Борис Годунов (трагедія)

Написана під впливом читання «Історії держави Російської» і присвячена періоду царювання Бориса Годунова з 1598 року по 1605 рік і вторгненню Лжедмитрія I. На зустрічі з імператором Миколою I (яка поклала кінець засланню) Пушкін читав йому уривки з «Бориса Годунова».

Драма написана як наслідування історичним хронікам Шекспіра — переважно білим віршем з декількома прозовими сценами. Послужила пратекстом для низки творів не тільки російської літератури, але й європейської (в мистецтві постмодерну образ Бориса не раз обігрується у Роба-Гріє).

Повністю п'єса була вперше опублікована (з цензурними скороченнями) в кінці грудня 1830 року з датою видання «1831», але поставлена на сцені тільки в 1866 році. Причиною цього стала ймовірна несценічність твору. Але головне — до 1866 року трагедія була заборонена для вистави на сцені. З цензурними вилученнями і скороченнями була поставлена вперше 17 вересня 1870 року на сцені Маріїнського театру артистами Александрінського театру.[1]

Трагедія ознаменувала повний відхід Пушкіна від романтизму з його героїкою до реалістичного втілення образів персонажів. Проте, в листі до П. А. Вяземського від 13 липня 1825 року з Михайловського в Царське Село Пушкін називає свій твір «романтичною трагедією», як припускає літературознавець І. Семенко, «перш за все за свободу винаходу, рішуче повалення канонів класичної драматургії».[2]

Пушкін використовував для сюжету народні чутки про вбивство цесаревича Дмитрія за наказом Бориса Годунова, що історично не підтверджено (Углицька справа).

На думку літературознавця С. Бонді головним героєм трагедії «Борис Годунов» є народ, Бонді писав: «Про народ, його думку, його любов і ненависть, від яких залежить доля держави, весь час говорять дійові особи п'єси».[3]

Одна з основних тем, що порушуються у трагедії, — влада і людина. Пушкін дає абсолютно точне визначення: будь-яка влада є насильство, а значить — зло. Проблема спокуси владою вимальовується на прикладі Бориса Годунова, Григорія Отреп'єва, князя Шуйського, Петра Басманова, Марини Мнішек.

«Борис Годунов». Ілюстрація Б. В. Зворикіна (1925)

• 1598 рік. Після смерті царя Федора Івановича народ благає Бориса, його шурина, що зачинився в монастирі, прийняти корону. Той не відразу, але погоджується. На тлі цього відбувається діалог князів Шуйського і Воротинського.
• 1603 рік. Чудов монастир. Келейник Гришка Отреп'єв дізнається від Пимена подробиці вбивства царевича Димитрія Углицького і збігає. У Кремлі дізнаються про нього і оголошують розшук. Отреп'єв намагається перейти литовський кордон, перед цим його мало не ловлять у корчмі. У будинку боярина Шуйського, останній разом з іншим боярином, Опанасом Пушкіним, зачитують лист про появу царевича, який дивом врятувався, після чого Шуйський відправляється зі звісткою до царя. Борис Годунов у жаху від звістки мучиться. У Кракові в будинку Вишневецького Самозванець починає збирати свиту. Потім в замку воєводи Мнішека в Самборі він доглядає за дочкою хазяїна Мариною і навіть зізнається їй, що він — всього лише чернець-втікач. Для Марини ж виявляється важливим лише те, зведе чи її Лжедмитрій на московський трон.
• 1604 рік. У Кремлі на раді Патріарх подає раду перенести мощі царевича Димитрія з Углича до Москви: відкрилося, що Димитрій святий і чудотворець, і виставлення мощей для загального шанування допоможе викрити в Лжедмитрії самозванця. Однак Шуйський, бачачи сум'яття Бориса, красномовно відхиляє цю пропозицію.
• У грудні біля Новгорода-Сіверського відбувається битва, де війська Годунова програють. На Соборній площі юродивий звинувачує Бориса у вбивстві. У Севську Лжедимитрій допитує полоненого, незабаром після цього його військо буде розбите. У Москві цар Борис раптово помирає, встигнувши благословити сина Федора на царство. Гаврило Пушкін підштовхує основного з воєвод Годунова, обласканого царем, але безрідного Басманова, на зраду. Потім Пушкін на Лобному місці проголошує владу Лжедимитрія і провокує на бунт проти дітей Годунова. Бояри входять в будинок, де ховається цар Феодор з сестрою і їхня мати, і душать їх. Боярин Мосальский оголошує народу: «Народ! Марія Годунова і син її Феодор умертвили себе отрутою. Ми бачили їх трупи (пауза). Що ж ви мовчите? кричіть: хай живе цар Димитрій Іванович!». Народ мовчить.

У 1869 році Модестом Мусоргським на текст драми була написана однойменна опера.

Серед драматургів, які намагалися піти по стопах Пушкіна, слід особливо відзначити О. К. Толстого. У своїй історичній трилогії («Смерть Івана Грозного» (1865), «Цар Федір Іоаннович» (1868) і «Цар Борис» (1870)) Толстой як би повторює основне протиставлення бояр, очолюваних Бельськими, Шуйськими, Мстиславськими, безрідному вискочці — Годунову.

• 17 вересня 1870 — найперша постановка на сцені Маріїнського театру артистами Александрінського театру (реж. Олександр Яблочкін; декорації Матвія Шишкова; Борис — Леонід Леонідов, Лжедимитрій — Василь Самойлов, Пимен — Петро Григор'єв, Марина Мнішек — Олена Струйська, Шуйський — Петро Зубров).
• 19 листопада 1880 — в тій же редакції перша постановка в Москві в Малому театрі (реж. Сергій Черневський; Борис — Микола Вільде, Лжедимитрій — Олександр Ленський, Пимен — Іван Самарін, Марина Мнішек — Марія Єрмолова, Шуйський — Осип Правдін, Басманов — Михайло Лентовський).
• 14 жовтня 1899 — Малий театр (Борис — Федір Горєв, Лжедимитрій — Олександр Южин, Пимен — Рябов, Варлаам — Володимир Макшеєв, Мисаїл — Михайло Садовський, Господиня корчми — Ольга Садовська, Юродивий — Микола Музиль).
• 10 жовтня 1907 — МХТ вперше в найповнішій редакції (22 з 24 сцен трагедії) (реж. Володимир Немирович-Данченко і Лужський, худ. Віктор Сімов; Борис — Олександр Вишневський, Лжедимитрій — Москвін, Пимен — Качалов, Марина Мнішек — Германова, Шуйський — Лужський, Варлаам — Ілля Уралов).
• 13 лютого 1905 — загальнодоступний театр Ліговського народного дому. Петербург (реж. П. Гайдебуров)
• 1908 — Александрінський театр — дві епізодичні вистави на користь спорудження пам'ятника Пушкіну в Петербурзі (Борис — Ге, Лжедимитрій — Ходотов, Шуйський — К. Яковлєв, Варлаам — Давидов, Мисаїл — Варламов).

• До революції 1917 року в провінційних театрах трагедія ставилася вкрай рідко (іноді ставилися уривки-сцени до ювілейних дат). Відомі лише постановки:
  • 18 листопада 1871 — Казань, антреприза Медведєва, бенефіс Давидова, який виконував роль Лжедимитрія.
  • 1899 — Петинський (Воронезька губернія) сільський театр Бунакова.
• 13 листопада 1934 — Ленінградський театр драми ім. Пушкіна (реж. Сушкевич, худ. Руді; Борис — Симонов, Лжедимитрій — Бабочкін, Пимен — Яків Малютін, Марина — Євгенія Вольф-Ізраель, Варлаам — Микола Черкасов), там же (1949; реж. Леонід Вів'єн, худ. Попов).
• 1937 — Малий театр (реж. Хохлов, худ. Щуко; Борис — Ленін, Лжедимитрій — Анненков, Пимен — Підгорний, Марина Мнішек — Гоголєва, Шуйський — Яковлєв, Варлаам — Зражевський, Юродивий — Лебедєв).
• 1937 — колгоспно-радгоспний театр Леноблвиконкому (реж. Гайдебуров).
• 1937 (до сторіччя смерті Пушкіна): Оренбурзький, Воронезький, Смоленський, Новосибірський театр «Червоний факел», Орєхово-Зуєвський, Свердловський, Рязанський, Краснодарський, Башкирський академічний театр (Уфа), Таджицький театр ім. Лахуті (Душанбе), Комі драм. театр (Сиктивкар) та багато інших.
• 1938 — Ленінградський Новий театр юних глядачів (реж. Зон і Сойнікова, худ. Григор'єв)
• 1949 — Театр ім. Івана Франка, Київ (Борис — Юрій Шумський, Марина — Наталія Ужвій).
• 1957 — Театр ім. Руставелі (Тбілісі), Центральний дитячий театр (Москва).
• 1982 — Театр на Таганці. Спектакль був заборонений. Відновлений в 1988 році.
• 2014 року — «Ленком» (Московський державний театр імені Ленінського Комсомолу), Москва (реж. Костянтин Богомолов).
• 2015 — «Et Cetera», Москва (реж. Пітер Штайн)

З читанням уривків із трагедії неодноразово виступав по радіо і на естраді В. І. Качалов.

• Борис Годунов (фільм, 1907); режисер І. ​​Шувалов. Фільм не зберігся
• Борис Годунов (фільм, 1986); режисер Сергій Бондарчук
• Борис Годунов (фільм, 1987); режисер Борис Небієрідзе.
• Борис Годунов (фільм, 2011); режисер Володимир Мірзоєв.

Екранізація спектаклю:

• 1970 — Борис Годунов (сцени з трагедії) — телеспектакль. Режисер Анатолій Ефрос
• 1999 — відеозапис Театру на Таганці; режисер Юрій Любимов. Диригент — Валерій Гергієв. В ролях: Віталій Шаповалов, Валерій Золотухін, Юрій Бєляєв, Олексій Граббе, Олександр Трофімов, Іван Бортник й інші.

Екранізації опери:

• 1955 — Борис Годунов (фільм, 1954); режисер В. Строєва
• 1980 — Борис Годунов / Boris Godounov (ТБ) (Франція) Режисер Дірк Сандерс. Руджеро Раймонді — Борис; Віоріка Кортес — Марина
• 1987 — Борис Годунов (ТБ) (Велика Британія, СРСР). Режисер Дерек Бейлі.
• 1989 — Борис Годунов (фільм, 1989); режисер Анджей Жулавський, диригент М. Ростропович; Руджеро Раймонді — Борис, Г. Вишневська — Марина.
• 1990 — відеозапис Маріїнського (Кіровського) театру, режисери Андрій Тарковський, Хамфрі Бертон. Диригент — Валерій Гергієв. Борис — Роберт Ллойд, Марина — Ольга Бородіна, Самозванець — Олексій Стеблянко, Рангоні — Сергій Лейферкус. Повна (прижиттєва) версія 1872 року.
• 2004 — Борис Годунов (США). Режисер Хаві Бове.
• 2007 — відеозапис Великого театру; режисер Олександр Сокуров — див. розділ: Відеозаписи.
• 2012 — відеозапис Маріїнського театру; режисер Андрій Тарковський. Диригент — Валерій Гергієв. Борис — Євген Нікітін, Пимен — Михайло Кіт, Самозванець — Сергій Семишкур. Перша версія 1869 року.

Саме після завершення роботи над «Борисом Годуновим» Пушкін писав Петру Вяземському близько 7 листопада 1825 року, з Михайлівського в Москву:

«Трагедія моя скінчилася; я перечитав її вголос, один, і бив у долоні, і кричав, ай да Пушкін! Ай да сучий син!»[4]

• «Борис Годунов» українською мовою ocls.kyivlibs.org.ua