Будинок із Паном і німфами
Будинок із Паном і німфами — київський прибутковий будинок архітектора Олександра Вербицького на Лютеранській вулиці, 15. Одна з небагатьох пам'яток, на фасаді якої зберігся монументальний живопис.[1]
| Будинок із Паном і німфами | |
|---|---|
|
| |
|
50°26′42″ пн. ш. 30°31′32″ сх. д. | |
| Статус | пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 429-Кв) |
| Країна |
 Україна |
| Розташування | Київ |
| Архітектурний стиль | архітектура модерну |
| Архітектор | Вербицький Олександр Матвійович |
| Будівництво | 1908 |
| Відомі мешканці | Олександр Вербицький, Юрій Міхновський |
| Адреса | Лютеранська вулиця, 15 |
| Ідентифікатори й посилання | |
  Будинок із Паном і німфами (Київ) | |
 | |
Наказом Міністерства культури і туризму України № 662/0/16-07 від 16 червня 2007 року будівля занесена до обліку пам'яток архітектури (охоронний номер 429-Кв).[2]
Історія
Будинок споруджено 1908 року за проєктом Олександра Вербицького (1875—1958). Сам архітектор і проживав тут. За його проєктами збудували також адміністративний будинок Південно-Західної залізниці на Пушкінській вулиці, 14 (1910—1912)), низку житлових будинків на вулицях Банковій, 12; Володимирській, 22; Рейтарській, 20 тощо.
У 1930-х роках у квартирі № 13 мешкав Юрій Міхновський (1866—1937), архієпископ Української автокефальної православної церкви, настоятель Софійського собору, організатор допомоги селянам, які потерпали від голодомору 1932—1933 років. 1937 року його заарештували органи НКВС. А 16 жовтня розстріляли.
Будинок був значно пошкоджений під час вересневої пожежі 1941 року, яку спричинив підрив середмістя радянськими диверсантами. 1946 року відбудовано із частковим переплануванням.[1]
Архітектура
Будинок — триповерховий із цокольним напівповерхом, цегляний, у плані П-подібний, трисекційний.
Парадні приміщення виділено на фасаді еркерами і балконами, які формують асиметричну композицію. Фасад виконаний у стилі раціонального (конструктивного) модерну. Його особливістю є контраст фактур — кольорових керамічних плиток, гладенької площини стін і штучного каменю з колотою поверхнею у цоколі. Підвіконні площини акцентовано глазурованою плиткою синьо-зелених тонів. Фриз був оздоблений стрічкою геометризованого рослинного орнаменту.[1]
Асиметрію фасаду підсилено завершенням лівого еркера щипцем. У його полі вміщено кольорове майолікове панно із зображенням Пана із свиріллю і німф.
В оформленні фасаду використано також художній метал у деталях огорожі. За задумом автора ріг праворуч по фасаду мав бути прикрашений вежкою зі шпилем, але проєкт не реалізовано. Втрачено частину карниза і балюстраду.[1]
Майолікове панно
Уперше в європейській архітектурі використання майоліки в оздобленні фасадів здійснив австрійський архітектор Отто Вагнер (1846—1918) у «Майоліковому будинку» у Відні 1899 року.
Київські архітектори замовляли майоліку в Абрамцевській керамічній майстерні. Олександр Вербицький в оформленні фризу використав античний сюжет «Пан із свиріллю і дві німфи на тлі краєвиду». Панно виконали на основі картини «Весняний вечір» Арнольда Бекліна.[3]
Арнольд Беклін. «Весняний вечір», 1879 (оригінал)
Майоліка «Пан і німфи» на фасаді (фрагменти)
Примітки
Джерела
- Бєломєсяцев Андрій. Архітектура Києва кінця ХІХ — початку ХХ століття // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. Збірник наукових праць з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології’. — 2015. — Вип. 8. — С. 7-244.
- Білокінь Сергій, Кальницький Михайло, Скібіцька Тетяна. Садиба початку ХХ ст. // Звід пам'яток історії та культури України: Київ. Кн. 1, ч. 1. А — Л / П. Тронько та ін. — К., 1999. — С. 525.
- Білокінь Сергій, Кальницький Михайло, Скібіцька Тетяна. Житловий будинок 1908, в якому проживали Вербицький О. М., Міхновський Ю. М.