Завтра свято

«Зáвтра свя́то» — український радянський чорно-білий документальний фільм, відзнятий на Українській студії хронікально-документальних фільмів у 1987 році[1].

Завтра свято
Жанр документальний фільм
Режисер Сергій Буковський
Оператор Володимир Кукоренчук
Кінокомпанія Українська студія хронікально-документальних фільмів
Тривалість 20 хвилин
Мова українська
Країна Україна (УРСР)
Рік 1987

Режисерський дебют Сергія Буковського. Яскравий зразок критичної школи української документалістики (1987 — 1995).[1][2]

Опис

Фільм розповідає про роботу птахофабрики у селі Морозівка Баришівського району Київської області, побутові та виробничі проблеми її працівниць[1][3].

Картина починається з дітей, які співають пісню про маленьких курочок, про те, які вони чудові, як гарно бути курочками, а також як вони (діти) швидше хочуть вирости та йти працювати на птахофабрику. Далі, на тлі цієї пісні, на екрані постають робітниці, що закидають курей в автомобіль і везуть на фабрику, де з них зроблять курятину.

Працівниці фабрики скаржаться на погані умови життя у робітничих гуртожитках: відсутність організованого відпочинку, розваг, гарячої води у теплу пору року, черги на кухню та до пральної кімнати. Робітниці зізнаються, що після фабрики паради й свята не викликають у них радощів. Їхня єдина мета в такі дні — виспатися.

Далі йдуть кадри першотравневої ходи наступного дня. Площами та вулицями містечка крокують люди з транспарантами, плакатами й прапорцями. Фінальні кадри фільму — вивантаження коробок з курчатами до птахофабрики.[4][3]

Оцінка

«Завтра свято» став одним із перших фільмів «критичної школи» в українському документальному кіно. Він був знятий на замовлення держави — потрібно було створити типовий радянський документальний фільм на «виробничу тематику», який би оповідав про негаразди на птахофабриці. Але стрічка показала птахофабрику як метафору радянського суспільства в цілому[1].

У результаті вийшло сміливе, як на початок перебудови, спостереження за тим, як радянське індустріальне виробництво перетворює на товар самого робітника, а точніше, робітницю[5].

— Олексій Радинський, дослідник кіно, візуальної культури, публіцист[6][7]

Всі дійові особи фільму, за винятком директора птахофабрики, — жінки. Їх показано як зацькованих, позбавлених елементарних побутових можливостей «гвинтиків» у індустріальній машині[1].

Однак, сам режисер стверджує[8]:

Ми не думали, що знімаємо метафору Радянського Союзу. Вже після того, як фільм був змонтований, вийшов, його стали сприймати як образ системи.

— Сергій Буковський, режисер фільму

Історія створення
Режисер фільму Сергій Буковський у 2015 році

Початкова версія сценарію (який довго лежав на студії хронікально-документальних фільмів) називалася «Санітарний розрив». Вона дуже сильно відрізнялася від кінцевої реалізації задуму. Конфлікт сценарію полягав у тому, що…

...фабрику не зупиняють — план, план, план, а фабрику треба зупинять.

— Сергій Буковський, режисер

Буковський погодився екранізувати сценарій, однак, за його ж словами, під час фільмування жодним чином ним не скористався. Імпровізуючи, він зняв свій фільм, не відступаючи від головної ідеї — птахофабрика та життя її працівників.

Після того, як фільм був готовий, він 7 чи 8 місяців перебував під забороною з боку Держкіно УРСР і не виходив на екрани. Аби добитися прокату, члени знімальної групи повезли стрічку до Держкіно СРСР. Там фільму зробили багато зауважень, але усе одно не дозволили дати прокатне посвідчення. Однак невдовзі у ситуацію втрутилася так звана «конфліктна комісія» Держкіно. Такі комісії з початком «перебудови» та «гласності» були створені у спілках кінематографістів СРСР та союзних республік задля пошуку, реабілітації та випуску в прокат раніше заборонених радянських фільмів. Після цього фільму дозволили вийти на екрани.[9]

Знімальна група

Нагороди та участь у заходах

Фільм на DVD

«Завтра свято» вийшов на DVD у 2013 році у рамках збірки «Щаблі демократії. Критична школа української документалістики 1987–1995». До неї увійшли п'ять фільмів. Окрім, власне, «Завтра свято», туди увійшла іще одна стрічка Сергія Буковського «Дах» (1989), а також «Стіна» (1988), «Щаблі демократії» (1992), «Прощавай, кіно!» (1995). Збірку було презентовано 26 березня 2014 року в рамках 11-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.[2]

Див. також

Література

Примітки


  1. ЗАВТРА СВЯТО — Національний центр Олександра Довженка. www.dovzhenkocentre.org. Процитовано 5 квітня 2019.
  2. ЩАБЛІ ДЕМОКРАТІЇ. www.dovzhenkocentre.org (укр.). Процитовано 5 квітня 2019.
  3. Bukovsky Film (8 квітня 2016). «Завтра свято». Процитовано 5 квітня 2019.
  4. Документальна вісімка: хіти DocudaysUA в кінотеатрах України. LB.ua. Процитовано 5 квітня 2019.
  5. ЗАВТРА СВЯТО — Національний центр Олександра Довженка. www.dovzhenkocentre.org. Процитовано 5 квітня 2019.
  6. ОЛЕКСІЙ РАДИНСЬКИЙ: “НІЯКИЙ «ЦИВІЛІЗОВАНИЙ ДІАЛОГ» НЕ МОЖЕ ПОЧИНАТИСЯ З ПОГРОЗИ ПОГРОМУ” — KORYDOR. Журнал про сучасну культуру. Процитовано 5 квітня 2019.[недоступне посилання з липня 2019]
  7. Радинський Олексій — PLATFORMA. Процитовано 5 квітня 2019.[недоступне посилання з липня 2019]
  8. Громадське Телебачення (27 січня 2016). Об’єктив #7: Завтра свято. Процитовано 5 квітня 2019.
  9. Громадське Телебачення (27 січня 2016). Об’єктив #7: Завтра свято. Процитовано 5 квітня 2019.
  10. Сергій Буковський та новий кінематографічний погляд на історію. www.ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 5 квітня 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.