Барвінкове

Місто Барвінкове розташоване на березі річки Сухий Торець в місці впадання в неї річки Лукноваха (права притока), вище за течією на відстані 3 км розташоване село Архангелівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Веселе, за 2 км — село Нікополь. Через місто проходять автомобільні дороги Т 2113, Т 2122 і залізниця, станція Барвінкове.

Місто в плані являє собою покладену набік літеру «Н». Розділене річкою навпіл, воно складається з двох частин — адміністративно-торгової північної і промислово-транспортної південної, які з'єднуються двома мостами через річку. Але загальна забудова міста хаотична через природні та історичні обставини. В долині річки будівництво велося на сухих ділянках навколо осель перших поселенців; на узвишшях — над ярами.

Засновник міста — соратник Богдана Хмельницького Іван Барвінок

Плита на місці поховання І. Барвінка

Слобода Барвінкова Стінка була заснована 1651-53 козаками на чолі з отаманом Іваном Барвінком.[2] Підтвердження цього — суфікс присвійності -ове. Барвінкове стало центром Барвінківської паланки.

Барвінкове виникло завдяки великої хвилі переселення з Правобережної України до Лівобережної. Причиною цього була війна за незалежність під проводом Богдана Хмельницького. Козак Барвінок прийшов із ватагою та родинами з Запорізької Січі, з метою заселення вільних земель.

На початку свого існування Барвінкове було зимівником, отримавши статус слободи у 18 столітті. На Чумацькій горі козаки розташували дерев'яну фортецю, з якої оглядалися всі підходи до міста. У 1680 та 1690 у місті була епідемія чуми.

Внаслідок агресивної політики Росії до українців у 1708–1709 роках, барвінківчани брали активну участь у повстанні під проводом Кіндрата Булавіна. Повстання виявилося невдалим, хоча російські війська зазнали значних втрат. Зокрема, був вбитий російський командир князь Долгорукий. Серед відомих героїв повстання був барвінківчанин отаман Семен Драний. У 1708 року місто відвідав цар Петро І, намагаючись вмовити барвінківчан не воювати проти нього, але попри це місцеві козаки підтримали Мазепу і брали активну участь у війні за незалежність. Після поразки російські війська знищили Барвінкове, разом із багатьма іншими козацькими поселеннями.

Житловий будинок (сучасне використання — ощадкаса)

File: Памятник Ленину в Барвенково.jpg Існує альтернативна версія походження назви поселення. За переказами, поблизу садиб перших поселенців Шпака і Незолі була розташована балка, у якій росло багато барвінку. Так і виникла назва поселення — Барвінкова Балка, Барвінкова Стінка (стінка — схил), Барвінкове[3].

У часи Нової Січі Барвінкова Стінка — адміністративний центр Барвіностінківської паланки. Останній полковник Іван Гараджа залив сала за шкуру не одному слобідському пану, на що Харківський губернатор Щербинін скаржився Потьомкіну. Так, Гараджа 1774 року після участі барвінківців у козацькому повстанні Омеляна Пугачьова роззброїв карателів, а їхнього командира полковника Долгорукого окунув у діжку з дьогтем, виваляв у пір'ї, посадив задом наперед на шкапу, і в такому вигляді доправив до Ізюмського полку. Також І.Гараджа за наказом кошового отамана Петра Калнишевського нищив поселення слобідських козаків Грушуваху та Велику Камишеваху, які самовільно були збудовані на землі запорізького війська.

Пам'ятник козаку Івану Барвінку

Пам'ятник воїнам-землякам

Незважаючи на указ Катерини ІІ про вічну волю козакам Барвінківської Стінки, якої не було, після ліквідації Запорізької Січі в 1775 році, значна частина барвінківців переселились на Кубань, де заснували свою станицю. Переселення очолив нащадок роду Івана Барвінка. А після відвідування козацької церкви Катериною ІІ в 1787 році проїздом з Криму, у яку жінкам вхід був заборонений, ще й спалили свою святиню, поскільки лярва Катька її осквернила. Слобода Барвінкова Стінка отримала статус військового поселення і до 1924 року замість вулиць мала сотенне розселення, яких було 12, входила до складу Ізюмського гусарського (драгунського) полку. Барвінківці-козаки відзначились під час Російсько-турецької війни 1877—1878 років. На честь їхнього подвигу був збудований 1884 року храм Успіння Пресвятої Богородиці — «храм на крові», пам'ятник визволителям Болгарії.

Барвінкове перетворюється в торгове волосне містечко, у якому щорічно проходить шість ярмарків та існує безліч магазинів, вітряків та млинів.

У часи російсько-української війни 1917—1922 р.р. (Рад. Союз засновано 1921.) відбувся Барвінківський бій. Барвінкове — один із районів, де діяли загони Нестора Махна.

Барвінкове постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 489 людей[4].

Під час Другої світової війни в 1941–1943 роках Барвінкове зазнало великої руйнації, коло міста шість разів проходив фронт. Ізюмо-Барвінківська наступальна операція була другою наступальною операцією Червоної Армії. Особливе значення мала катастрофа радянських військ у Харківській операції в травні 1942 року в так званому Барвінківському котлі.

У квітні 2019 року на в'їзді до міста було закладено парк біля пам'ятника радянським воїнам-визволителям 31-ї Гвардійської Барвінківської танкової бригади в рамках акції «Алея трьох поколінь» за участі школярів, учасників АТО та ООС, воїнів-афганців та чорнобильців[5].

Тут народилися

• Степан Яровий — український художник
• антрополог Сергій Сегеда.
• Кобицький Сергій Леонідович (1973—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Коваленко Володимир Миколайович (* 1961) — український правник.
• Лінивенко Юрій Володимирович (1971—2015) — старший солдат резерву Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.
• Шовкопляс Неля Володимирівна (1987 — теп.час) — українська телеведуча. Ведуча ранкової програми «Сніданок з 1+1» на каналі «1+1» (від вересня 2017).
• Солодовник Євген Олегович (1991—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)

• Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. — К., 1957—1979. — Харківська область. — С. 201.
• Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К., 1998.
• облікова картка^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

• П. Т. Тронько. БАРВІНКОВЕ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 187. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.