Бойова психічна травма

Досвід бойових дій підтверджує, що війська поряд з неминучими фізичними втратами несуть відчутні психологічні втрати. Це, насамперед, пов'язано з отриманням воїнами бойових психічних травм, які, в свою чергу, призводять до розладів психічної діяльності, повної або часткової втрати боєздатності.

— О. О. Кадочніков «Психологічна підготовка до рукопашного бою»

Існує думка, що основним чинником, що призводить до БПТ, є небезпека, що загрожує життю і здоров'ю, що, як правило, пов'язано зі сприйняттям картини загибелі та поранень інших людей[1].

БПТ можна розділити на дві групи. У першому випадку прояви БПТ виникають у відносно короткий проміжок часу, практично в момент виникнення психотравмуючої ситуації. Військовослужбовець, який отримав БПТ, може впасти в повну загальмованість (ступор), слабо або зовсім не реагувати на навколишню обстановку або, навпаки, виявляти високу рухову активність (кидатися, кричати тощо). У важких випадках виникають порушення слуху, зору, мови, координації рухів.

При цьому БПТ потрібно відрізняти від прояву розгубленості або боягузтва: ніякі заклики, умовляння, погрози, ляпаси не виводять людину із стану дезорієнтації і лише можуть погіршити наслідки БПТ.

До другої групи відносяться БПТ, що розвиваються відносно тривалий час під впливом менш виражених, але постійно діючих факторів. У цьому випадку накопичення психічної напруги відбувається постійно та непомітно для військовослужбовця. Він може стати замкнутим, похмурим, грубо реагувати на звернення до себе з боку товаришів.

Командири підрозділів повинні вміти своєчасно виявляти військовослужбовців з ознаками розвитку психотравм, при яких вони повинні бути евакуйовані з поля бою. Критеріями при цьому є неможливість виконання бойових обов'язків, деморалізуючий вплив осіб з БПТ на особовий склад підрозділу, загроза з їхнього боку безпеці інших людей.

Сучасна медицина розглядає БПТ, як різновид посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Ще у 1871 році Якоб Мендес да Коста описав психосоматичні порушення у солдатів часів громадянської війни в США. В клінічній картині у них домінували кардіологічні симптоми, що дозволило автору назвати цей стан «солдатське серце»[3].

Бойова психічна травма (англ. shellshock — снарядний шок) вперше була визнана як особливий феномен воєнного часу під час Першої світової війни у Канаді, США та більшості європейських країн. Зважаючи на те, що багато солдатів ставали паралізованими, глухими й німими без будь-яких вказівок на органічні ушкодження, деякі невропатологи та психіатри почали розглядати можливість того, що артилерійський вогонь сам по собі викликає невротичну хворобу. Термін shellshock був уведений в обіг британським психіатром Чарльзом Майерсом узимку 1915 року та з самого початку викликав суперечки. У 1917 році британське військово-медичне товариство (The Army Medical Society) навіть наклало заборону на його використання.

Однак ще до цього, під час російсько-японської війни 1904—1905 років, російські психіатри закликали військово-медичну владу офіційно визнати психіатричних пацієнтів, які опинилися у військових госпіталях, саме психічно хворими (а не симулянтами або соматичними хворими). Ряд російських психіатрів пропонував пояснювати неврози, пов'язані з війною, за допомогою поняття «травматичний невроз». П. М. Автократов, начальник психіатричного відділення варшавського Уяздовського військового госпіталю, був призначений уповноваженим Червоного Хреста з психіатричних питань на Далекому Сході. До осені 1904 року він почав організовувати психіатричний госпіталь у Харбіні, кілька психіатричних приймально-сортувальних станцій на лінії фронту та спеціальні евакуаційні поїзди для перевезення психічно хворих на довгострокове лікування. Саме це змусило одного американського спостерігача заявити, що «вперше у світовій історії фахівці особливо доглядали за психічно хворими — від лінії фронту до тилу».

На початку Першої світової війни Міністерство внутрішніх справ Російської імперії 25 липня (7 серпня) 1914 року розіслало циркуляр губернаторам з проханням визначити кількість наявних місць у будинках для душевнохворих і підготувати земські психіатричні лікарні, а також психіатричні палати лікарень для прийняття нових військових пацієнтів. Але взимку 1914—1915 років потік психіатричних пацієнтів з фронту і з тилових підрозділів не вміщувався у існуючі психіатричні установи Росії[4]. Перша світова війна була більш психотравмуючою порівняно з попередніми війнами. Артилерійська канонада цілими тижнями, величезні втрати живої сили, коли лише один снаряд міг виводити з ладу десятки людей, позиційна війна, що означала багато тижнів і місяців перебування у брудних, сирих окопах, в очікуванні смерті, викликали виснаження нервової системи[5].

Друга світова війна відновила інтерес до військових стресових реакцій, з'явився термін «невроз воєнного часу». У 1952 році Американське психіатричне товариство включило в класифікацію DSM 2 «реакцію на сильний емоційний і фізичний стрес»[3].

• Посттравматичний стресовий розлад

• Крахмальов А. В., Кучер А. А. Бойова психічна травма: причини, прояви, перша допомога.
• В. В. Кононенко, В. З. Скоробреха, О. Д. Паламар. Бойова психічна травма // Одеський медичний журнал. — 2001. — № 3. — С. 99-101.
• Олексій Кадочніков «Психологічна підготовка до рукопашного бою»

• Бойова психічна травма /Словник професійної термінології для майбутніх фахівців Національної гвардії України
• (рос.) «Сучасний бій і його вплив на психіку військовослужбовців».^{[недоступне посилання з 12.03.2018]}
• Thure von Uexküll: Grundfragen der psychosomatischen Medizin. Rowohlt Taschenbuch, Reinbek bei Hamburg 1963, Kap. Die Vorgeschichte der psychosomatischen Medizin, S. 17(нім.).
• Sven Olaf Hoffmann und Hochapfel, G.: Neurosenlehre, Psychotherapeutische und Psychosomatische Medizin. 1999, CompactLehrbuch, Schattauer, Stuttgart, 2003, ISBN 3-7945-1960-4, S. 175, 230(нім.).
• Coulthart, Ross. The Lost Diggers, Sydney: HarperCollins Publishers, 2012. ISBN 978-0-7322-9461-8(нім.)
• Jones, E, Fear, N and Wessely, S. «Shell Shock and Mild Traumatic Brain Injury: A Historical Review». Am J Psychiatry" 2007; 164:1641-1645
• Hochschild, A. To End all Wars — a story of loyalty and rebellion, 1914—1918 Mariner Books, Houghton, Mifflin Harcourt, Boston, New York, 2011. ISBN 978-0-547-75031-6(англ.).
• Leese, Peter. Shell Shock. Traumatic Neurosis and the British Soldiers of the First World War, Palgrave Macmillan, 2002. ISBN 978-0-333-96926-7(англ.).
• Mcleod, A. D. «Shell shock, Gordon Holmes and the Great War» J. R. Soc Med. 2004 February; 97(2): 86-89(англ.).
• Myers, C. S. «A contribution to the study of shell shock». Lancet, 1', 1915, pp. 316–320(англ.).
• Shephard, Ben. A War of Nerves: Soldiers and Psychiatrists, 1914—1994. London, Jonathan Cape, 2000(англ.).
• Wessely, S. The Life and Death of Private Harry Farr Journal of the Royal Society of Medicine, Vol 99, September 2006(англ.).