Білорус (канонерський човен)
«Білору́с» (колишня польська «Zaradna») — річковий канонерський човен (канонерка) типу Z.
| Історія | |
|---|---|
 Польща СРСР | |
| Назва: | «Білорус» |
| Прийнятий: | 1 серпня 1935 р. |
| Потоплений: | 18 вересня 1941 р. |
| Доля: | затоплений, розібраний на металобрухт |
| Проєкт | |
| Назва: | канонерський човен типу Z |
| Будівники: | портові майстерні м. Пінськ |
| Оператори: |
Польща СРСР |
| Попередник: | |
| Будівництво: | 1932-1935 |
| У експлуатації: | 1935-1941 |
| Побудовано: | 3 |
| Втрачено: | 3 |
| Основні характеристики | |
| Тип: | канонерський човен |
| Водотоннажність: | 35,2 т |
| Довжина: | 18,1 м |
| Ширина: | 4,6 м |
| Осадка: | 0,42 м |
| Двигуни: | 2 дизельних двигуни «Alisa Graig» 60 к.с. кожний або 1 дизельний двигун «Glennifer» 120 к.с. |
| Швидкість: | 10 км/год |
| Екіпаж: | біля 15 осіб |
| Озброєння: |
|
| Бронювання: | 4-10 мм[1] |
Історія корабля
Канонерку побудовано у 1933—1935 рр. в портових майстернях Marynarka Wojenna у місті Пінськ під назвою «Зара́дна» (пол. «Zaradna»). Озброєння складалося з 100-мм гаубиці Шкода M14/19 у башті, розташованій у передній частині корпусу, а також 37-мм танкової гармати Puteaux SA 18 та 7,92-мм кулемета Гочкіса у маленькій башті від бронеавтомобіля WZ.34 в передній частині надбудови[2]. Разом з 3 іншими канонерськими човнами типу «Z» увійшла до складу 1-го бойового дивізіону Речкової флотилії ВМС Польщі[1].
У 1939 році у складі дивизіону канонерку направлено на річку Струмень (рукав Прип'яті) у район села Лемешевичі, де вона увійшла до групи підполковника Влодзимера Клевщчинського (пол. Wlodzimier Klewszczynski), сформовану для захисту моста та переправи на відтинку Статичів — Старі Коні. 18-19 вересня 1939 року частково підірвана та затоплена власним екіпажем на річці Струмень в районі села Кнубово після вступу Червоної Армії у Західну Білорусь[1].
5 листопада 1939 року канонерку підняли спеціальною групою ЕПРОН та на наступного дня о 20:00 відвели буксиром Warszawa («Варшава») у Пінський порт, де її поставили на капітальний ремонт. Під час ремонту надбудову демонтували та замінили меншою за розміром броньованою кермовою рубкою. Гарматна башта була зсунута назад, а замість 100-мм гаубиці в ній розташували дві 76-мм гармати УСВ. На кормі розташували одну зенітну 76-мм гармату Лендера. Озброєння доповнили три кулемети «Максим»[2][1].
Наказом № 0149 від 21 лютого 1941 року канонерку під назвою «Білорус» зарахували до складу Пінської військової флотилії (ПВФ). На момент початку Великої Вітчизняної війни вона знаходилася на верфі у Пінську та залишалася несамохідною. 28 червня, ще до евакуації бази флотилії у Пінську, «Білорус» на буксирі почав перехід до Києва з метою дооблаштування[1].
18 липня біля села Берегова Слобода Річицького району канонерку, яка ще не брала участі у бойових діях, атаковано шістьма німецькими пікірувальниками. Корабель отримав такі пошкодження від осколків бомб, що вибухнули поруч: пошкодження лівого двигуна, зенітної 76-мм гармати та бортової радіостанції. До того ж 3 червонофлотці поранено[1].
Після ремонту у Києві на верфі заводу імені І. В. Сталіна, що закінчився 28 липня, канонерку зараховано 4 серпня до складу Київського загону річкових кораблів (ЗРК) ПВФ для дій на річці Дніпро на флангах Київського укріпленого району. 28 серпня «Білорус» перевели до складу нового Чернігівського ЗРК. 7 вересня за наказом командуючого флотилією канонерка вийшла з Києва на річку Десна. З 8 вересня «Білорус» у парі з монітором «Вітебськ» приступив до виконання завдання — не дати супротивнику переправитися на лівий берег Десни біля м. Остер та підтримувати дії 146-ї стрілецької дивізії у тому ж районі. У цілому бої виявилися невдалими для радянської сторони, і «Білорус» відходив вниз по течії у напрямку Києва. 13-17 вересня канонерський човен вів обстріл супротивника в районі сіл Літки і Жукин, а потім біля села Свиноїди[4] та Вища Дубечня, взаємодіючи з піхотою 27-го стрілецького корпусу[5] 37-ї армії Південно-Західного фронту[1].
Подальша участь канонерського човна «Білорус» офіціально не задокументована. Але встановлено, що канонерку або затопив, або залишив власний екіпаж у районі села Свиноїди під час відступу 27-го стрілецького корпусу з рубежу річки Десна. 6 жовтня 1941 року «Білорус» вивели із списків кораблів ВМФ наказом № 00360[1].
Примітки
- В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» - Львов: Лига-Пресс, 2009 - 384 с. - ISBN: 978-966-397-118-2
- Тип «Зарадна» — 2 одиниці. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 20 липня 2018.
- ЭПРОН. Сборник статей по судоподъему, водолазному и аварийно-спасательному делу. Выпуск ХХVIII, стр. 20, рис, 15. 1940 г.
- Село Свиноїди знаходилося південніше с. Літки, також на східному березі Десни. На даний момент не існує, так як влилося у с. Літки.
- 27 стрілецький корпус був формально разформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецькі частини корпусу були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні сводки за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командуючий корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу м. Остер.
Література
- В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
- ЭПРОН. Сборник статей по судоподъему, водолазному и аварийно-спасательному делу. Выпуск ХХVIII, стр. 20, рис, 15. 1940 г.
- Боевой путь Советского Военно-Морского Флота, відповідальний: В. І. Ачкасов, А. В. Басов, А. И. Сумин та ін., видання 4-е — М.:Воениздат, 1988. 607 сторінок, ISBN 5-203-00527-3. Сторінки: 378—385
- Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т.6: Дадаізм — Застава, відповідальний: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.:БелЭн, 1998, том 6-й. 576 сторінок, ISBN 985-11-0106-0