Богдан Батрух

Ходить до української греко-католицької церкви у Києві, але вважає себе парафіянином Церкви Різдва Богородиці УГКЦ у Білому Борі (Польща), місті куди вивезли його родину та де пройшло його дитинство.[26] В одному з інтерв'ю зізнався що він зустрівся з Йосифом Сліпим за його життя й ця зустріч мала значний вплив на світогляд Батруха.[26]

В інтерв'ю ЗМІ зізнавався, що вважає японську цивілізацію набагато вищою за своїм рівнем від європейської; зокрема він надзвичайно вражений тим, що на відміну від європейської цивілізації де все побудовано на індивідуумі, у японській цивілізації все побудовано на перетворенні людини у частину суспільства.

Батрух вважає себе анти-колекціонером й не любить колекціонувати нічого окрім книг. Серед зацікавлень Батруха — містика та речі, що мають містичне походження. Також захоплюється архітектурою, живописом і класичною музикою.[10] Любить всі кіно-жанри окрім горору, стверджує що «просто фізично не терп[ить] горору».[27]

Одружений. Одружився у 1984 році у Варшаві з дочкою українсько-канадсько-швейцарського економіста Богдана Гаврилишина Тіною Батрух Гаврилишиною[28] (пол. Tina Batruch Hawrylyshyn)[29][7]. Має трьох братів та чотирьох сестер. Зокрема один з його молодших братів — священнослужитель отець-митрат Стефан Батрух, що проживає у Польщі,[30] а один з старших братів — Андрій Батрух, проживає та працює лікарем у Німеччині.[8]

Має двох дітей від свого шлюбу з Тіною Батрух Гаврилишиною: сина Матея (1989 р.н.), який працює неврологом та живе в Україні (у Львові) та на два роки старшу від Матея доньку (1987 р.н.) Анатолію, яка працює соціологом та живе в Австралії.[10]

• Художній фільм «Полонені серця» (англ. Captive Hearts (1987)) — помічник-редактор.[31]

• Документальний фільм «Зима у вогні» (англ. Winter on Fire, Netflix, 2015) — виконавчий продюсер.[32]

• Документальний фільм «Плач з Сирії» (англ. Cries from Syria, HBO, 2017) — виконавчий продюсер.[33]

Богдан Батрух був прихильником обов'язкового дублювання українською іншомовних фільмів для українського кінопрокату з самого його запровадження у 2006 році.[34][35][36] Він неодноразово спростовував неправдиві заяви противників українського дубляжу про нібито «меншу відвідуваність дубльованих українською фільмів» та робив все аби україномовні глядачі отримали змогу дивитися фільми рідною мовою.[37] Показово, що у інтерв'ю російськомовній версії журналу Forbes у жовтні 2013 року Батрух зізнався, що «колись мене особисто ображало те, що все кіно в Україні йде російською. Я вважав що так не має бути. Зараз [же] мене вже нічого не ображає.» Згодом Батрух зізнався, що для нього «Мова — це така річ, свята, як релігія […] Не можна не шанувати мову. Це жорстоко.»[27]

За словами пана Батруха, під час запровадження українського дубляжу в кінотеатрах України, Росія, за допомогою своїх агентів в Україні, чинила цьому шалений спротив.[38] Так, за твердженням пана Батруха, у 2008 році дискусія про необхідність обов'язкового озвучування українською іншомовних фільмів велася навіть не між самими українськими кінодистриб'юторами, а між тими, хто представляв американських мейджорів (тобто офіційними кінодистриб'юторами голлівудських студій в Україні) та одним із головних ідеологів путінського режиму — Владиславом Сурковим. Батрух стверджує, що Сурков за допомогою своїх агентів в Україні[39] не хотів допустити, аби українська мова звучала в українських кінотеатрах.[40] Під час круглого столу, організованому Телекритикою у березні 2015 року, пан Батрух зізнався, що:

Тоді, у 2008 році, за підтримки американських мейджорів ідею запровадження обов'язкового україномовного дубляжу вдалося відстояти, хоча на першому етапі вона й була комерційно невигідною для українських кінодистриб'юторів;[41] [...] але на відміну від кінотеатрального ринку, у 2015 році українське ТБ [все ще] є на паску у Суркова.[40]

У червні 2009 року під час інтерв'ю щодо ринку відео-дистриб'юції в Україні з Віталієм Чернетським, професором Маямьского Університету, для публікації Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) «Політика кіно-виробництва та кіно-дистриб'юції в Україні: питання ідентичності, мови та крос-культурного впливу» пан Батрух зауважив, що 90 % легальних DVD/Blu-ray дисків, що продаються в Україні не мають опції перегляду стрічки з українським озвученням або ж субтитрами й мають на диску виключно російське озвучення.[42] У 2011 році в інтерв'ю журналу Країна, Батрух наголосив, що права на розповсюдження DVD в Україні досі залишаються у російських фірм, і тому «важко знайти в крамницях диски з фільмами українською».[43][44]

У 2017 році Батрух фінансово проспонсорував відновлення пам'ятки київської архітектури «Будинок зі зміями та каштанами».[45][46]

Батрух був одним з меценатів будівництва Церкви Різдва Богородиці УГКЦ у його рідному місті Білий Бір (Польща).[26] Художником церкви став відомий польський художник українського походження Юрій Новосільський, а архітектором — Богдан Котарба. Робота над будівництвом церкви розпочалася у 1992 році й тривала до 1997 року.[47][48]

Батрух був одним з меценатів будівництва православної церкви ПЦУ в селі Липівка Макарівського району на Київщині.[26] Церква є зменшеною копією Константинопольського собору Айя-Софії.[49] Ще у 2006 році Батрух запросив Петра Бевза до роботи над авторським ескізом проекту Церкви Покрови Пресвятої Богородиці у селі Липівка Київської області й роботи тривали більше десяти років аж до 2020 року.

Кінцевий варіант розпису церкви виконав відомий український художник Анатолій Криволап.[49] Розпис церкви Криволапом велася у тандемі з колегою Криволапа, монументалістом Ігорем Ступаченком ще з 2015 року.[50] У січні 2019 року Криволап повідомив в інтерв'ю газеті «Урядовий кур'єр», що будівництво та розпис церкви завершитися у 2020 році, коли буде офіційне відкриття «Церкви Покрова Святої Богородиці.»[51] Перед монтуванням розпису безпосередньо в церкві частина розписів стала доступна з 5 червня по 14 липня 2019 року для світської аудиторії у київській галереї «Лавра» на виставці «Українська ідентифікація».[52][53][54][55][48]