Бої за Донецький басейн

З початком окупації України частинами австро-німецької армії не були чотко окреслені межі настання в глиб країни. Первоночально в поанах німців було зайняти тільки Рівне, подальший наступ на Київ як писав у своєму щоденнику Вільгельм Ґренер було "народжене самим собою" і після заняття Києва наступ "тривало саме по собі". На прохання УЦР Гёнер направив німецькі війська в Харківську губернію з метою вигнання більшовиків і запобіганням вивезення майна в Росію.[2]

За погодженням з Верховним командуванням головнокомандувач Східної армією Герман фон Ейхорн 10 квітня наказав почати наступ на Донецький басейн пояснивши це так:

Примус до окупації Донецької області (прм.астро-німецькими військами) пояснюється тим, що Україна не була б життєздатною без наявних там вугілля і руд. Перш за все, зростаючий дефіцит вугілля, від якого залізничні операції і економічні зобов'язання постраждали найбільш гостро, зажадав, щоб більшовики були вигнані з Донецької області.[3]

У зв'язку з початком наступу на Донецький басейн на початку квітня 1918 року радянський керівництво постійно відправляло в Берлін ноти протесту в яких вимагали припинити наступ в вугільні райони. У свою чергу німецький уряд посилався на Бресткой світ від 6 березня 1918 року в яких були вказані межі окупаційної зони.[4]

• Бої за донецьку заглибину
• Бої за Донецький водозбір
• Оборона Донбасу

10 квітня головнокомандувач Східної армії і одночасно військовий губернатор України Генріх фон Ейхорн видав наказ про початок наступу на Донецький басейн.[5]

За планом главнокомундующего з боку Катеринослава на Донбас повинен був наступати

• Корпус Кнерцер

з боку Харкова в напрямку на Старобільськ Міллерово

• 1-й резервний корпус - Менгельбір Теодор
• 16-я ландверська дивізія
• 91-ша піхотна дивізія
• 2-я кавалеійская двівзія
• в складі 45, 9, 215, 224 ландверних дивізій і 2-й баварської кавалерійської дивізії

з боку Олександрівська в напрямку Волноваха Маріуполь повинна була наступати австро-угорські частини[6]

• 59-а піхотна дивізія (Австро-Угорщина)

10 квітня 1918 року, наступного дня після переформування Запорізької дивізії у корпус, штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром Олександром Жуковським. Було сформовано Донецьку групу у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків. Група мала вирушити у напрямку Лозова-Слов'янськ для звільнення від більшовицьких частин Донецького басейну. Організацію та відрядження цього формування запорожців поводив сам генерал Олександр Натієв.

15 квітня після 12-годинного бою частини 215-ї піхотної дивізії і Донецької групи Армії УНР здобули станцію Барвінкове. Українці в цих боях втратили 9 убитих і 59 поранених. Після бою під Лозовою частини 215-ї дивізії спільно з частинами Донецької групи Армії УНР зайняли 17 квітня Слов'янськ, 18 — Бахмут. У Слов'янську частини Донецької групи повернули на південь в напрямку Краматорськ - Костянтинівка - Горлівка, а частини 215-ї дивізії після заняття Бахмута продовжили наступ в район Луганська.

У 20-х числах квітня частини 7-ї ландверской дивізії і 34-ї піхотної дивізії вели наступ в районі нинішнього Покровська.

21 квітня частини 59-ї дивізії підійшли до Волновасі після запеклих боїв з 21 по 23 квітня станція була зайнята.

Далі група полковника Сікевича разом із німецькими військами зайняли після цілоденного бою 25 квітня станцію Микитівку. Тут особливо відзначилася 6 сотня 1 піхотного полку на чолі з сотником Коваленком. 30 квітня 1 піхотний полк. дійшов до станції Колпаково, завершивши таким чином звільнення від більшовиків Катеринославської губернії.

Після того як частини 215-ї піхотної дивізії загрузли в Слов'яносербському повіті а частини 59-ї дивізії зайняли Маріуполь, в напрямку до Таганрогу висунулася 7-я ландверская дивізія і баварська кавалерія.Частини 1-го резервного корпусу який складався з 16 ландверської дивізії і 91-ї піхотної дивізії під командуванням Теодора Менгельбіра без проблем зайняли Старобільський повіт і Міллерово і частково висунулися на Луганськ.

28 квітня німецькі частини після запеклого бою під Родакове зайняли Луганськ, 29 квітня частини 2-ї кавалерійської дивізії перерізали залізничну колію на північ в районі Міллерово.

1-го травня після бою частини 7-ї дивізії зайняли Таганрог, а частини 91-ї дивізії зайняли Міллерово.[7]

• Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) / Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. Та ін. 4те вид. Змін. І доп. Львів: Світ, 1992, С. 416—417.
• Коротке щастя полковника Болбочана
• "ÖSTERREICH-UNGARNS LETZTER KRIEG, 1914-1918" Volume 7
• Die Kriegführung im Sommer und Herbst 1917. Die Ereignisse außerhalb der Westfront bis November 1918. (13. 1942)
• Joachim Remak. Deutsche Ostpolitik, 1918: Von Brest-Litowsk bis Zum Ende des Ersten Weltkrieges. By . (Munich:  R. Oldenbourg Verlag.  1966. Pp. 462. DM 52.)