Блінов Микола Іванович

Микола Іванович Блінов (6 грудня 1881, Житомир — 24 квітня 1905, Житомир) — російський студент, який намагався зупинити житомирський єврейський погром 1905 року і був вбитий погромниками[1].

Микола Іванович Блінов
М. І. Блінов — студент Женевського університету. 1904
Народився 6 грудня 1881(1881-12-06)
Житомир
Помер 24 квітня 1905(1905-04-24) (23 роки)
Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — С. Житомир.
Громадянство Російська імперія
Національність росіянин
Мати Марія Семенівна Блінова

Біографія


Микола Іванович Блінов народився в 1881 році в Житомирі, відомо про існування ще двох братів. Гімназистом їздив «на голод» під Уфу, де брав участь в будівництві столових і організації пекарень[К 1]. Навчався в Київському університеті, після участі в студентських заворушеннях поїхав у Швейцарію, де продовжив навчання на інженерному факультеті Женевського університету. Вступив в бойову організацію есерів, брав участь у виготовленні бомб[2][3].

У Женеві грав в університетському студентському театрі під керівництвом драматурга, публіциста і етнографа С. А. Ан-ського. У 1904 році С. А. Ан-ським ставилася п'єса Є. М. Чирикова «Євреї», в фіналі якої герой Блінова гине, рятуючи від погрому наречену. На цій сцені прем'єра була перервана через глядачів, більшість яких недавно втекли від погромів в Росії і в Україні, і не мали сил дивитися трагічну виставу через нещодавно перенесену наругу і пихологічну травму. За визначенням біографа М. І. Блінова, А. С. Ласкіна, Микола став «заручником цієї п'єси»: «Те, що Блінов не зіграв на сцені, через рік відбулося в житті»[2][3].

На початку 1905 року повернувся на батьківщину, поїхав відвідати батьків в Житомир. У квітні в місті почався єврейський погром. Микола Блінов вийшов до погромників для переговорів і був убитий натовпом. Розправа була більш жорстокою, ніж з євреями, оскільки Блінов сприймався «зрадником». Били кругляками і багнетом в обличчя зі словами: «Хоч ти і росіянин, але сіціліст і гірше жидів, прийшов на захист їх»[2][3][4].

Тіло Миколи Блінова було знайдено його матір'ю у моргу єврейської лікарні в числі жертв вуличних боїв[2][3].

У кишені молодика було знайдено прощального листа:

Замість віри в чудотворні ікони, в благочестивих попів, в їх звернення до загальної любові я став вірити в людей, в той Божественний початок, який рухає їх на все гарне і наближає до царству Небесному, тобто до такого громадському порядку, який створить загальне щастя…[2]

У Миколи Івановича Блінова залишилися батьки, дружина, двоє дітей, котрих погромники зробили сиротами[2][3][К 2].

Похований на Вільському кладовищі м. Житомира.

Могила Миколи Блінова

Пам'ять

До більшовицького перевороту 1917 року ім'я Миколи Блінова, російського дворянина, було першим в поминальних списках в синагогах. На одній з житомирських синагог було встановлено меморіальну дошку на його честь. (У 1930-х роках синагога знищена радянською владою.)[2][3]

Увічнення пам'яті

У 21 столітті трагічна доля Миколи Івановича Блінова стала основою для документального роману «Будинок горить, годинник йде» А. С. Ласкіна (журнальний варіант оприлюднений в 2010 році)[2][3][5].

У 2012 році в місті Аріель в Ізраїлі на честь Миколи Івановича Блінова були встановлені камінь і меморіальна табличка. На території кампусу Аріельского університету в пам'ять про нього посаджено лимонне дерево[2][3][1].

Коментарі
  1. У поїздці брав участь також А. Глікберг — майбутній поет Саша Чорний[2][3].
  2. Дочка Блінова — літературознавець І. Н. Медведєва-Томашевська, дружина пушкініста Б. В. Томашевського, внучка — З. Б. Томашевська[2].

Примітки
  1. Пам'ятник російському дворянину Миколі Блінова в Аріелі. Російський культурний центр в Тель-Авіві. 10 жовтня 2015. Процитовано 1 лютого 2016.[недоступне посилання з лютого 2019]
  2. Шервуд О.  // Московские новости : газета. — 2012. — Вип. 17 лютого.
  3. Вольгуст Е. Коля Блінов, що прийшов з іншого боку. — Алеф, 2010.
  4. Самооборона єврейська // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  5. Ласкін А. Будинок горить, годинник йде: Документальний роман. — Нєва, 2010. — № 5.

Література
  • Ласкин А. С. Дом горит, часы идут: Документальный роман / Ласкін О. С. Будинок горить, годинник йде: Документальний роман. — СПб. : Алетейя, 2012. — 240 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-91914-600-1. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.