Буковський Сергій Анатолійович

Сергій Буковський народився 1960 року у Башкирії. Того ж року його батьки — кінорежисер Анатолій Буковський та актриса Ніна Антонова — переїздять до Києва.

Навчався режисурі на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (майстерня Володимира Небери).

Понад десять років працював на Українській студії хронікально-документальних фільмів.

У 1995–1998 роки очолював відділ телевізійних та документальних фільмів компанії «Internews Network Ukraine».

Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).[1]

Протягом своєї 35-річної кінокар'єри Буковський зробив близько 40 фільмів. Зараз працює як незалежний режисер, викладає в Українському Католицькому Університеті (Львів, Україна). У 2014 році створив Майстерню документального кіно Сергія Буковського для молодих кінематографістів.[2] 1984 року Сергій зіграв головну роль у батьковій стрічці «Володькине життя».

[3]

За чверть століття роботи в кіно Сергій Буковський зняв близько півсотні документальних та ігрових кіно- та телефільмів.

До робіт С. Буковського, зокрема, належать:

• "Завтра свято" (1987);
• "А нічка темная була..." (1988);
• "Сон" (1989);
• "Дах" (1989);
• "Дислокація" (1992);
• "Знак тире" (1992);
• "Пейзаж. Портрет. Натюрморт" (1993);
• "На Берлін!" (1995);
• "Десять років відчуження" (1996);
• "Міст" (1999);
• "Вілен Калюта. Реальне світло" (2000);
• "Terra Vermelha. Червона Земля" (2001);
• "Війна. Український рахунок" (2002 — 2003);
• "Назви своє ім'я" (2006);
• "Усі повинні померти" (2007);
• "Живі" (2008);
• "Україна. Точка відліку" (2011);
• "Головна роль" (2016).

Його роботи відзначені нагородами престижних міжнародних кінофестивалів.

Так, документальний 9-серійний телефільм «Війна. Український рахунок» (2003) — Національна премія України імені Тараса Шевченка 2004 року.

Великий успіх мала і остання стрічка режисера «Назви своє ім'я» (2006) — про історію Єврейського Голокосту в Україні.

Фільм «Живі» (англ. Living) (2008) здобув Гран-прі Міжнародного північно-південного медіафоруму в Женеві. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша — це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Сполученого Королівства Дейвіда Ллойда Джорджа. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами.

Прем'єра картини відбулася у листопаді 2008 року в Україні та була присвячена Дню пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У Європі фільм представили весною 2009 року, під час Фестивалю українського кіно в місті Кельні. Тоді ж стрічку Сергія Буковського репрезентували на європейському кіноринку в рамках фестивалю «Берлінале-2009».

У липні 2009 року картину було нагороджено спеціальним призом у номінації «Документальне кіно» VI Міжнародного кінофестивалю «Золота абрикоса», що відбувався у столиці Вірменії Єревані.

Члени знімальної групи документальної стрічки «Живі» були відзначені на державному рівні Президентом України Віктором Ющенком. Сергій Буковський отримав звання народного артиста України, а оператор-постановник Володимир Кукоренчук і звукорежисер Ігор Барба — звання заслужених діячів мистецтв України. Буковський також продюсер документальних телефільмів “Десять років відчуження” (1996), “Ніка, котра...”, “Невідоме кіно”, “Порода” (всі – 1998). Протягом 1982 – 1995 років знімав документальне кіно на студії “Укркінохроніка”. 1995 – 98 років керував Департаментом документальних проектів в “Інтерньюз-Україна”. 1999 року був виконавчим продюсером телекомпанії ММЦ-СТБ. Від 1998 практикував як викладач у КДІТМ ім. Івана Карпенка-Карого.

[4][4]

Також світ документалістики Сергія Буковського різноманітний і своєрідний. Кожен фільм – це знак, одначе їхня символічність базується на реальних фактах, які ретельно підібрано, глибоко осмислено й ґрунтовно підтверджено не завжди доступними для пересічного глядача матеріалами. Зокрема, останнє більше стосується саме трьох фільмів, які розповідають нам про великі трагедії українського народу. Вони викликали багато відгуків та рецензій у газетах та журналах, численні інтерв’ю з кінорежисером, увагу знаменитостей, причетних до кінематографа, представників влади та звичайних глядачів, яким пощастило переглянути ці шедеври.[5]

Важливим фільмом у доробку режисера є ще одна частина української трилогії – фільм «Живі» 2008 року. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша – це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Гарета Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем’єр-міністра Великої Британії. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами. Вдало вплітаються в тло кінострічки документальні матеріали з листів та щоденників журналіста Ґарета Джонса, який першим у Європі заговорив про українську трагедію, опубліковавши прес-реліз після повернення з «мандрівки» Україною.

Кінострічку сформовано на основі безлічі архівів: польських, італійських, російських. Було використано матеріали з нещодавно виданої книги «Листи з Харкова», яку укладав Андреа Ґраціозі. Ще на етапі створення концепції знімальна група використала поради Оксани Пахльовсько[3] ї.

Премія Телетріумф в номінації «Режисер» (2003)

11 вересня 2021 року нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня.[6]

• Буковський Сергій на сайті IMDb (англ.)
• Буковський Сергій Анатолійович на сайті All Movie Guide (англ.)
• Буковський Сергій Анатолійович на сайті Kinopoisk
• Сайт фільму «Назви своє ім'я» Архівовано 21 серпня 2008 у Wayback Machine.
• Репортаж з презентації фільму «Живі» в Україні
• Відео фільму «Україна. Точка відліку» Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine. на сайті Фонду «Перспективна Україна»
• Шевченківський комітет