Пушкінська вулиця (Київ)

Пу́шкінська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Прорізної вулиці до площі Льва Толстого.

Пушкінська вулиця
Київ
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Назва на честь О. С. Пушкіна
Колишні назви
Єлизаветинська, Новоєлизаветинська
Загальні відомості
Протяжність 975 м
Координати початку 50°26′53″ пн. ш. 30°31′09″ сх. д.
Координати кінця 50°26′22″ пн. ш. 30°30′57″ сх. д.
Поштові індекси 01034, 01004
Транспорт
Найближчі станції метро  «Театральна»
 «Площа Льва Толстого»
 «Хрещатик»
Автобуси А 24 (Пл. Льва Толстого, будні)
Тролейбуси Тр 5, 8, 9, 17 (Пл. Льва Толстого)
Рух односторонній
Покриття асфальт, бруківка
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11398
У проєкті OpenStreetMap r370284
Мапа
 Пушкінська вулиця у Вікісховищі

Прилучаються вулиця Богдана Хмельницького, бульвар Тараса Шевченка, вулиці Льва Толстого і Велика Васильківська.

Історія

Частина вулиці між Прорізною вулицею та бульваром Тараса Шевченка виникла у 1840-х роках і мала назву Єлизаветинська, на честь російської імператриці Єлизавети Петрівни. З 1869 року — Новоєлизаветинська[1]. Заключна частина вулиці сформувалася на початку 1870-х років, коли було продано та забудовано пустир навпроти університету (частину пустиря було забудовано, частину — перетворено на парк). Сучасна назва з 1899 року, з нагоди 100-річчя від дня народження Олександра Пушкіна.

На вулиці майже повністю збереглася забудова кінця XIX — початку ХХ століття. Лише початкова частина вулиці частково постраждала під час руйнування Хрещатика восени 1941 року і декілька будинків було знищено (№ 1, 2, 3, 4, 6).

У 70-х роках XIX ст. власником усієї парної частини вулиці був Василь Тарновський, який згодом частинами продав величезне землеволодіння. Вулиця належала до першого розряду, тому її забудовували кам'яними фасадними дво- і триповерховими будинками. Наприкінці XIX- на початку XX ст. поверховість та щільність забудови збільшилися[2].

Пам'ятки архітектури та історично цінні будівлі
  • № 11 (1898-1899) — прибутковий будинок
  • № 14 (1910—1912) — залізничні каси (арх. Олександр Вербицький).
  • № 21 (1900-ті) — прибутковий будинок. До 1920 року його займало Англійське консульство в Києві. У 1920 році будинок було націоналізовано і передано житлокооперації. В 1944 році будинок було заброньовано за співробітниками театру ім. Шевченка.[3]
  • № 22 а (1870-ті) — особняк та садиба Дунін-Борковських.
  • № 33 (1896) — прибутковий будинок.
  • № 34 (1875; 1883) — особняк Гарнич-Гарницького.
  • № 35 (початок XX ст.) — прибутковий будинок.
  • № 36 (1875; 1950-ті) — особняк Михайла Ващенка-Захарченка.
  • № 45 (1901) — прибутковий будинок.

Будинки № 5, 7 (арх. Д. Дяченко), 8, 9, 10, 11а, 12, 16, 17, 18, 19, 20, 23, 24, 25, 30, 31, 32, 37, 38, 39, 40, 41, 43, 43а споруджені у 2-й половині XIX — 1-й третині XX століття.

Установи та заклади

Особистості
Меморіальна дошка на честь Марії Литвиненко-Вольгемут

Примітки
  1. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.
  2. Друг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. – Львів: Світ, 2013. – 496, [XVI] с. : іл.
  3. Зовнішні справи. Розсекречені документи 14 березня 1943 — 30 грудня 1944
  4. Матяш І. Українсько-угорські відносини (1918–1991 рр.): інституційний аспект / І. Матяш // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — 2018. — Вип. 27. — С. 120—145.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.