Білоус Теодор Іванович

Теодор (Федір) Іванович Білоус (27 липня 1827, с. Витків, нині Новий Витків, Радехівський район — 15 лютого 1892, м. Коломия) — український громадський і культурно-освітній діяч, педагог, директор гімназії, літератор, видавець. Посол Галицького сейму (1861—1866, 1871—1876). Дописував до газет «Слово», «Пролом», «Руська Рада», «Червона Русь», «Бесіда», «Весна». Редагував у Коломиї «Весну», допомагав у виданні журналу «Наука», газети «Руська Рада». Старший брат Михайла Білоуса.

Білоус Теодор Іванович
Народився 27 липня 1827(1827-07-27)
с. Витків, нині Новий Витків, Радехівський район
Помер 15 лютого 1892(1892-02-15) (64 роки)
м. Коломия
Громадянство  Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність громадський і культурно-освітній діяч, педагог, літератор, видавець
Alma mater Львівський університет
Посада посол до Галицького сейму
Брати, сестри Білоус Михайло Іванович

Біографія

Народився 27 липня 1827 року в с. Старий Витків[джерело?] (нині Новий Витків Радехівського району) на Львівщині у сім'ї міщанина-ремісника кравця й кушніра Івана Опанасовича Білоуса.

В 1839 р. закінчив головну чотирикласну школу в Бродах у 1840—1846 pp., вчився у Львівській гімназії, 1847—1854 pp. — у Львівському університеті, де закінчив богослов'я та філософський факультет.

Після навчання у Львівській духовній семінарії та Львівському університеті вчителює у гімназіях Львова і Тернополя (зокрема, згаданий у звіті за 1857,[1] 1861/1862 навч. році вказаний серед викладачів німецькомовної місцевої гімназії[2]). 1861 року став директором новоствореної гімназії в Коломиї. Приятелював з Іваном Федоровичем  (батьком Володислава Федоровича) — послом Австрійського парламенту від Тернопільщини, правником, письменником і публіцистом.

Часто мандрує по селах Покуття та Гуцульщини, запрошуючи до навчання українську сільську молодь, збирає пожертви на бурсу для бідних учнів.

Вчителював у Львові, Тернополі, був директором нижчої гімназії в Коломиї (1861—1868). Викладав у гімназіях історію, географію, німецьку мову. Вчитель Михайла Павлика, якому допомагав матеріально, як і багатьом іншим учням.

Польські чиновники були обурені його активною громадською та просвітницькою діяльністю серед українського люду, і крайова шкільна рада переводить його до польського містечка Бохня на посаду директора гімназії (1868 р.)[3]. У 1888 р. переведений на пенсію, знову повернувся до Коломиї, де жив до смерті.

Помер Федір Білоус неодруженим 15 (27) лютого 1892 р. в Коломиї.

Похорон відбувся 29 лютого при багатолюднім зібранні. 26 священиків відслужили парастас і соборну літургію. Протягом 5-ти годин відбувався той похоронний обряд. Два світські та два духовні представники інтелігенції виголосили прощальні промови. Тлінні останки було зложено в родинному гробівці Білоусів на цвинтарі в Коломиї.
7 березня (за н. ст.) 1892 р. у Львові відбулося поминальне богослужіння за упокій душі померлого Ф. Білоуса в церкві Успіня Пресвятої Богородиці. Службу відправив старенький о. Михайло Малиновський з дияконами, парастас 14 духовних. На престолі було представлено портрет покійного, намальований Корнилом Устияновичем, 3 хліби, коливо. Хор питомців духовної семінарії під управою Нижанківського дуже гарно і жалібно відспівав Службу і парастас. Крім того, було відправлено поминальні богослужіння у рідному Виткові та в деяких селах його колишніми учнями, тоді священиками.

Літературна та видавнича діяльність

Автор розвідки про князів Острозьких та інших праць, низки повістей. На жаль його твори сьогодні є невідомими, оскільки вони були написані язичієм — книжною мовою москвофілів. Автор біографії Івана Федоровича (1882).

Разом з братом Михайлом заснував у Коломиї друкарню і видавництво.

Він залишив слід як літератор та видавець. У газетах «Слово», «Пролом», «Руська Рада», «Червона Русь», «Бесіда», «Весна» опублікував низку статей з життя Галичини та враження з подорожей. Редагував у Коломиї «Весну», допомагав у виданні журналу «Наука», газети «Руська Рада». Автор творів «Северная любов» (1851),«Записки школяра-путника» (1853), «Церкви руськие в Галиции и Буковине» (1877), «Афоризмы Йвана Федоровича» (1882), «Путевые записки на Восток» (1889, 1890), «Описание икон по церквам руским, старогреческим», «Устав общества литературного в Коломыи», «Послание к радиховянам» (1876), «Opis awstro-węgerskyj monarchii» (1886), «Krótki rys rozwoju gimnazyum Bocheńskiego» (1887), «Історія князей Острожских» (1883) та ін. І. Франко та М. Павлик високо оцінили його творчість.

Громадська діяльність

У 1861—1866 і 1871—1876 рр., будучи послом до Галицького сейму, домігся відкриття майже 30 промислових шкіл. Активний учасник «Руського клюбу» (згромадження депутатів-українців) в Галицькому сеймі[4].

Був засновником, українського літературно-драматичного товариства (1880).

У 1861—1867 pp. та 1870—1876 pp. був послом до Галицького сейму, де виступав в обороні та в інтересах українського народу, піклувався його матеріальними та духовними потребами. Виступав з пропозиціями та проектами відкриття ремісничих шкіл, українських гімназій в Заліщиках, Жовкві, Сяноці. Засновник літературного українського товариства (1863) — одного з перших в Україні та один з фундаторів українського літературно-драматичного товариства в Коломиї (1880). Заснував 9 позичкових фондів для бідних міщан, учнів і викладачів ґімназій, зокрема у Виткові, Тернополі, Микулинцях, Самборі. Пожертвував 10 золотих ринських на Народний дім у Львові та понад 300 книг для цієї установи. Для матеріальної підтримки навчання українських сільських вчителів Львівської архиєпархії зобов'язався з 1863 р. до кінця свого життя, щорічно давати по 15 золотих ринських. Для школи у рідному Виткові подарував 120 книг, щорічно аж до смерті допомагав їй фінансово.

Був одним з небагатьох «старих русинів», що підтримали молодих Івана Франка та Михайла Павлика. Проживаючи самотньо і убого складав щедрі пожертви на поширення освіти серед рідного народу. Його жертовне життя було типовим для десятків тисяч невідомих сьогодні українських патріотів, які не дали розчинитись нашій нації в півтисячолітньому мороці бездержавності.

Як писав його біограф Ф. Свистун, Федір Білоус був зразком благодійності. Сам відмовляв собі у найменших задоволеннях, не винаймав квартири, а спав у гімназійній канцелярії, скромно харчувався і одягався, ходив у чоботях з латками, а зароблені гроші давав на народні цілі — на церкви, бурси, видавництва літератури. Двоповерхову кам'яницю в Коломиї передав на «Білоусів жіночий приют» — дівочу школу під управою Народного дому у Львові.

Примітки
  1. Programm und Jahresbericht uber den Zustand des K. K. Staats-Ober-Gymnasiums in Tarnopol wahrend des Schul-Jahres 1857. — Lemberg, 1857. — S. 15. (нім.)
  2. Jahres-Bericht des K. K. Ober-Gymnasiums in Tarnopol fur das Schuljahr 1862. — Lemberg : druckerei des Stauropigianischen Instituts, 1862. — S. 15. (нім.)
  3. I Liceum Ogólnokształcące im. Króla Kazimierza Wielkiego w Bochni Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  4. «Руський клуб» Галицького сейму. Архів оригіналу за 30 серпня 2006. Процитовано 30 серпня 2006.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.