Ан-ський Семен Якимович

Семен Акимович Ан-ський
Семен Ан-ський
Ім'я при народженні Шлойме Зайнвіл Аронович Раппопорт
Псевдо Семен Ан-ський
Народився 15 (27) жовтня 1863
Чашники (Вітебська область)
Помер 8 листопада 1920
Варшава (Польща)
Поховання Єврейський цвинтар у Варшаві
Громадянство Російська імперія
Національність єврей
Діяльність письменник, драматург, етнограф, дослідник, революціонер, політичний діяч
Мова творів Російська, їдиш
Magnum opus The Dybbukd
Партія Бунд
 Ан-ський Семен Якимович у Вікісховищі

Семен Акимович Ан-ський (псевдонім, справжні ім’я та прізвище Шлойме Зайнвіл Аронович Раппопорт; *15 (27) жовтня 1863, Чашники, Вітебська область, Білорусь — † 8 листопада 1920, Варшава, Польща) – відомий єврейський письменник, драматург, етнограф, дослідник єврейського фольклору, революціонер, культурно-політичний діяч. Один із організаторів Єврейського історико-етнографічного товариства (1908), Товариства єврейської народної музики (1909), співробітник Товариства поширення освіти між євреями Росії.

Співробітник редакцій журналів «Еврейский мир», «Еврейская старина». Організатор та керівник етнографічних експедицій, що проводилися на території України (1912-1914). Працював у єврейських етнографічних товариствах м. Вільно (нині м. Вільнюс, Литва) та Варшави (Польща).

Відомий завдяки своїй п’єсі «Діббук», що була написана у 1914 році.

У єврейській фольклористиці та етнографії став відомим лише в останнє десятиліття своєї діяльності.

Життєпис

Семен Ан-ський був народжений під ім’ям Шлойме Зайнвіл Раппопорт у білоруському єврейському містечку Чашники неподалік Вітебська у 1863 р. Народився в ортодоксальній родині. Батьки Шлойме займалися звичайним торговим промислом, а сам він у відносно юному віці відправився у хедер вивчати Тору. У подальшій дослідницькій практиці Семена Ан-ського не раз зустрічаються згадки про образи, принципи та поетику Біблії. Після хедеру малий Шлойме відправився навчатися у релігійну школу наступного рівня, де розум відточувався у богословських диспутах. У результаті участі у цих диспутах для Шлойме та його приятеля Хаїма Житловського з юних літ слідував значний розрив із вірою їх батьків[1].

На початку 80-х рр. XIX ст. юнак, приєднавшись до просвітницького та народницького руху, одночасно вивчив мову та звичаї Російської імперії, а також життя звичайних людей, котрі тяжкою працею заробляли свій хліб[2]. Головним задумом народницького руху були «походи в народ», просвітлення неграмотного населення Росії, виховання у нього почуття свободи, рівності, братерства[3]. Саме завдяки впливу народницького руху, Шлойме дуже скоро опинився далеко від дому, у середовищі російських робочих і селян, котрих він навчав грамоті та основам нових поглядів на світ у дусі принципів народництва[4]. Пізніше працював у палітурній майстерні у Двінську.

Після того, як «за народницьку діяльність» (а фактично – за вчителювання) Шлойме Раппопорта вислали із села, він переїхав у Катеринславську губернію, де працював на соляних копальнях і продовжував просвітницьку роботу. У той же час писав оповідання-нариси з життя робітників[2]. З початком публікацій у журналі народників «Русское богатство», вперше з’явився підпис – Семен Ан-ський[5]. Одне із найбільш частих його занять у ті роки – читання вголос перед аудиторією селян і робочих. Читалися переважно книги російської класики[3]. Працюючи на соляних та вугільних копальнях, вчителюючи у сільській школі, Ан-ський не лише вивчав незнайомий та незвичний йому побут, а й вперше пробував збирати фольклор[5]. У той важкий період свого життя Ан-ський звик до частих переміщень, котрі були викликані в першу чергу униканням конфліктів з владою через порушення режиму «смуги осілості». Його не раз заарештовували, висилали, саджали до в’язниці. Однак він ставився до цього як до прикрих перешкод і продовжував свій неспокійний спосіб життя[6].

На початку 90-х рр. Семен Ан-ський виїхав до Парижу, де працював у палітурних майстернях та на фабриці, постійно спілкуючись із французькими робітниками, що також, безпосередньо, було відображено у ряді його творів. В еміграції Ан-ський почував себе російським революціонером, представником Росії, її приниженою та пригніченою частиною, і лише потім – євреєм. Однак останнє почуття різко загострилося з посиленням антисемітизму на батьківщині у перші роки XX ст.[7]

У 1894 р. Ан-ський влаштувався секретарем до відомого російського революціонера П. Лаврова, котрий мав безперечний вплив на формування революційної свідомості молодого Ан-ського. Після смерті П. Лаврова у 1900 р. Ан-ський переїжджає у Берн, де продовжує свою діяльність як літератор та публіцист[8]. У його найближчому колі тоді було чимало людей російсько-єврейської еміграції. Можливо, це, власне, й вплинуло на його поступове повернення до єврейської тематики. У Франції також відбувається перше знайомство із практикою етнографічної роботи, що згодом мала вирішальне значення у житті дослідника[9].

У 1905 р. Семен Ан-ський повертається у Росію. Він так само продовжує багато писати, друкується у російських та єврейських виданнях. Його власні позиції лишаються незмінними, але у творчості все яскравіше виявляється інтерес до народної культури, однак цього разу до єврейської[10]. Окрім того Ан-ський продовжує брати участь у громадському житті, займається революційною публіцистикою. У 1907 р. випустив у Петербурзі брошуру «Що таке анархізм?». Водночас брав участь у випуску ряду єврейських журналів[11]. Уже з кінцем революційних подій відбувається зближення Ан-ського з єврейським науковим світом. Він багато і активно працював у Єврейському історико-етнографічному товаристві, виступав з доповідями, писав роботи по єврейському фольклору та етнографії. Все це відбувалося водночас із постійними переслідуваннями з боку влади[11]. У період 1912-1914 рр. Ан-ський також очолював ряд Єврейських етнографічних експедицій Єврейського історико-етнографічного товариства на території Волині, Поділля, Київщини.

Під час Першої світової війни Семен Ан-ський перебував у Волинській губернії та в зоні бойових дій у Галичині як представник Єврейського комітету допомоги жертвам війни (ЕКОПО) й у складі санітарних загонів Всеросійського земського союзу. Свої враження він ретельно занотовував у щоденниках, частина з яких увійшла до виданої їдишем у Польщі у 1921 р. книги «Зруйнування Галичини»[12].

Останні передреволюційні роки виявилися досить насиченими. Семен Ан-ський продовжував свою письменницьку діяльність, а також постійно працював над поповненням етнографічних колекцій, використовуючи свої поїздки у прифронтову зону. До кінця 1916 р. значна частина зібраного матеріалу уже була доставлена до Єврейського етнографічного музею у Петрограді. У тому ж році Ан-ський побував у Києві, Одесі, Кишиневі, де читав лекції з єврейської етнографії[13].

Незважаючи на неблагополучну політичну атмосферу і постійні приступи цукрового діабету, Семен Ан-ський багато писав та брав участь у житті єврейських громадських організацій. Однак все ж він вирішує остаточно покинути Росію. Відтак, у 1918 р. Ан-ський утік із більшовицької Росії до Вільно. Він був ображений та глибоко розчарований, адже нова влада хотіла націоналізувати колекції Єврейського музею та Архіву Єврейського історико-етнографічного товариства, непевна була й подальша доля самого Товариства. Все, що Ан-ський, його колеги та помічники так намагалися врятувати для майбутнього, нищилося[12].

У Вільно Семен Ан-ський продовжував активно співпрацювати з місцевим Єврейським історичним товариством і фактично на його основі створив Віленське історико-етнографічне товариство, яке пізніше було назване на його честь[14]. За допомогою цієї організації він надіється розширити етнографічні дослідження на території Литви, Білорусі, Віленського краю[15]. У той же час Ан-ський продовжував підготовку до видання «Альбома еврейской старины».

Після погрому у Вільно, Семен Ан-ський поїхав на курорт в Отвоцк, а потім у Варшаву. По при різке погіршення стану здоров'я, Ан-ський продовжував багато та різносторонньо працювати. Іноді йому навіть здавалося, що йому вдалося перебороти власну долю. Навіть перебуваючи у лікарні, Ан-ському вдавалося готувати до видання ряд історичних робіт, переглядати тексти на їдиші, котрі увійдуть у його зібрання творів, а також бесідувати з артистами, котрі брали участь у постановці «Діббука»[15].

У той же час дослідник захоплюється ідеєю створити Єврейське історико-етнографічне товариство і у Варшаві, котре було б покликане вивчати єврейську культуру Польщі. 7 листопада 1920 р. він виступає перед невеликим колом однодумців зі своїми роздумами на цю тему. Однак уже ввечері наступного дня Семен Ан-ський помер від сердечного приступу[16].

Літературна діяльність

Перша проба пера

Працюючи у палітурній майстерні у Двінську, Семен Ан-ський почав проявляти здібності до письменництва. Першим його літературним твором стало оповідання «Історія одного сімейства», котре було написане мовою їдиш, та, після тривалих поневірянь, опубліковане у російському перекладі з підписом «Псевдонім» у російсько-єврейському журналі «Восход» (1884 р.)[2].

На соляних копальнях

Свою літературну діяльність він уже продовжив, будучи робітником на соляних копальнях у Катеринославській губернії. На написання оповідань його надихали історії з життя звичайних робітників копальні. До творів цього періоду можна віднести такі як, наприклад, «Крамничка» (1884 р.), «Повість» (1885 р.), «На соляній копальні» (1892 – квітень 1893 р.), «Задача» (1891 р.), «Тяжкий урок» (90-ті рр. XIX ст.), «Хворобливе кохання» (90-ті рр. XIX ст.) та ін.[2] Тоді ж, за рекомендаціями Г. Успенського почав публікувати свої нариси у журналі народників «Русское богатство». Під ними з’явився підпис – Семен Ан-ський[5]. До цього ж періоду належить і перша проба Ан-ського в драматургії. Це чернетковий рукопис п’єси в п’яти частинах, що була написана 1885 року і залишилася без назви[17].

Французький період

Враження, спостереження, досвід спілкування й особистої участі у житті паризького пролетаріату відображено у циклі нарисів, зокрема «Столиця миру», «Брат Гвира», «Майбутнє знелюднення Франції», «Винороби й виноробство у Франції», «Життя та поневіряння паризького робітника», «Нарис про доньку Тургенєва пані Брюер», «Селянське життя у Франції у середні віки», «Із Парижа у Бордо», «Покидьки Парижа (Нариси Парижа)», «Розповідь про життя російських робітників у Парижі», «Вулична пісня», «Дорожні нариси, Анжер, Нант, Коньяк, Бордо...» та ін.[18]

У Франції Семен Ан-ський знайомиться з російсько-єврейською еміграцією, під впливом якої у своїх творах повертається до єврейської історії та культури. Попри це, лишаючись у руслі традиційної російської революційної прози та поезії, він пише змінно – і російською, і їдишем. Розповіді та повісті із єврейського життя – «Мендель Турок», «У єврейській сім’ї», «Перша ластівка», «Руйнівники огорожі» написані та вперше опубліковані російською. Так само була написана й байка «Слон-пророк», із посвятою Льву Толстому[19]. Їдишем був написаний цикл віршів, один із найбільш відомих починається з таких слів: «У соленому морі сліз людських (...)». У 1902 р. у Берні була написана «Клятва», котра стала «марсельєзою єврейських робітників»[20].

Діббук
Ан-ський (сидить в центрі за столом) з артистами віленської трупи "Діббука" та варшавськими літераторами

Найвищим літературним досягненням Семена Ан-ського є п’єса «Діббук», котра була написана у роки Першої світової війни і принесла автору міжнародне визнання. Фантастичний сюжет п’єси не є переказом народної легенди. Її сюжет навіяний конкретними життєвими враженнями письменника, котрі були викладені у дусі фольклорного світосприйняття. Під час відвідин містечка Ярмолинці на Поділлі, учасники експедиції, у пошуках чорнил, опинилися у домі заможного єврея. Тут Ан-ський побачив тривіальну життєву ситуацію: глава сім’ї, попри бажання дочки, котра була закохана у бідного учня релігійної школи, вирішив видати її заміж за сина багатого сусіда. Горе сімнадцятирічної дівчини було настільки красномовним, що дуже запам’яталося Ан-ському[21]. Це був сюжет побутової мелодрами. Однак, повернувшись до Петербургу і розбираючи матеріали експедиції, письменник натрапив на хасидські легенди про духи померлих – діббуки. Так зародилися начерки майбутньої п’єси. Хоча, не можна не помітити й того, що сила і своєрідність «Діббука», безперечно, виникли також і з особистих переживань Ан-ського у дні війни. Опинившись у розграбованих та винищених пожежами містечках Галичини, він почував себе ніби очевидцем погромів часів хрестових походів та різанини, котрі чинилися на цій же землі військами Б. Хмельницького у XVII ст.[22]

Знаменною була подальша доля цієї п’єси. Уже перші читання у колі друзів стали великою подією у єврейському літературному житті. П’єса була написана російською та їдишем. Обидві мовні версії існували одночасно[23]. У 1918 р. Ан-ський, покидаючи Росію, втратив оригінал п’єси і був вимушений відновлювати його на основі івритомовного перекладу Н. Бялика. Ця відновлена автором версія на їдиші і вважається канонічною. За нею була здійснена перша постановка п’єси єврейською віленською трупою у 1920 р. Однак Ан-ському не довелося бачити сценічного втілення «Діббука», адже прем’єра відбулася у Варшаві 9 грудня 1920 р., рівно через місяць після смерті автора[23].

У роки Другої світової війни частина архіву Семена Ан-ського, котра зберігалася у фондах Віленського єврейського історико-етнографічного товариства, була вивезена спеціальним підрозділом штабу А. Розенберга у Франкфурт-на-Майні. Серед цих матеріалів був і рукопис «Діббука». Зусиллями євреїв, котрі розбирали документи Ан-ського у Франкфурті, цей рукопис вдалося врятувати від знищення. Після закінчення війни, у складі інших збережених матеріалів, авторський оригінал «Діббука» був вивезений у Нью-Йорк і переданий у архів YIVO, де зберігається і досі[24].

Між тим «Діббук» від початку 20-х рр. незмінно ставиться у театрах усього світу. П’єса навіть двічі екранізувалася, а на її основі було написано балет та дві опери. До тематики п’єси не раз зверталися і різні художники[25].

Революція

Революція викликала у Семена Ан-ського змішані почуття. Звільнення народу, до якого він прагнув усе життя, відбувалося у неприйнятних для нього формах . Ці свої переживання він виклав у поемі «Бунт Бунтов», котра була опублікована у газеті «День» у червні 1917 р.[25]

Фольклорно-етнографічна діяльність

Упродовж багатьох років свого життя Семен Ан-ський досліджував та збирав фольклор різних народів, а також вивчав методику запису, класифікації й обробки фольклорного матеріалу, що дозволило йому згодом здійснити ряд успішних фольклорно-етнографічних експедицій у «смузі осілості», зібрати, проаналізувати та підготувати до публікації унікальні матеріали[18]. Увага Семена Ан-ського до єврейського декоративно-ужиткового мистецтва збіглося зі створенням у Петербурзі Єврейського історико-етнографічного товариства[26].

У першому випуску альманаху «Пережитое» Семен Ан-ський певною мірою обґрунтовує концепцію етнографічної діяльності:

Усепоглинаючий час знищує не тільки речові пам’ятки старовини; він поступово стирає і той живий історичний матеріал, який міститься в легендах, переказах, звичаях, споминах, піснях старовинного походження тощо. Природний темп їх зникнення був значно прискорений тими глибокими змінами, які з такою швидкістю зазнав єврейський побут у Росії. Чимало з того, що ще недавно було явищем повсякденного єврейського життя, залишило ледь помітний слід у народній пам’яті: продукти єврейської колективної творчості, що підбивали погляди народу на пройдену ним пору життя, змінюються новими. («Пережитое», 1908 р. т.1, с.278)

Далі у своїй статті «Еврейское народное творчество» Ан-ський ставить «невідкладне завдання: організувати систематичний та повсюдний збір творів усіх видів народної творчості, пам’яток єврейської старовини, опис усіх сторін старого єврейського побуту»[27].

У 1908 р. Семен Ан-ський здійснює спроби організувати Єврейську фольклорно-етнографічну експедицію силами ЄІЕТ. Першій експедиції передували числення його поїздки по Україні, виступи з публічними лекціями, публікації, що базувалися на фольклорному матеріалі[28].

У 1911 р. Ан-ський починає реалізовувати задум про експедиційну роботу. 10 тисяч карбованців для досліджень субсидує київський меценат, син відомого єврейського фінансиста, філантропа та громадського діяча Г. Гінцбурга – Володимир Гінцбург[29].

24-25 березня 1912 р. у Петербурзі на нараді єврейських учених ухвалюється рішення про організацію експедиції, обговорюється її адміністративний статус. Влітку 1912 р. експедиційна група (у складі: керівник С.Ан-ський, фотограф та художник С. Юдовін, музикознавець і композитор Ю. Енгель) виїхала в Україну, працювала на Волині, зокрема в Старокостянтинові. За допомогою фонографа С. Ан-ський та Ю. Енгель записували єврейські релігійні та народні пісні[29]. За інформацією одного з листів Ан-ського завдяки цій експедиції було зібрано кількасот легенд, сказань, історичних переказів, казок, понад 500 народних пісень, кількасот цікавих віршиків, близько 200 предметів, придбаних для музею, книги, рукописи тощо[29].

Уже у 1913 р. дослідник розробляє експедицію наступного сезону, плануючи відвідати 250 містечок за 3 роки. Експедиція організовувалася як автономна комісія при ЄІЕТ і мала свою адміністрацію та звітність. Саме за Семеном Ан-ським закріпилося «виняткове право по обробці для друку матеріалу, зібраного за його участю»[30]. Улітку експедиція рушає на Волинь та Поділля. Перед її учасниками відкрилася самобутня народна творчість, відбита у різьбленні мацев (кам’яних надгробних стел), у розписах синагог, в образотворчих мотивах та орнаментах старовинних рукописів, зокрема пінкасім (записних книг єврейських громад)[29].

Наступного року експедиція працювала на Поділлі та Київщині. У звіті за 1912-1914 рр. Семен Ан-ський вказує, що тоді було зібрано понад 700 предметів старовини, записано понад 1500 народних пісень, близько тисячі народних мотивів, знайдено сотні старовинних документів, колекції листів видатних осіб, мемуарів, старовинні рукописи, пінкаси, колекцію старовинних оригінальних рисунків, заголовних аркушів пінкасім, мізрахім, кеттубот тощо. Також було зроблено 1500 фотознімків старовинних синагог, кіотів та амвонів, художніх предметів культу, надгробних пам’ятників тощо[31].

У роки Першої світової війни Семен Ан-ський, будучи співробітником Земського союзу та Єврейського товариства допомоги жертвам війни, працював у прифронтових районах Галичини, і, водночас намагався врятувати від повного знищення пам’ятки єврейської старовини[32]. Дослідник писав багато нарисів, замальовок та політичних статей про життя євреїв у Галичині, їх традиції та вірування[33]. Більшість матеріалів, що були зібрані Ан-ським у експедиціях та під час роботи в Галичині надійшли до музею, котрий був обладнаний у благодійному притулку на Васильєвському острові у Петербурзі[34].

«Альбом еврейской художественной старины»

Маючи достатню кількість матеріалів, зібраних у численних експедиціях, Семен Ан-ський приступає до створення першого тому «Альбому еврейской художественной старины». Цей альбом містив знімки з рідкісної агади XV ст., з молитовників на пергаменті, італійських ктубот XVII ст., зі старовинних акварельних лубків-примітивів, пінкасім, мізрахім, знімків старовинних надгробних каменів, гробниць великих мужів та святих мучеників тощо[35].

Упродовж багатьох років єдиний, як вважалося, примірник «Альбома еврейской художественной старины» зберігався в Інституті етногеографії та фольклору в Ленінграді. Тільки у 1994 р. він був фактично відновлений та виданий у Москві відомим дослідником єврейського народного декоративно-прикладного мистецтва Олександром Канцедікасом[36]. Альбом-папка містив 84 репродукції фрагментів ілюмінованих старовинних єврейських рукописів, мізрахім та лубочних картинок, зібраних Ан-ським під час експедицій. Обкладинка папки була виконана за мотивами титульних аркушів пінкасім[33].

Про існування інших примірників цього альбому тривалий період часу не було ніяких відомостей. Лише відносно недавно у фондах Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського було знайдено другий примірник цієї праці. Виходячи з важливості цієї знахідки, можна впевнено говорити про певну концепцію «Альбома», розроблену самим автором. Якщо початковий задум першого тому включав не лише рукописи, а й знімки художньої старовини, то, порівнюючи перший примірник із новознайденим, можна вважати, що Ан-ський систематизував матеріали таким чином, щоб надалі видати усі задумані томи[33].

Архівна спадщина

Значну частину матеріалів із особистого архіву Семена Ан-ського можна знайти у Центральному державному музеї-архіві літератури і мистецтва України (ЦДМЛМ) у фонді №508 Шварц Г.В.

Хоча багато матеріалів, зібраних у експедиціях, Ан-ський вивіз у Санкт-Петербург, проте матеріали музичного фольклору лишилися все ж в Україні і їх можна віднайти у фонді №322 «Єврейський музичний фольклор» в НБУ ім. В. Вернадського.

Важливим є фонд №339 Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського, адже у ньому представлені усі літературні твори С. Ан-ського, переклади, особисті листи, зібрана преса та ін. Зокрема там представлені наступні матеріали, за період 1884-1918:

Наукові та творчі матеріали

Лавочка (1884); Повесть (1884); Задача (1891); На соляно копи (1892-1893); Столица мира (1893); Тяжелый урок (90-і роки XIX ст.); Анархисты в Париже (90-і роки XIX ст.); Болезненная любовь (90-і роки XIX ст.); Брат Гвира (90-і роки XIX ст.); Будущее обезлюдение Франции (90-і роки XIX ст.); В Институте Пастера (90-і роки XIX ст.); Виноделы и виноделие во Франции (90-і роки XIX ст.); Жизнь и мытарства парижского рабочего (90-і роки XIX ст.); Заметки про дочь И.С. Тургенева – г-жу Брюэр (90-і роки XIX ст.); Из Парижа в Бордо (90-і роки XIX ст.) История русской литературы (90-і роки XIX ст.); Итальянские крестьяне. (Перевод) (90-і роки XIX ст.); Крестьянская жизнь во Франции в Средние века (90-і роки XIX ст.); Мериас-Нефеш. (Передача души в руки Божии) (90-і роки XIX ст.); Подонки Парижа (90-і роки XIX ст.); Путевые заметки (90-і роки XIX ст.); О жизни Парижа (90-і роки XIX ст.); Очерки Парижа. (Парижская беднота) (90-і роки XIX ст.); Оповідання з життя російських євреїв у Парижі (90-і роки XIX ст.); Роза Бонейр (кін. XIX – поч. XX ст.); Сборник заметок, очерков, рассказов и впечатлений (о Париже) (90-і роки XIX ст.); Среди французов. Рассказ (90-і роки XIX ст.); Уличная голь и ее певцы. (Из жизни Парижа) (90-і роки XIX ст.); Уличная песня (90-і роки XIX ст.); Урок (90-і роки XIX ст.); Франция (90-і роки XIX ст.); Chatean Roude (90-і роки XIX ст.); Центральный базар Парижа ночью (90-і роки XIX ст.); Путевые заметки. Анжер, Нант, Коньяк, Бордо… (1900); Каталог народных книг (1902); Программа для собирания сведений о том, что читает народ (1902); Народ и книга (1902); программа 2-й лекции «Легенды и верования евреев в Юго-Западном крае» (1910); Кошмарная загадка. История одного загадочного убийства младенца (1913); Мировая Война (1914); Разрушение Галиции (1914-1915); Три недели в плену в Ростоке (1914); Заметки об империалистической войне (1914-1916); По поводу обвинения евреев в предательстве во время империалистической войны (1915); Воззвание о помощи беженцам, организации опровержения клеветы против евреев (1915-1916); Польско-еврейские отношения во время империалистической войны и способы борьбы с польской клеветой (1915-1916); Чаяния Галицких евреев во время империалистической войны о пришествии Месии (1915-1916); Из зала суда (1916); конспект реферата «Певец великого прошлого» (С.Г. Фруг) (1916); Обстрел (1916); Ставка немцев на русскую реакцию (1916); Революция революций (1917); Великая и страшная история с тельцом (1918); Арестантское слово (поч. XX ст.); Вне человека. Легенда (поч. XX ст.); Вопросы Ахера (неверующего). Стихотворение (поч. XX ст.); Встреча. Еврейское сказание (поч. XX ст.); Десять знамений прихода Месии (поч. XX ст.); Дневник меламеда (поч. XX ст.); Евреи в их бытовой и религиозной жизни (поч. XX ст.); Задачи дня (поч. XX ст.); Закон и правосудие. Публицистическая статья (поч. XX ст.); История с Бештом и святопогибшими из-за навета. Сказание (поч. XX ст.); История с Бештом и убитым христианином (поч. XX ст.); Книга Знамений. (Составлено на основании Талмудических легенд и каббалистических сказаний) (поч. XX ст.); конспект лекции «Легенды старых камней» (поч. XX ст.); Не еврейская голова (поч. XX ст.); Отдельные факты к правовому положению евреев в царской России (поч. XX ст.); Сказка про алмазные слезки (поч. XX ст.); Характер и основы еврейской литературы (поч. XX ст.); Цадик Залман Шнеерсон. Биографический очерк (поч. XX ст.); Человек и человечество (поч. XX ст.); Что читает организованный немецкий рабочий? (поч. XX ст.); Чудо цадика (поч. XX ст.); Шолом-Алейхем, Перец и Фруг. Доклад (поч. XX ст.); Эмиль Золя. (Черновые наброски очерка жизни и творчества) (поч. XX ст.); Яков Михайлович (поч. XX ст.); Янте (жена) Раби Исроэля (поч. XX ст.)[37].

Драматичні твори: Пьеса в 5–ти действиях (1885); Конспираторы (поч. XX ст.); У обрыва (поч. XX ст.)[38].

Переклади: Из книги пророка Иезекииля (поч. XX ст.); Из книги пророка Исаии (поч. XX ст.)[38].

Листування

Адресати: Бялик Х.-Н. (3; б.д.), Гінцбург В.Г. (25; 1912-1913), Глезерман Е. (18; 1907-1911), Грейденберг Б.С. (1916), Дінезон Я. (2; б.д.), Дубнов Ш. (2; б.д.) та ін.

Єврейське Історико-етнографічне товариство (1913), редакції газет: «Русские ведомости» (1894), «Утро России» (1910).

Кореспонденти: Авіновицький Я.С. (1910), Азарх Б. (16; 1912-1915), Азарх І.-Д. (3; 1915), Альтер Ш. (2; 1916-1917), Аріян П.Н. (2; 1907), Аронович С. (1911), Бєлєнский С.А. (5; 1907-1910), Бєлостоцький Я. (1911), Брюлов Н. (2; б.д.); Бунін (1910), Бунін З. (1911), Вакс Г. (4; 1913), Вальбе Шю (8; 1913), Варшавер С.Р. (4; 1911), Вайнштейн Л.І. (13; 1913-1914), Вайсберг С.-А. (6; 1912-1913), Вайсс О. (43; б.д.), Вейнгерова Ц. (1911), Воловник А. (6; 1913), Вішніцер-Бернштейн Р. (1912), Гербер С. (2; 1914?), Гінцбург В.Г. (22; 1910-1914), Гінцбург С.І. (1913), Гінцбург С.М. (6; 1913-1911), Глезерман (2; 1910), Глезерман Е. (304; 1907-1914), Глезерман Й.І. (3; 1910), Глезерман С. (8; 1911), Гохгелернтер Г. (2; 1913-1915), Граубард П. (3; 1914-1915), Гранат А. (1907), Грінберг Х. (1916), Гук Л. (3; 1912-1913), Гурвич Л. (6; 1914), Гуревич Г.А. (6; 1913-1915), Гуревич Г.Є. (2; 1910, 1912), Гуревич С. (5; 1913), Гуревич С.Л. (29; 1906-1916), Гурлянд І.І. (1886), Дембо Вл. (1911), Джонсон І. (2; 1915), Дінезон І. (1913), Дубнов С. (4; 1911), Єльницький Ан. (4; 1909), Жаботинский Вл. (1914), Зак М. (1913), Зац Б.Й. (3; 1909-1910), Зецер Й. (9; 1912-1913), Зільберман М. (9; 1914-1917), Зільберфарб М. (2; 1913), Іохельман Д.Л. (9; 1909-1912), Каміонський М.І. (55; 1914-1916), Кардонер Б. (12; 1913-1914), Кацнельсон М. (2; 1910), Кісельгоф З. (5; 1913), Клецкін Б. (1916), Коц І.Я. (9; 1910-1916), Ландер Ф. (4; 1917-1918), Лев А. (19; 1910-1914), Лінден С. (12; 1902-190), Лур’є І. (1910), Лур’є Ш. (9; 1915-1917), Мандель В. (4; 1913-1917), Марек П. (1912), Маркович Р. (9; 1915-1917), Маршак С. (б.д.), Маховер Й.М. (18; 1911-1916), Меламуд Л. (17; 1915-1917), Мазор М. (6; 1912-1917), Мільнер М. (б.д.), Натанзон В. (53; 1906-1916), Окунь І.С. (7; 1910-1912) та ін.[39]

Видавництва: «Ost und West» (1912-1913), «Библиотека копейки» (1909), «Vilner farlah» (1913-1914), «Культур» (1907), «Нива народная» (1917), «Шиповник» (б.д.); драматичний гурток «Габіма» (1917), Єврейський комітет допомоги жертвам війни (1914), Єврейське Історико-етнографічне товариство (1908-1918), Єврейське літературне товариство (1909-1914), Єврейське літературно-художнє товариство (1916-1918), Єврейське театральне товариство (1916), книговидавче товариство «Просвещение» (1912), Московське бюро друку (1916), Полтавська російсько-єврейська бібліотека, редакції газети: «Гомельская копейка (1914), «Южная копейка» (1913); Товариство для надання допомоги єврейському населенню, що постраждало від військових дій (1916), Товариство допомоги бідним, хворим євреям (1907), Товариство єврейської народної музики (1916), Товариство поширення освіти між євреями Росії (1909-1917), Товариство ремісничої та землеробської праці серед євреїв (1912)[40].

Листи інших осіб

Буткевич А.С. – книговидавництву «Разум» (2; 1912); Бергман І.Т. – Рубштейну (1917); Берсон С. – редакції газети «Восход» (1901); Бортсон – Лур’є І.С. (1916); Биховська – Лур’є І.С. (1916); Гржебін З.І. – Станіславському К.С. (1915); Рубінштейн Б.М. – Ганкіну Б. (1916) та ін.[41]

Примітки
  1. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 15.
  2. Сергєєва, Ірина (2006). Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Київ: Дух і Літера. с. 5.
  3. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 17.
  4. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 15, 17.
  5. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 19.
  6. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 19, 21.
  7. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 23.
  8. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 25.
  9. Сергєєва, Ірина (2006). Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Київ: Дух і Літера. с. 6.
  10. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 29.
  11. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 31.
  12. Семен Ан-ський. Єврейські дотепи та влучні вислови про війну [Передмова, переклад з їдишу та коментарі Наталії Риндюк] / Єгупець. – № 25. – 2016. с. 236.
  13. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 59, 61.
  14. Семен Ан-ський. Єврейські дотепи та влучні вислови про війну [Передмова, переклад з їдишу та коментарі Наталії Риндюк] / Єгупець. – № 25. – 2016. с. 236-237.
  15. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 63.
  16. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 65.
  17. Сергєєва, Ірина (2006). Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Київ: Дух і Літера. с. 5–6.
  18. Сергєєва, Ірина (2006). Архівна спадщина Семена Ан-ського у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Київ: Дух і Літера. с. 6.
  19. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 27.
  20. Статья "Ан-ский": Е. Э. Том 1, с. 617.
  21. З каталогу виставки Ан-ського у YIVO: S. An-sky (1863-1920), p. 24.
  22. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 55.
  23. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 57.
  24. З каталогу виставки Ан-ського у YIVO: S. An-sky (1863-1920), p. 12-13.
  25. Канцедикас, Александр (2001). Альбом еврейской художественной старины Семена Ан-ского. Москва: Мосты культуры. с. 59.
  26. Еврейская энциклопедия: Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем / Под общ. ред. д-ра Л. Кацнельсона и барона Д.Г. Гинцбурга. Том 7. СПб.: Издание о-ва для науч. изданий и изд-ва Брокгауз-Ефрон. с. 449-450.
  27. Ан-ский С.А. Еврейское народное творчество // Пережитое. - 1908. - Т.1. - с. 278.
  28. Сергеева И., Горшихина О. Деятельность Киевского отделения Общества для распространения просвещения между евреями в Росии в конце XIX - в начале XX вв. // История евреев в России: Проблемы источниковедения и историографии. Сб. науч. трудов. - СПб., 1993. - с. 130; Отчет Общества для распространения просвещения между евреями в России за 1909 год. - СПб., 1910. с. 76.
  29. Сергєєва І. А. С. А. Ан-ський і «Альбом еврейской художественной старины» // Бібліотечний вісник. — 1997. — № 6. с. 21.
  30. Протокол засідання комітету ЄІЕТ від 17.03.1913 р. // Там само, арк. 79.
  31. Еврейская старина. - 1915. - Т.8. - с. 239.
  32. ІР НБУВ, ф. 339, №89.
  33. Сергєєва І. А. С. А. Ан-ський і «Альбом еврейской художественной старины» // Бібліотечний вісник. — 1997. — № 6. с. 22.
  34. Звіт про роботу ЄІЕТ за 1912 г. // Еврейская старина. - СПб., 1913. - Вып. 2 (апрель-июнь). Прил. - С. 9. В. Лукін у статті "К столетию образования петербургской научной школы еврейской истории" (История евреев в России: проблемы источниковедения и историографии. Сб. науч. трудов. - Спб., 1993. - С. 19) вказує дату відкриття музею - осінь 1916 р.
  35. Еврейская неделя. - 1918. - 19 мая. - с. 21.
  36. An-sky S. The Jewish Artistic Heritage. An Album. - M.: "RA", 1994.
  37. Сергєєва Ірина. Опис фонду №339. Ан-ський Семен Якимович / Особові архівні фонди інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Путівник. Київ. 2002. с. 15-16.
  38. Сергєєва Ірина. Опис фонду №339. Ан-ський Семен Якимович / Особові архівні фонди інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Путівник. Київ. 2002. с. 16.
  39. Сергєєва Ірина. Опис фонду №339. Ан-ський Семен Якимович / Особові архівні фонди інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Путівник. Київ. 2002. с. 16-17.
  40. Сергєєва Ірина. Опис фонду №339. Ан-ський Семен Якимович / Особові архівні фонди інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Путівник. Київ. 2002. с. 17.
  41. Сергєєва Ірина. Опис фонду №339. Ан-ський Семен Якимович / Особові архівні фонди інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Путівник. Київ. 2002. с. 18.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.