ферм Національному парку.