Білоруська готика

М. Щекотихін — засновник білоруського мистецтвознавства

Микола Щекотихін — засновник білоруського мистецтвознавства і автор поняття «білоруська готика»[2]. Вперше концепцію білоруської готики висунув у 1920-ті рр. білоруський мистецтвознавець М. М. Щекотихін у своїй роботі «Нариси з історії білоруського мистецтва». Щекотихін на відміну від попередників, польських і російських дослідників, розглядає «білоруський церковну готику» як результат художньої творчості одного народу, а не тільки як матеріальну основу протилежних російсько-польських клерикальних — шовіністичних позицій, та акцентує увагу на національному корінні цього культурного явища.

У своїй мистецтвознавчої концепції М. Щекотихін дотримувався теорії послідовного прогресивного розвитку архітектурних форм на підставі запозиченого прототипу, в результаті чого іноді перебільшував вплив на місцеве храмове будівництво німецької готики, що було природним при наукових концепціях, які домінували в тогочасному європейському мистецтвознавстві. Сучасні дослідження свідчать, що вплив німецької готики був, безумовно, істотним, але не єдиним і відбувався, швидше, опосередковано, через замкове будівництво. На думку дослідника, генезис 4-баштових православних церков білоруської готики відбувався таким чином: архітектура двовежевого костелу Святої Анни вплинула на архітектуру більш пізнього віленського костелу бернардинців з трьома вежами на кутах, а той — на формування чотиривежевих композицій оборонних церков Білорусі, які і стали квінтесенцією самобутності білоруської готики. Очевидно, що на чільне місце дослідниками ставилося поступове кількісне збільшення веж, без урахування їх функціональної специфіки, художньої стилістики та хронології зведення цих будівель. Деякі неточності досліджень Т. Габро пояснює недостатніми знанням щодо датування та кількості пам'ятників білоруської готики.

Певні аналоги романо-готичних форм, такі як кілеподібні арки можна побачити у Вітебській Благовіщенській церкві, Полоцька Спасо-Преображенській церкві та Борисоглібському соборі Бельчицького монастиря XII в., що за часом майже точно відповідає появі перших готичних форм в архітектурі Західної Європи[3].

Внаслідок віддаленості регіону від центру виникнення та поширення готичного стилю, відмінних соціально-політичних обставин формування державності, а також переважно православної, а не католицькою конфесійної орієнтації основної маси населення країни, становлення готики в культовій архітектурі відбувалося зі значним хронологічним запізненням і в надзвичайно своєрідних формах, обумовлених пануванням тут на попередньому етапі візантійських архетипів.

Костел Святої Миколая у Вільно (1382—1387)

Проникненню форм західноєвропейської готичної архітектури, в першу чергу з Італії та Німеччини, у Велике Князівство Литовське сприяли соціально-політичні та економічні обставини. Це сталося наприкінці XIV ст. З офіційним хрещенням Литви в католицтво через діяльність жебрацьких чернечих орденів францисканців і бернардинців, а також ганзейських торговців. Перші готичні кам'яні храми були зведені в найбільших містах держави — Вільно та Ковні, який по Німану мав розвинені торгові відносини з землями Північної Німеччини, тому в них спостерігається чіткий вплив німецької готики, що відзначає більшість дослідників.

На території сучасної Білорусі перші кам'яні храми в стилі готики були побудовані в XIV ст. (Костели Іоанна Хрестителя у Вселюбе, Св. Трійці в Ішкольді, Всіх Святих в Новогрудку, Св. Петра та Павла в Ів'є). На кордоні XV — XVIII ст. елементи готики проникли в православне храмобудівництво, поєднуючись з традиційною візантійською об'ємно-просторовою структурою церков, що визначило художню особливість і унікальність місцевої готики (церкви-фортеці в Супраслі, Синковічах, Мурованке, Борисоглібська церква в Новогрудку). Архітектурні форми готики (стрілчасті арки та нервюрнія склепіння) присутні в цей час також в замковому будівництві Білорусі (Мирський та Новогрудський замки). З 2-ї чверті XVI в. готика стає опозиційним стилем католицького храмобудівництва проти реформаційного руху. Найбільш виразні риси готики зберіг храм Архангела Михаїла в Гнєзно (1527). Наприкінці XVI ст. в католицькому мистецтві поширився стиль бароко, проте елементи готики, такі як контрфорси, існували в архітектурі храмів до середини XVII ст.

Костел Святої Анни у Вільно (1495—1500)

Церква в Мураванке

Храмові споруди були побудовані з червоної брускової цегли (середній розмір цегли становить 26 — 32 × 13 — 16 × 7 — 9,5 см) в техніці готичної кладки (крім храму Різдва Богородиці в Мурованці, де використана ренесансна кладка — чергування в одному ряду декількох жердин). Обсяги будівель тут вирішено скульптурно, з м'яким промальовуванням ліній, архітектурний декор відіграє другорядну роль (Ішколдь). Основні декоративні елементи — обрамленні портали та віконні прорізи. У віконних і дверних отворах застосовано стрільчата арка з малою стрілою підйому (Новогрудок, Синковичі, Супрасль, Кодень). З метою розвантаження стін дах закритий загостреними щитами (зустрічаються у всіх пам'ятниках).

У всіх православних церквах застосовується архітектурний тип так званої зальної базиліки, де все нефи мають однакову висоту. Крім відносної простоти виконання цей тип більшою мірою відповідає православному світогляду і літургійній практиці, хоча для зодчества Мазовії, чий вплив виразно відчувається в цих пам'ятках, зальний тип отримав найменше поширення.

Про істотний вплив архітектури Мазовії на білоруську готику, свідчить ряд характерних ознак — будівельних прийомів. Для мазовецького зодчества характерне використання в обробці зовнішньої поверхні стін спарених ніш, вписаних в полуциркульну нішу; при цьому внутрішня поверхня ніши вибілена, а за її межами цегляна нештукатурена стіна, завдяки чому створюється яскравий контраст червоного та білого, який має місце в Синковічах, Мурованці та інших пам'ятках.

Основною загальною спільною рисою білоруськї сакральної готики із загальноєвропейською є наявність в системі перекриття споруд нервюрних склепінь (хрестових і зірчастих). Як і в інших країнах цегляної готики, нервюри виконувалися з фасонної цегли, а не з каменю. Їх менша міцність обмежувала величину прольотів склепінь, призводило до подрібнення мережі нервюр, що сприяло використанню зірчастих, а пізніше і стільникових (або кришталевих) готичних склепінь.

З відомих на сьогоднішній день на території сучасної Білорусі пам'ятників кам'яного католицького храмобудівництва найбільш раннім зразком готики є в своїй автентичній основі костел Св. Іоанна Хрестителя в селі Вселюб, заснований в першій половині XV ст. Зовнішній вигляд уселюбского костелу значно змінений численними перебудовами в XVI—XX ст. Спочатку складався з основного прямокутного в плані обсягу, і нижчою п'ятигранний апсиди досить значних розмірів. З північної сторони до пресбітерія прилягала невелика сакристія з односхилим дахом, перекрита нервюрними зірчастими склепіннями. Високий кам'яний щит на головному фасаді прикрашали три високі стрілчасті арочні ніши. Подібний силует мали і віконні прорізи. Всього в будівлі було п'ять вікон: два вікна розташовувалися на південному, одне — на північному фасадах, ще два — на торцевій і південній сторонах апсиди. На головному західному фасаді асиметрично щодо центральної осі знаходилося напівциркульні арочна ніша[2].

Сучасний вигляд костелу Святого Іоанна Хрестителя у селі Вселюб

Наступним кроком в розвитку білоруського кам'яного католицького храмобудівніцтва є Троїцький костел в Ішколді (Барановичський район), побудований до 1471 р. Архітектурна композиція костелу представляє значно більш досконалу інтерпретацію центральноєвропейських готичних форм.

Костел в Ішкольді з боку апсіди

Ще один пам'ятник католицького готичного храмабудавніцтва XVI ст., Костел францисканців в Ошмянах, сильно постраждав від пізніших перебудов і руйнувань. На сьогоднішній день зберігаються готичні нижні частини стін у вівтарній частині храму, включені в пізню класицистичну будівлю.

В Новогрудку (Гродненська область) в першій чверті XVI ст. Був побудований собор Св. Бориса та Гліба, який спочатку, до перебудов XVII—XIX ст., був трехнефною з п'ятигранною одначастковою апсидною спорудою, перекритою загостреним дахом.

У Вільнюсі (нині столиця Литовської Республіки) в цей період було зведено кілька кам'яних православних церков. Успенський (Пречистенський) собор[4] (1511—1522) побудований на місці однойменного храму, зведеного в XIV в.

Успенський (Пречистенський) собор

Архітектурні форми, конструкції та будівельна техніка готики найбільш характерні для замкового зодчества 16-17 ст. (Гродненський Старий замок, Новогрудський замок, Мірський замок). В дерев'яній архітектурі окремі елементи готики зберігалися до 18 ст[5].

• Кушнярэвіч А. М. Культавае дойлідства Беларусі XIII—XVI стст. — Мн., 1993. (біл.)
• Шчакаціхін М. Нарысы з гісторыі беларускага мастацтва / Репринт. изд. 1928 г. — Мн., 1993. (біл.)