Бхаратанатьям

На самому початку виступу виконується «пушпанджалі» — «привітання з квітами», що грає роль вступу. Танцівниця звертається до богів, вчителя і глядачів, здійснюючи символічне підношення квітів, після чого може слідувати каутубам — молитовне звернення до богів Ганеші, Шиви або Карттикеї.

Бгаратанатьям починається з «аларіпу» (alaripu, allaripu, alarippu, з мови каннада — «бутон квітки, що розпускається») — короткого вступного танцю, в якому божеству підноситься квітка (квіти), просячи вдалий виступ. Нерухома танцівниця поступово оживає: починають рухатися очі, брови, шия, поступово танець включаються всі частини тіла. «Аларіпу» повторюється 4 рази, повертаючись до різних сторін світу для того, щоб всі люди, які прийшли в храм, могли повністю розгледіти танець так, як його бачить божество (при сценічному виконанні це не обов'язково).

«Аларіпу» містить тільки чистий танець — нрітту, в ньому немає абхінаї і сюжетної історії. Танець виконується під речитатив солукатта (sollukatta), в якості ударного інструменту використовується мріданга.

«Джатісварам» (jathiswaram, jatiswaram, де «джаті» (jati, jathi) — варіація, «сварам» — послідовність нот) — технічна танцювальна композиція, під час якої танцівниця показує різні ритмічні схеми, демонструючи акуратність рухів при високій швидкості і гнучкість та силу свого тіла.

Спочатку йде «тірманам» (tirmanam, teermanam), коли співак вимовляє речитативом «джаті» — композиції з складів. Потім танцівниця повторює їх за допомогою рухів у наростаючому темпі. Мріданга задає ритм (чооллу): на відміну від «аларіпу» крім ритму тут є і мелодійна лінія, яку повинна відобразити у своїй пластиці танцівниця. Після цього починаються рухи, які повинні збігатися з початком і закінченням тієї чи іншої частини музичного супроводу — «корвей» (korveis). Їх близько 5 і кожна з них зазвичай довше і складніше попереднього.

«Шабдам» (sabdam) — танець-молитва, що демонструє акторську майстерність абхіная. Сюжетний танець з вокальним акомпанементом — поетичним текстом на санскриті, телугу або тамілі — чергується з короткими фрагментами чистого танцю під речитатив «джаті». Виконуючи «шабдам» танцівниця не зображує події, а розповідає про них за допомогою пантоміми та хореографії. Варіантом «шабдама» є «джасогіта» — пісня на честь бога або царя.

Як і в співах бхаджан і кіртан, що оспівують подвиги божества, у виконанні танців «варнам» і «падам» важливо почуття релігійної відданості. «Варнам» (varman) є центральною частиною бгаратанатьям, тут демонструється повний набір існуючих жестів і поз цього стилю. Нрітта, віртуозний танець під речитатив, зливається з ліричною історією, що розповідається за допомогою абхінаї.

В основі композиції зазвичай лежить вірш, що розповідає про наїке — закохану дівчину, яка чекає свого коханого, причому об'єднання героїв є алегорією злиття душі з божественним началом, тоді як подруга героїні, допомагає закоханим — символ гуру, що вказує шлях людської душі. Кожен рядок поеми повторюється кілька разів, при цьому танцівниця варіює свій танець, демонструючи володіння бхавою: чим вище її професійний рівень, тим більше варіацій вона може показати.

Пісня зазвичай має тричастинну структуру і складається з паллаві (pallavi — пагін, паросток") — діалогу у формі запитань і відповідей, анупаллаві і закінчення чаранум. За 30-40 хвилин, які триває «варнам», танцівниця має показати безліч різних образів, і вміло, не втрачаючи цілісності композиції, переходити від нрітти до акторського мистецтва абхінаї.

«Падам» (padam — слово, фраза) — найбільш лірична, прониклива і мелодійна композиція, виконується в помірному або повільному темпі. В його основі завжди лежить вірш, що розповідає про життя Крішни. У танцювальною пантомімою, наповненою емоціями, танцівниця створює образи, використовуючи знакову мову жестів. У падамі часто використовуються «аштападі» (ashtapadi) з поеми Джаядеви «Гітаговінда», в яких описуються взаємини Крішни з його коханою Радгою та іншими дівчатами-пастушками гопі. Замість аштападі з «Гітаговінди» також можуть використовуватися падами про бога Муруга, написані в середні віки тамільською мовою, падами XVI століття композитора Кшетрагня і інші поетичні твори.

Для «тіланы» (tilana, tillana, thilana, thillana) характерні висока швидкість, посилена робота ніг, енергійні рухи і різноманітні ритмічні малюнки. Танець супроводжується одноманітним повторюваним мотивом з звуконаслідувальних слів, що не несуть смислового навантаження, покладеним на постійно мінливий ритм. Цей танець, в якому танцівниця демонструє свої максимальні технічні можливості, близький до тарані в «катхаку» і тарьянам в «одіссі».

У закінченні бгаратанатьям виконується «шлокам» (slokam) — звернення до богів. Танцівниця вимовляє шлоку на санскриті і виконує намаскар — привітання і прощання. Іноді в кінці виступу може виконуватися танець побажання щастя — «мангалам», який раніше виконувався на початку виступу.

Всі частини бгаратанатьям контрастують один з одним не тільки по наповненню, але і за темпом: динамічно зростаючий «аларіпу» змінюється ліричним «джатісварамом», з повільним «падамом» контрастує віртуозна «тілана».

Іноді в бгаратанатьям також включається сюжетний танець «джавалі», що зазвичай розповідає про дівчину, яка збирається на побачення з коханим. Композиція виконується мовою телугу, при цьому використовуються строфи «Гітаговінди», більш популярні в стилі кучіпуді. «Джавалі» виконується швидше інших сюжетних танців і не має настільки певного релігійного характеру. На відміну від «падама», він більш легкий, грайливий і радісний.