Березовичі

Вперше село Березовичі згадується в Іпатіївському літопису під 1287 роком, коли володимирський князь Володимир Василькович пожалував його монастиреві св. Апостолів, який був розташований на західній околиці м. Володимира. У грамоті зазначено, що князь купив село у феодала Федорка. В XIII і першій половині XIV століття Березовичі входили до Володимирського князівства1, а потім разом з іншими західноволинськими селами їх захопили литовські феодали; з 1569 року село в складі Володимирського повіту Волинського воєводства відійшло до Польщі. У 1577 році в Березовичах налічувалося 172 осіб населення. Селяни виконували 4—5-денну панщину у фільварку феодала, платили грошові й натуральні чинші та податки на користь польської держави.

Становище покріпаченого селянства ще більше погіршували безперервні війни, які вела шляхетська Польща. Вони завжди супроводилися всілякими поборами і грабежами. Доведені до розпачу, селяни дедалі частіше повставали на боротьбу проти шляхти. Так, коли в 1595 році хвиля народного повстання під проводом С. Наливайка докотилася до Волині, активну участь у ньому взяли жителі Березовичів. Вони руйнували і палили маєтки феодалів, вбивали шляхту. Польські магнати придушили повстання і жорстоко розправилися з його учасниками. Ще більше посилилося соціальне і національне гноблення. Панщина досягла шести днів на тиждень з лану. Крім того, селяни повинні були в гарячу пору збирання врожаю виходити на панське поле на толоки, давати підводи, щоб возити панський хліб і дрова, а також платити численні податки. Рятуючись від гніту і сваволі шляхти, частина жителів Березовичів втекла на землі Південно-Східної України. В 1648 році в селі налічувалось тільки 46 дворів.

У 1906 році село Микулицької волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 19 верст, від волості 4. Дворів 47, мешканців 426[2].

Коли звістка про перемогу селянсько-козацьких військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році дійшла до Волині, селяни Березовичів і навколишніх сіл знову повстали проти шляхти, знову запалали панські маєтки. Багато повстанців влилося в окремі козацькі загони, які Богдан Хмельницький відряджав до різних районів Волині, щоб допомогти селянам у боротьбі проти шляхти.

Після укладення Зборівського договору 1649 року влада польських панів на Волині відновилася. Повернулася шляхта і в Березовичі. Щоб уникнути панської помсти, знущання і катувань, багато селян втекло на Лівобережну Україну. В 1650 році в селі залишилося всього 29 дворів. Власники Березовичів дедалі більше розширювали свої володіння за рахунок селянських земель. Підданих, як і раніше, примушували відробляти по 5—6 днів панщини на тиждень з волоки. Відновлені були й натуральні та грошові чинші. У селі збільшилась кількість півволочних господарств і городників. Був встановлений обов'язковий для селян помол хліба в панських млинах.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Березовичі, як і вся Західна Волинь, ввійшли до складу Російської держави. В селі на той час було 28 дворів і 167 чоловік населення. Наприкінці XVIII і на початку XIX століття Березовичі належали Чацьким — відомій, на той час, шляхетній родині на Волині.

Селяни після входу Волині в склад Російської держави вже не зазнавали релігійного гніту. Інвентарна реформа 1848 року встановила панщину 3—4 дні на тиждень і визначила розмір пішого наділу.

Результатом Першої світової війни став Ризький договір за яким Березовичі у складі Волині відійшли до Польщі. У 1921 польський уряд провів перепис населення. Згідно з ним, у Березовичах було 476 жителів, у тому числі — 351 українець, 112 поляків і 13 чоловік інших національностей.

У вересні 1939 року Червона Армія зайняла село. Вранці 23 червня 1941 року нацисти після боїв з червоноармійцями окупували село.

Влітку 1943 року внаслідок конфліктів на етнічному ґрунті загинуло 14 українців та 6 поляків. Від рук польських бандитів зокрема загинули:

• Артемюк Домка Михайлівна, 33 роки, похована на цвинтарі с. Нехворощі.
• Бойко Ананій, 48 р.
• Бойко Катерина Максимівна, 43 р.
• Данилюк Олександра Карпівна, 50 р.
• Данилюк Макар Веремеєвич, 41 р.
• Данилюк Микола Макарович, 11 р.
• Данилюк Оксана Данилівна, 36 р.
• Дідун Іван Миколайович, 33 р., убитий і спалений.
• Владинська Домка.
• Ципюк Кирило Григорович, 27 років, убитий поляками.

18 липня 1944 року війська правого флангу 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту визволили Березовичі від нацистських загарбників.

На початку 1946 року почали оселятися в селі депортовані українські сім'ї з Холмщини. Які на підставі «Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» з вересня 1944 були вивезені в південні області України, але з браку елементарних умов для життя вони були змушені шукати кращих теренів для оселення.

Серед переселених забужан багато було мешканців з Черничина.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]