Білоруська крайова оборона

Білоруська крайова оборона (біл. Беларуская краёвая абарона (БКА)) — військове формування у складі військ Ваффен-СС Німеччини, створене в генеральній окрузі «Білорусь» Білоруською центральною радою на території Райхскомісаріату Остланд під час Другої світової війни.

Білоруська крайова оборона
біл. Беларуская краёвая абарона
Нашивка вояків Білоруської Крайової Оборони
На службі 23 лютого 1944 — 28 квітня 1945
Країна Третій Рейх
БЦР
Належність Ваффен-СС
Тип напівпартизанська армія
Чисельність 20-28 тисяч
Оборонець Радослав Островський
Війни/битви Битва при Монте-Кассіно
Командування
Визначні
командувачі		 Францішак Кушаль
Знаки розрізнення
Знак
розрізнення		  — прапор
 — нашивка
Медіафайли на Вікісховищі

Історія

Створення БКО розпочалося після відповідної згоди Курта фон Готберга — головного фюрера СС Генеральної округи «Білорутенія» від 23 лютого 1944 року. Командувачем армії був призначений офіцер з багаторічним військовим досвідом Франц (Францішак) Кушаль.

Основу формування становило мобілізовано чоловіче населення 1908—1924 р.н. Усього було мобілізовано близько 25 тис. осіб, з яких планувалося створити 48 батальйонів по 450—500 осіб.

Унаслідок призову в семи округах Генеральної округи «Білорутенія» було сформовано таку кількість батальйонів:

  • Мінська округа — 6 батальйонів (2 358 ос.);
  • Слуцька округа — 5 батальйонів (3 982 ос.);
  • Новогрудська округа — 4 батальйони (2 047 ос.);
  • Барановицька округа — 8 батальйонів (6 495 ос.);
  • Глубоцька округа — 4 батальйони (2 910 ос.);
  • Вілейська округа — 4 батальйони (2 414 ос.);
  • Слонімська округа — 3 батальйони (1 423 ос.).
Білоруське воєнізоване антирадянське формування. Мінськ, 1944

До середини квітня 1944 року було створено 38 піхотних і 6 саперних батальйонів, деякі з яких залишилися недоукомплектовані[1]. Офіцери і підофіцери БКО проходили підготовку на 3-денних курсах у Мінську, рядові — на місцях служби.

Головним завданням БКО була боротьба проти радянських партизанів, яка здійснювалася в співпраці з поліційною владою на місцях. Багато зі створених батальйонів використовувалися для охорони складів, інших господарських цілей.

Після 27 червня 1944 німецький персонал, відповідальний за зв'язок при БКО, залишив Мінськ, і рішення про долю окремих загонів БКО покладалося на командирів цих загонів. Вони поставили бійців БКО перед вибором: відступити разом з німцями або залишитися вдома. Наприклад, лише 20 з 700 солдат Барановицького загону БКО вирішили йти з німцями на захід[2].

Після поразки Німеччини у війні, переважна більшість бійців БКО були передані радянській владі, де і були страчені або заслані до Сибіру. Решта отримали політичний притулок у США та Канаді. Францішак Кушаль здався американським військам і продовжував антирадянську боротьбу у складі Білоруської Центральної Ради.

Примітки
  1. Літвін, А. Аупацыя Беларусі (1941—1944). Пытанні супраціву і калабарацыі. — Мн.: Беларускі кнігазбор, 2000. — С. 187.
  2. Туронак, Ю. Беларусь пад нямецкай акупацыяй. — Мн.: Беларусь, 1993. — С. 189.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.