Буланкін Іван Миколайович

Буланкін Іван Миколайович (нар. 21 січня (3 лютого) 1901(19010203) , с. Теньки, тепер Камсько-Устьїнського р-ну Татарської АРСР 31 жовтня 1960, Харків) — український радянський біохімік, академік АН УРСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1951). Член КПРС з 1924.

Буланкін Іван Миколайович
Народився 21 січня (3 лютого) 1901(1901-02-03) (120 років)
Тенькиd, Теньківська волостьd, Свіязький повітd, Казанська губернія, Російська імперія
Помер 31 жовтня 1960(1960-10-31) (59 років)
Харків, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Поховання
Країна  СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Харківський інститут народної освіти
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Посада ректор Харківського університету
Ступінь академік АН УРСР
Членство НАН України
Нагороди
Меморіальна дошка у Харкові

Життєпис

Народився в сім'ї селянина. Батько крім занять землеробством працював в Волзькому пароплавстві матросом, штурвальним, пізніше — сторожем в рідному селі. Помер у 1923 р. Мати займалася домашнім господарством, померла в 1924 р.

Буланкін У 1911 р. закінчив сільську школу. З 1912 по 1914 р був учнем літографа в приватній типо-літографії В. В. Вараксина в Казані. У 1915—1920 рр. займався разом з батьком хліборобством. Одночасно навчався у второклассной сільській школі (1918 р. була перетворена в школу 2-го ступеня).

Після закінчення школи в 1920 р. був призваний в Червону Армію. Служив червоноармійцем, потім — викладачем у навчальній школі 13-й стрілецької дивізії, а після її розформування — у навчальній школі окремої Заволжської бригади. Влітку 1921 р політвідділом бригади був відряджений до Харківського інституту народної освіти, де вступив на біологічний факультет.[1] Учень О. В. Нагорного.

У 1926—1929 рр. був аспірантом сектору порівняльної фізіології науково-дослідної кафедри зоології ХІНО, у 1929—1931 рр.- асистент кафедри порівняльної фізіології, у 1930—1931 рр. — декан біологічного факультету ХІНО.

У 1931—1933 р.- доцент ХІНО, одночасно працював референтом Наркомосу України. У 1933 р. створив кафедру біохімії Харківського університету (на базі кафедри фізіології), яку очолював до кінця життя.

Разом з Г. Ф. Арнольдом та О. В. Нагорним брав участь у створенні Харківської філії Українського науково-дослідного зоологічного інституту (1930, з 1933 р. — Зоолого-біологічний інститут Харківського університету). Працював у цій установі науковим співробітником сектора загальної фізіології до 1941 р.

У 1933—1935 та у 1937—1939 рр. був проректором Харківського університету з наукової роботи.

З 1934 р. — професор, з 1936 р. — кандидат біологічних наук (вчений ступінь присвоєно без захисту дисертації). У лютому 1939 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР. З вересня 1939 р. — доктор біологічних наук (ступінь затверджено за матеріалами монографії «Закономерности старения золей и студней желатины»).

У роки німецько-радянської війни, з 1941 р. — професор, декан хімічного факультету Томського університету, з 1942 р. — завідувач кафедри колоїдної хімії, з 1942 р. — проректор з наукової роботи.

У 1944 р. повернувся до Харкова, відновив роботу на посаді завідувача кафедрою біохімії та проректора з наукової роботи університету.

З 1945 р. до кінця життя — ректор Харківського університету.

З 1951 р. — академік АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР.

Був нагороджений 3-ма орденами Трудового Червоного Прапора (1944, 1948, 1954 рр.), медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Науковий доробок

Основні праці присвячені вивченню хімії білків, зокрема проблемі оборотності денатураційних процесів у білках, питанням вікової й порівняльної біохімії тощо. Автор понад 160 наукових публікацій, низки монографій та підручників.

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.