Заліщики

Залі́щики — місто в Тернопільській області, адміністративний, економічний і культурний центр півдня Тернопілля. З липня 2020 року входить до Чортківського району. Розташоване на лівому березі Дністра.

Заліщики
Герб Заліщиків
Панорама Заліщиків
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Тернопільська область
Район Чортківський район
Засноване 1340
Магдебурзьке право 1766
Статус міста з 1750 року
Населення ▼ 9089 (01.01.2020)[1]
 - повне ▼ 9089 (01.01.2020)[2]
Площа 7 км²
Густота населення 1347 осіб/км²
Поштові індекси 48600
Телефонний код +380-3554
Координати 48°39′00″ пн. ш. 25°44′06″ сх. д.
Висота над рівнем моря 160 м
Водойма р. Дністер
Міста-побратими Шневердінген (Німеччина), Мільовк (Польща)
День міста 14 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Заліщики
До обл./респ. центру
 - фізична 102 км
 - залізницею 147 км
 - автошляхами 120 км
До Києва
 - фізична 380 км
 - автошляхами 496 км
Міська влада
Адреса 48600,Тернопільська обл.,м.Заліщики, вул. С.Бандери, 40
Вебсторінка Заліщицька міськрада
Міський голова Дрозд Іван Петрович

 Заліщики у Вікісховищі

Карта
Заліщики
Заліщики

Населення — 9 089 осіб (2020)[3]. Відстань до Тернополя - 120 км.

Розташування

Через Заліщики пролягає стратегічна автодорога E85 (Берестя — Одеса). Є автобусне й залізничне сполучення з областями України, Польщею, Болгарією, Молдовою, іншими країнами, РФ.

Залізницею йдуть потяги на Тернопіль, Чернівці, Івано-Франківськ, Київ.

Історія

Початки, польський період

Назва міста походить від місця проживання перших поселенців — «за ліщиною», хоча правдивішою виглядає версія, що назва утворилась від первісної назви поселення — Залісся, що пізніше стало Залісще, і вже кінцевий варіант — Заліщики. За історичними дослідженнями О. Тура перші письмові згадки про Заліщики відносяться до 1340 року. Територія Заліщиків була заселена людьми з давніх-давен. На території міста знайдено старожитності пізнього палеоліту, трипільської, липицької, ранньослов'янської та давньоруської культур.

Село Заліщики з'явилось на землях села Дубровляни (Добрівляни) як виселок близько 1469 року, котрий був відомий під назвою Залісся, у XVI ст. — Залісще. Назва Заліщики зафіксована після 1578 року.

1594 року польний коронний гетьман Станіслав Жолкевський у Заліщиках збирав військо для відсічі татарам, які того року спалили міста прикарпатські Галич, Долина, Тлумач, Чешибіси, Калуш, Снятин, Тисмениця під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування. Татари цього разу не брали в полон через те, що збиралися в далекий похід.[4]

Нинішнє місто засноване близько 1750 року на землях однойменного села, яке з появою міста стало називатися Старими Заліщиками.

Ратуша. 1910-ті роки

За часів Польщі земля, на якій виникли Заліщики, перейшла у власність магнатів Любомирських, від них до краківського каштеляна Станіслава Понятовського. 30 серпня 1754 року король Август ІІІ надав привілей на проведення 4-х торгів у селі Заліщики, яке входило до Дзвиняцького «ключа». У 1760[5] чи 1763 році за його сприяння збудовано костел святого Станіслава.

У 1766 році король (заодно дідич Заліщиків) Станіслав Август Понятовський[5] надав Заліщикам магдебурзьке право (вільного самоврядування). Місто славилось на все Поділля чудовими народними майстрами: килимарями, гончарами, різьбярами по дереву.

У складі імперії Габсбургів

У 1774 році Заліщики отримали статус повітового міста — було утворено Заліщицький округ[джерело?] (також округа, циркул, нім. kreis). Тоді на гербі Заліщиків можна було побачити ратушу, над нею єдинорога — символ мужності та військової звитяги. Єдиноріг уособлював швидкість коня та ударну силу рога бика.

Наприкінці XVIII ст. у місті діяла масонська ложа.[6]

Третій губернатор, князь Гайнріх Йозеф Йоган фон Ауершперг видав патент, яким дозволяв поселятись в Галичині купцям-протестантам у кількох містах (Заліщики, Ярослав, Львів, Замостя).[7]

Командир піхотного батальйону Заліщиків у липні 1838 у звіті командуванню вказував про початок бунту селян через утиски дідичів.[8]

18 червня 1809 відбулась битва (пол. Bitwa pod Zaleszczykami) біля міста.[9]

За сприяння створеного 1895 року «Товариства побудови подільських залізниць» за значної підтримки уряду у 1898 році було закінчено будівництво відтинку залізниці Чернівці — Лужани — Заліщики.[10]

Часи Західно-Української Народної Республіки

В місті за часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Після створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) у листопаді 1918 року багато жителів міста та повіту вступили до Української Галицької армії.

Наприкінці квітня 1919 частини південного угруповання Армії УНР потягами прибували на станцію Заліщики з Румунії. Звідси похідним порядком через Тернопіль прямували на Радивилів — місце перебування Директорії УНР, уряду та військового керівництва.[11]

На початку червня 1919 року Заліщики кілька днів були столицею Західно-Української Народної Республіки — тут перебував її уряд.

9 червня 1919 року в Заліщиках Президент ЗУНР Євген Петрушевич був проголошений уповноваженим Диктатором ЗУНР. У Заліщиках видав свої перші укази.[12]

З 9 серпня 1920 року головою повітового ревкому в Заліщиках був Осип Устиянович[13].

Часи 2-ї Речі Посполитої

Розпорядженням міністра внутрішніх справ від 28 березня 1934 р. територія міста розширена шляхом приєднання села Старі Заліщики[14].

До 1939 року місто було центром виноробства. Щороку тут проводили традиційне свято, «Винобрання» («Вінобранє»), на яке приїжджали з усієї тодішньої Польщі. До того ж, Заліщики славилися як кліматичний курорт із чудовими пляжами на Дністрі. Зі Львова курсував прямий поїзд до Заліщиків.

Польські урядовці в Заліщиках

У 1939 році після нападу Німеччини на Польщу в Заліщиках деякий час перебували польські урядовці. Після вступу у війну Радянського Союзу вони через Румунію евакуювалися до Англії[15].

Гітлерівська окупація

Місто було взято частинами 1-го Українського фронту 24 березня 1944[16]

Другі «совіти»

25 березня 1944 в місті з'явилися СМЕРШівці, почались доноси, арешти. Чимало містян опинилися в підвалах НКВС, звідки не всі вийшли живими. В місті було сформовано Заліщицький штрафний ударний проривний батальйон чисельністю понад 800 осіб, який прибув на фронт у Прибалтиці в жовтні 1944. З першого складу після війни залишились живими не більше 20 чоловіків[16].

У повоєнні роки відбудовувалися зруйновані промислові підприємства, будинки, дороги, ставали до ладу цегельний і консервний заводи, харчокомбінат, було запущено в дію пекарню, маслоробний завод, створено кукурудзяно-калібрувальний завод, текстильно-галантерейну фабрику і фабрику господарсько-побутових товарів. На жаль, ці підприємства в роки незалежної України відновити не вдалося.

Сьогодення

У 2016 році Заліщики відзначили пам'ятну дату — 250-річчя з часу надання Магдебурзького права та День міста. З цієї нагоди у місті відбувся дводенний фестиваль «Заліщики-Фест». Напередодні Заліщицька міська рада, заручившись підтримкою підприємців міста, здійснила благоустрій парку Молодіжного, де відбувалися святкування. Тут здійснено поточний асфальтний ремонт центральних алей, прокладено освітлення, встановлено нові ліхтарі, лавки, урни для сміття, зроблено реконструкцію оглядового майданчика.

Силами органів місцевого самоврядування та громади поступово відновлюють пам'ятку садово-паркового мистецтва — Заліщицький центральний парк, у якому налічуються десятки рідкісних дерев та рослин.

Епідемія коронавірусу

21 березня 2020 року у священника із Заліщиків було виявлено COVID-19. Це був перший випадок у місті, районі та Тернопільській області. Згодом Заліщицький район став одним з епіцентрів коронавірусу в Тернопільській області і в Україні зокрема.[17][18]

29 березня кількість інфікованих зросла до 9 осіб.[19]

Промисловість

Нині в місті працюють підприємства:

  • СТ «Агробуд»
  • МПП «Арма»
  • ПП «ТІМІРТАН»
  • ТзОВ «Здоров'я»
  • Заліщицьке РайСТ
  • «Роммар»
  • «Андріатика»
  • консервний завод та інші.

Освіта

Історичні освітні заклади

Теперішні освітні заклади

Культура

Діють Державний краєзнавчий і 4 громадські музеї, районний Будинок народної творчості, бібліотеки, кінотеатр, дитячий ревматологічний санаторій, районна лікарня, поліклініка, обласний шпиталь інвалідів і репресованих, обласний протитуберкульозний санаторій.

Релігія
Костел

Є церкви:

  • Покрови Пресвятої Богородиці (1873)
  • Пресвятого Серця Христового (2002; обидві — УГКЦ)
  • Різдва Пресвятої Богородиці (1999; ПЦУ)
  • костел святого Станіслава (1763; РКЦ).[20]
  • храм ПЦУ на честь Святих жінок мироносиць (вересень 2018)[21].

Відновлена капличка Божої Матері (1992).

До 10-річчя незалежності України споруджено дерев'яну капличку (2001).

Колишня синагога

Архітектурні пам'ятки

Основні архітектурні пам'ятки:

  • цісарсько-королівська військова казарма (18 ст.; нині приміщення ПТУ)
  • будинок староства і суду (потім — учительська семінарія; нині готель «Старі Заліщики»)
  • палац баронів Бруніцьких (перебудовано 1831 з мисливського палацу в стилі ампір; нині відділення лікарні)
  • будинок польського товариства «Сокул» (1903; нині кінотеатр)
  • «Народний Дім» (1908; нині пошта)
  • Заліщицька ратуша (знищена)

Об'єкти природно-заповідного фонду

Засоби масової інформації
  • «Колос» — щотижнева газета, громадсько-політичний часопис. Виходить від 24 лютого 1940. З 18 листопада 2011 року разом з проектом «Заліщики онлайн» розпочато онлайн архів газети в Інтернеті у форматі PDF. Нинішні засновники — районна рада і РДА. Редактор — Оксана Дяків[22].
  • «Kresowiak» (Кресов'як) — колишній підпільний польський часопис. Видавець — КАУСМ («Конспіраційна акція в обороні народу»). Виходив у 1939. Відомо про 4 номери. Редактор невідомий[23].

Рекреація
Панорама Заліщиків на світанку

Окраса міста — старовинний заповідний парк над Дністром[24] (Нижній парк); тут зростають понад 400 унікальних дерев бл. 40 видів (див. також Заліщицький дендропарк, Заліщицький парк). У північно-західній частині міста є Верхній парк.

Некрополі

На міському цвинтарі — пам'ятний хрест на честь скасування панщини 1848, надгробки на могилах громадсько-політичного діяча Омеляна Поповича, письменника, педагога і громадського діяча Осипа Маковея, російських і польських офіцерів війни 1812, польських повстанців 1863—1864, могили австрійських і російських воїнів Першої світової війни.

Також на міському кладовищі похований радянський воїн Єва Ісааківна Мінц, яка загинула 10 травня 1944 р. На могилі обеліск прямокутної форми у вигляді глиби природного необтесаного каменю із зіркою вгорі, під нею фотографія Є. І. Мінц, вставлена в нішу постаменту.

Біля профтехучилища є братська могила радянських воїнів, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни і за звільнення міста — 343 радянські воїни. На братській могилі встановлено пам'ятник та три надмогильні плити. Пам'ятник у вигляді обеліска із зіркою вгорі. Перед ним постать воїна на весь зріст. На плитах викарбувано прізвища полеглих: на першій — 17, на другій — 299, на третій — 23[25].

Пам'ятники
Пам'ятник Степанові Бандері
  • На братській могилі радянських воїнів, полеглих у ІІ світ. війні, споруджено пам'ятник (1958), поряд встановлено хрест на честь загиблих вояків-заліщан (1999). Поблизу братської могили на постаменті — танк Т-34.
  • Біля шосейного моста 9 травня 1971 відкрито пам'ятник Героям Дністра (скульптори І.Козлик і В.Колесник, архітектор Г.Карасєв).
  • Неподалік від залізничного моста — кам'яний хрест, який звів заліщанин І. Томчишин на пам'ять про політичних в'язнів, котрих у вагонах підірвали вибухівкою і скинули з моста в Дністер відступаючі частини ЧА у червні 1941 (див. Заліщицька трагедія).

Зведено також пам'ятники:

Встановлені:

  • пам'ятний хрест членам ОУН і воякам УПА (1992)
  • меморіальні дошки:
    • Василеві Стефанику (1971)
    • Василеві Баранику (1994)
    • Тарасові Шевченку (з написом «1814-1914. В соті роковини уродин Тарасові Шевченкові Заліщицька земля») — на буд. пошти;
    • Осипові Маковею — на буд. колишньої вчительської семінарії (1967, поновлено 1987)
    • письменникові та журналісту Петрові Ковальчуку — на будинку, де він жив (1995)
    • Степанові Скрипнику (майбутньому патріарху Мстиславу), котрий 1923—1925 жив у Заліщиках, — на будинку міської ради (1998; автор о. О. Паленичка);
    • співаку Михайлові Голинському — на будинку, де він перебував у 1919 і 1927 (2003).
    • бійцю Збройних сил України Лаврику Станіславу Людвиговичу, учаснику російсько-української війни 2014—2015[27]
Пам'ятник Т. Шевченку

Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення. Розташований на вулиці С. Бандери.

Встановлений 1961 р. Скульптор – Д. Крвавич.

Скульптура – бетон, постамент – цегла.

Скульптура – 2,2 м, постамент – 2,5 м.[28][29]

Відомі люди

Адвокати В.Охримович і Василь Бараник, отці Йосиф Раковський, Іван Туркевич, Іван Коцик, що заснували в місті філію «Просвіти». Агроном-дослідник Роман Коцик, мовознавець Микола Пушкар, організатор кооперативного руху Євген Храпливий, фізик Володимир Кучер, артист Євген Коханенко, визначний діяч УВО та ОУН Степан Долинський.

Під час Першої світової в місті перебував майбутній президент Фінляндії Карл Густав Маннергейм.[39]

Почесні громадяни

Низка осіб стали носіями звання «Почесний громадянин Заліщиків»[40].

  • Михайло Сопилюк (нар. 1957) — український історик-краєзнавець, громадський діяч (2012)
  • Дмитро Фірташ (нар. 1965) — голова ради федерації роботодавців України, український бізнесмен, інвестор і меценат (2016)
Велика панорама Заліщиків

Див. також

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  3. Олійник В. Заліщики… С. — 608.
  4. Сергій Леп'явко. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  5. Zaleszczyki 1.) miasto powiatowe… — S. 346.
  6. Кравців Б., Оглоблин О. Масонство, масонерія // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т. 4. — С. 1487.
  7. Konflikt dwóch światów — terezjańscy i józefińscy biurokraci w Galicji (1772—1790). — S. 5. (пол.)
  8. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 144. — ISBN 5-7773-0359-5.
  9. 18 czerwca 1809 roku, miała miejsce bitwa pod Zaleszczykami (пол.)
  10. Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — іл. — C. 52. — ISBN 978-617-655-000-6.
  11. М. А. Ковальчук. Відносини Румунії з урядом Української Народної Республіки в 1919 р. Архівовано 25 вересня 2016 у Wayback Machine. // Український історичний журнал — 2010 — № 4 — c. 121 — ISSN 0130-5247
  12. Тимченко Р. Євген Петрушевич — лідер Західноукраїнської Народної Республіки (до 150-річчя з дня народження та 95-річчя з дня утворення ЗУНР) // Український історичний журнал. — К., 2013. — № 5 (512) (вер.-жовт.). — С. 149. — ISSN 0130-5247.
  13. Бажан О., Гасай Є., Гуцал П. (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область. — Тернопіль: Збруч, 2008. — C. 17. — ISBN 978-966-528-297-6.
  14. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 marca 1934 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Sprawiedliwości o zmianie granic miasta Zaleszczyki w powiecie zaleszczyckim, województwie tarnopolskiem. (пол.)
  15. Заліщики
  16. Юрій Капчак. Сержант Заліщицького штрафбату // Вільне життя плюс. — Тернопіль, 2015. — № 6 (23 січ.). — С. 5.
  17. У Заліщицькому районі – перший випадок коронавірусу. Захворів 57-річний чоловік
  19. В районі на Тернопільщині кількість інфікованих на коронавірус зросла, Українська правда, 29 березня 2020
  20. Костел святого Станіслава, м. Заліщики. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 5 березня 2015.
  21. Архієпископ Нестор освятив новозбудований храм на честь Святих жінок мироносиць
  22. Івахів О. «Колос» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 145. — ISBN 966-528-199-2.
  23. Ханас В. «Kresowiak» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 233. — ISBN 966-528-199-2.
  24. Громада на Тернопільщині отримала власний туристичний логотип - iternopolyanyn.com. iternopolyanyn.com (укр.). Процитовано 28 вересня 2021.
  25. Андрушків Б. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. — С. 19.
  26. Тернопільська обласна організація українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Пам'ятники Івану Франку на Тернопільщині. — 1991
  27. У Заліщиках відкрито меморіальну дошку на честь загиблого бійця АТО
  28. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 48. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  29. Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 22 березня 1971 року № 147.
  30. Савак Б. Гуляк Юліан // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 433. — ISBN 966-528-197-6.
  31. Олійник В. Добрянський Роман // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 203. — ISBN 978-966-528-318-8.
  32. Каспрук В. Олена Теліга і Заліщики // Свобода. — 2016. — № 56 (3094) (22 лип.). — С. 4.
  33. Указ Президента України № 730/2019
  34. Мельничук Б. Залеський Тадей // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 602. — ISBN 978-966-528-318-8.
  35. Олігарх Дмитро Фірташ став почесним громадянином Заліщиків
  36. Мер Заліщиків Володимир Бенев'ят вручив Дмитру Фірташу свідоцтво «Почесного громадянина міста Заліщики» за великий вклад у соціальний розвиток міста
  37. У Заліщиках відкрили найсучаснішу лікарню
  38. Слюзар В. Чубатий Євген Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 615. — ISBN 978-966-528-279-2.
  39. Олійник В. Маннергейм Карл-Густав-Еміль / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 457. — ISBN 966-528-199-2.
  40. Почесні громадяни // Заліщицька міська рада.]

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.