Битва при Тицині

Основними джерелами, які в деталях, хоч і з деякими розбіжностями, описують дану подію є «Історія від заснування міста» Тита Лівія (XXI книга) та «Загальна історія» Полібія (ІІІ книга). Головним недоліком праці Полібія є те, що він був щирим фанатиком Публія Корнелія Сципіона, а тому і зображував його не без відвертої прихильності[1]. Полібій жив раніше (II ст. до Р.Х.) ніж Тит Лівій (І ст. до Р.Х.), а тому, на думку Ланселя, скоріше за все, Тит Лівій користувався працею Полібія при описі Другої Пунічної війни[2].

Грандіозний план Ганнібала щодо підкорення Риму полягав у тому, щоб з Іберійського півострова вирушити на північ, заручитись підтримкою місцевих галльських племен, перейти Альпи та неочікувано для всіх завдати удару римлянам з півночі.

Подолавши весь шлях від Нового Карфагену, весною 218 р. до Р.Х., через п`ять місяців Ганнібал дістався до Альп. Перехід через Альпи зайняв п'ятнадцять днів. Полководець вступив на рівнини річки По і в землю народів інсомбрів та тавринів (галльських племен). Якщо до переходу через Альпи з ним було 80 тисяч піхоти, 10 тисяч кінноти і 37 слонів, то в Італію він привів лише 20 тисяч піхоти, 6 тисяч кінноти і кілька слонів[3]. Поява Ганнібала в Італії стала несподіванкою для римлян[4]. Сципіон прибув від гирла Рони в Пізу, отримав там під своє командування два легіони. Дізнавшись про те, що Ганнібал в Італії, консул поспішно рушив до Плаценції, щоб там перехопити армію карфагенян і не дати їм необхідного відпочинку. Сенатори негайно відправили вісника до другого консула-Тиберія Семпронія Лонги в Лілібей з повідомленням про те, що потрібно негайно прибути в Аримін для оборони рідного міста[4].

Річка Тицин в провінції Павія

Після переходу через Альпи, Ганнібал отаборився біля самого підніжжя гір, та перш за все зайнявся відновленням сил своїх військ. Військо його не тільки було до крайності втомлене переходом через гори, а й сильно терпіло від убогості припасів і від нестачі провіанту. Тому, як пише Полібій, вони зовсім впали духом[5].

Потім, коли військо трохи відпочило, полководець намагався насамперед налагодити зв`язки з місцевими племенами галлів, які вели часті війни між собою та недовірливо ставились до карфагенян. Ганнібал взяв в облогу одне з їхніх міст, та після трьох днів змусив їх виконати свої умови та заручитись підтримкою. Та частина з інсомбрів та тавринів, яка не підпадала під контроль карфагенян, підтримувала римлян[5].

У цей час Публій Корнелій Сципіон уже перейшов річку По і зважився переправитися далі, через Тицин. Римляни збудували міст через цю річку, та для захисту моста звели укріплення[6]. Ганнібал у той час, як вороги були зайняті роботою, вислав загін нумідійців чисельністю 500 вершників на чолі з Магарбалом, щоб провести розвідку місцевості, та залучити на свій бік якомога більше галлів, обіцяючи їм багатство, свободу та гроші[7].

Велику роль тоді відіграла і психологічна підготовка обох військ, адже нам відомо, що напередодні битви і Ганнібал, і Сципіон висловились з промовою до своїх солдатів. Тексти промов були детально описані Полібієм та Титом Лівієм, хоч вони містили в собі різні варіанти тексту, однак суть залишається та ж: Ганнібал обіцяв усім землі, гроші, надання усіх свобод та прав, звільнення від боргів та рабства[6]. Сципіон, у свою чергу, давив на почуття громадян Риму, про їхню легендарну історію, про необхідність захисту батьківщини від варварів[8]. Довіра, якою користувався Сципіон, а також його промова надихнули всіх воїнів. Похваливши їх за мужність і готовність до битви, Публій ще раз зажадав бути готовими до виконання його наказів і розпустив збори.

Промова Ганнібала пробудила у своїх воїнах жагу до боротьби. Вождь похвалив воїнів і розпустив збори, наказавши на наступний день на світанку виступати в похід[9].

Наступного дня обидва полководця рушили вперед уздовж річки, причому, як пише Полібій, римляни бачили річку з лівого боку, а карфагеняни з правого. На другий день розвідники донесли, що обидві сторони знаходяться близько один до одного, а тому розташувалися таборами і не йшли далі. На третій день обидві сторони, на чолі своєї кінноти кожен, рушили далі по рівнині з метою дати бій.

• Полібій Загальна історія, Книга 3, розділи 56-64
• Тит Лівій Історія від заснування міста, Книга 23, розділи 45-47