Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський розкинувся на північному сході Чернігівської області на мальовничих берегах Десни.

Відстань до обласного центру — 171 км.

Координати міста: 52°00'31" пн. ш. 33°16'25" сх. д.

Клімат помірно континентальний. Середньорічна температура повітря становить 6,7 °C, найнижча вона у січні (мінус 7,1 °C), найвища — в липні (18,7 °C). У середньому за рік у Новгород-Сіверському випадає 599 мм атмосферних опадів, найменше — у березні та жовтні, найбільше — у червні та липні. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 79 %, найменша вона у травні (69 %), найбільша — у грудні (89 %). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільша швидкість вітру — взимку, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,3 м/с, у липні — 3,2 м/с.[4]

Археологами відкрите поселення ранніх слов'ян, давньоруське городище № 1 — в околицях міста на лівому березі Десни. В урочищі Замок, Пушкінські вали відкрито поселення ранньозалізного віку, там же поселення ранніх слов'ян і давньоруське городище № 2, розміщене в межах міста, що складається з двох укріплених частин (загальна площа біля 40 гектарів) — залишки давньоруського Новгорода, за князювання Рюріка. Дитинець площею 40 гектарів займає останець корінного правого берега Десни. З усіх боків його оточує вал.[5]

Починаючи із шостого століття нашої ери, територію Новгорода заселяли східнослов'янські племена сіверян.

Перша письмова згадка про Новгород міститься в «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям», датованому 1078–1079 роками: «І наступного ранку за Новим Городом розігнали сильне військо Белкатчіна…»[6]

Але ще раніше, 988 роком, у «Повісті минулих літ» позначено, що інший великий київський князь Володимир, хреститель Київської Русі, наказав будувати міста «на Десні, на Острі і на Рубежі, на Сулі і на Стугні», щоб поставити надійний заслін постійним набігам кочівників. На місці колишнього сіверянського городища, на найвищому і найкрутішому пагорбі придеснянських схилів невідомі будівничі звели укріплення. Невдовзі тут уже височіли стіни і вежі міста-фортеці.

Петропавлівська церква Спаського монастиря

У 1097 році, згідно з рішенням з'їзду князів у Любечі, Новгород-Сіверський стає стольним градом удільного князівства сина київського князя Святослава Ярославовича Олега Святославовича і за часи існування князівства досяг вершини свого розквіту, розвиваючи залізоробне, ковальське, гончарне, деревообробне та ювелірне мистецтва.

У лютому 1153 року місто пережило облогу Київського князя Ізяслава Мстиславича під час боротьби з його дядьком Юрієм Долгоруким та їх союзниками. Вона привела до поразки одного з двох найважливіших союзників князя Юрія на півдні, Святослава Ольговича Новгород-сіверського. Літопис Руський зазначає: «А Юрій рушив на Новгород на Сіверський і звідти ж пішов до [города] Рильська».[7] З цього часу до назви Новгород стали додавати Сіверський з відомих причин, щоб відрізняти від утвореного пізніше двійника — Великого Новгорода.[8]

У 1239 році навала монгольських орд Батия практично стерла з лиця землі Новгород-Сіверський. Знекровлений і запустілий Сіверський край у 1355 році був звільнений Ольгердом від влади Золотої Орди. Новгород-Сіверський уділ великий князь Литовський Ольгерд передав своєму синові Корибуту-Дмитру. Протягом перебування в складі Великого князівства Литовського і Руського землі Сіверського князівства кілька разів змінювали господаря (див. статтю «Сіверське князівство»).

У 1450-х роках Великий князь Литовський Казимир надає новгород-сіверську землю «для годування» князю-московиту Шемячичу Івану Дмировичу, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном III. 1500 року князь Новгород-Сіверський Василій Іванович Шемячич вчинивши державну зраду переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову Московсько-Литовську війну. В квітні 1500 року Новгород-Сіверський було окуповано московськими військами.

31 грудня 1604 року в битві під Новгород-Сіверськом 15-ти тисячне приватне українсько-польське військо перемогло московську армію, яка налічувала від 40 до 60 тисяч.[9]

Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово—Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Новгород-Сіверський став центром повіту Чернігівського воєводства. У 1620 р. першим серед міст Чернігівщини отримав магдебурзьке право. Герб наданий в 1620 р. королем Сигізмундом III. У зеленому полі зображувалася міська стіна з баштою, а з боків — золоті спис і шабля. Герб символізує серйозний опір жителів міста військам Лжедмитрія, вчинений восени 1604 р.

Після визвольної війни 1648—1657 років місто увійшло до складу новоствореної держави — Гетьманщини. З 1649 року Новгород-Сіверський — сотенне місто Ніжинського, а з 1663 року — Стародубського полків, він перетворюється в значний культурний центр. Того часу в Спасо—Преображенському монастирі було створено слов'яно—латинську школу, працювала перша на Лівобережній Україні друкарня, заснована відомим церковним діячем і просвітителем того часу, настоятелем монастиря Лазарем Барановичем, яка видавала книги церковного і світського змісту, серед яких був і «Буквар».

1667 року за умовами Андрусівського перемир'я остаточно увійшов до складу Московського царства.

У 1781–1796 роках Новгород-Сіверський був центром Новгород-Сіверського намісництва Російської імперії, що включало 11 повітів і дві колишні столиці Гетьманської України — Батурин і Глухів. Першим губернатором став Журман Ілля Васильович (бл. 1720—1783).

У 1796 році Новгород-Сіверський набув статусу повітового центру Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.

XVII—XVIII століття виявилися сприятливими для розвитку Новгород-Сіверського. Він розширюється, розбудовується та зводяться: величний Успенський собор, ансамбль Спасо—Преображенського монастиря, оригінальний витвір українського дерев'яного зодчества — церква святого Миколи-Чудотворця, Тріумфальна арка, що споруджена перед приїздом імператриці Катерини II до Новгорода-Сіверського.[10]

Серія адміністративних реорганізацій, що відбулися після Жовтневого перевороту в 1917 році, торкнулося і міста князя Ігоря. У 1923 році воно стало центром району та округу, через два роки увійшло до складу Глухівського, а в 1930 році — Конотопського округів. У 1932 році Новгород-Сіверський стає районним центром новоутвореної Чернігівської області.

Про історію міста український письменник Володимир Малик написав історичні романи «Черлені щити» та «Князь Ігор», де описано похід князя Новгород-Сіверського Ігоря на половців у 1185 році.

11 березня 2014 року місто Новгород-Сіверський віднесене до категорії міст обласного значення.[11]

8 жовтня 2016 було демонтовано монумент Леніну біля міського парку ім. Шевченка — останній в Чернігівській області. Попри декомунізаційне законодавство, міський голова Олег Бондаренко тривалий час не бажав демонтувати монумент. Він стверджував, що збирається продати статую іноземним покупцям[12], відтак відмовляється від демонтажу й обґрунтовує це ризиком пошкодити «товар»[13].

Водночас мер міста не збирається знімати викладені мозаїкою на водонапірній башті портрети Леніна та Сталіна у центрі Новгорода-Сіверського, які залишилися недоторканними навіть після «розвінчання культу Сталіна» 1956 року[14].

у 2018 р. за клопотанням Українського інституту національної пам'яті до Генеральної прокуратури.було відкрито кримінальне провадження в звязку з порушенням закону про декомунізацію. Але у серпні 2020 р. справа була припинення через відсутність складу злочину.[15]

• 1781 — 2038 душ чоловічої статі
• 1858 — 6616 осіб (3861 чоловіків та 2755 жінок)
• 1892 — 8115 осіб (4235 чоловіків та 3880 жінок)
• 1897 — 9182 осіб (українці — 4884, євреї — 2941, росіяни — 1296)
• 1923 — 10 374 осіб
• 1939 — 11 467 осіб
• 1959 — 11 249 осіб
• 1970 — 12 992 осіб
• 1979 — 14 534 осіб
• 1989 — 15 377 осіб
• 2001 — 15 175 осіб
• 2016 — 13 652 осіб

• Давидов Володимир Мойсейович (1937—1975) — радянський інженер-геофізик. Доктор фізико-математичних наук (1973).
• Зіно Давидофф (1906—1994) — швейцарський підприємець, засновник всесвітньо відомої швейцарської компанії Davidoff.
• Науменко Володимир Павлович — член Української Центральної Ради.
• Юдін Григорій Опанасович (1920—2005) — літакобудівник, доктор технічних наук, лауреат Ленінської премії.
• Якименко Олександр Іванович (нар. 1936) — телеоператор. Один з фундаторів телебачення на Буковині. Член Національної спілки журналістів України. Закінчив фізико-математичний факультет Чернівецького держуніверситету (1959). З 1962 р. безперервно працює телеоператором Чернівецької державної телерадіокомпанії. Номінант видання «Інформаційний простір Буковини». — Чернівці: Букрек, 2004. — С. 193. — ISBN 966-8500-17-2.
• Воїнов Святослав Святославович (1942—2014) — філолог та історик.
• Слонім Марк Львович (1894—1976) — політик та журналіст, діяч російської еміграції
• Судієнко Євген Олександрович (1870—1919) — російський політичний діяч