Вайсблат Нухим Янкелевич

Вайсбла́т Нухи́м Я́нкелевич , повне ім'я Вайсбла́т Мена́хем Наху́м бен Яа́ков (івр. ווייסבלאט, נחום , рос. Вайсбла́т Ну́хим Я́нкелевич [Наум Яковлевич], 2 [14] вересня 1864(18640914) р., с. Народичі Волинської губернії, нині місто Житомирської області — 16 квітня 1925, Київ) — один з найвидатніших єврейських богословів (а-рав а-Гаон). Головний духовний рабин Києва (з 1902 р.). Репресований в СРСР.

Біографія

Родич засновника хасидизму рабина Баал-Шем Това, правнук визначного каббаліста Яакова Копл-Лифшиця (прямого нащадка середньовічного єврейського тлумача Талмуду та Танаху Раші) і онук рабина Й.Кахане.

Народився в с. Народичі (Волинська губернія, тепер Житомирська область).

Ще в молодому віці він прославився як «а-Гадоль мі-Малин» ( «великий мудрець з Малина») - міста, де він жив, заснував єшиву й викладав Тору.  Він писав і публікував трактати,  відповідав на галахічні питання, які надходили до нього з різних  міст тогочасної країни. У м. Малині Київської губернії був викладачем єшиви[1] й там він мешкав зі своєю родиною: дружина Берта Лерман, і від шлюбу з нею мав 11 дітей[1].

В 1899 року – вибраний духовним рабином Купецької синагоги в Києві (сьогодні - вул. Шота Руставелі 19). Незважаючи на свою ортодоксальність, був людиною багатогранною, в його квартирі на вул. Жилянській, 7 (будинок зберігся) бували як рабини, так й єврейські діячі культури. Товаришував з Шолом-Алейхемом[1].

Виконував обов'язки Голови Рабинського суду єврейської громади[2].

Н.Вайсблат допомагав жертвам погрому 1905 року. В 1911 році був в числі підписантів відомого заяви всіх рабинів Російської імперії на підтримку арештованого Бейліса.

За радянської влади, в 1920-му очолив Київський комітет з надання допомоги голодуючим і постраждалим від погромів (Джойнт в Києві і Київській губернії).

Серед його визначних творів - коментарі до Галахічні кодексу «Шулхан Арух», трактат про закони у повсякденному житті,  коментарі про сімейне право; пояснення до 613 заповідей «Пардес а-Рімон» ( «Гранатовий сад»); есе про етичні і релігійні питання; про  закони мікви «Маїму Тегор» ( «Чисті води») та багато інших.

Однак, особливо він прославився складеним ним наприкінці 1880х років «Вічним календарем» (навіть найбільші математики та інженери були вражені його геніальними знаннями в математичних науках).

Праці Н.Вайсблата здобули йому рабинське схвалення з боку провідних знавців Тори того часу, у тому числі рабина Ісаака Ельханана Спектора з Ковно.

Праці Н.Вайсблата досі вивчаються в єшивах і перевидаються. Його книги зберігаються в головній бібліотеці Хабаду в Нью-Йорку і в бібліотеці т.зв. колекції Шнеєрсона в РДБ в Москві.

Помер Н.Вайсблат від раку шлунка 16 квітня (22 нісана - в останній день Песаха) 1925 року в Києві, був похований на Лук'янівському єврейському кладовищі в окремому склепі біля входу, у похоронної контори. У 1963 р, у зв'язку з ліквідацією Лук'янівського єврейського кладовища, родичі встигли перенести могилу на міське кладовище Берківці. Довгий час могила була забута, і лише в 2017 р, правнук рабина Артур Рудзицький розшукав місце поховання і, при участі Головного рабина Києва та України Моше Асмана, був зведений над ним оhел (ділянка 13).

Батько літератора, перекладача, видавця професора Володимира Вайсблата[3], живописця, графіка та скульптора Йосипа Вайсблата[4], лікаря-стоматолога, доктора медичних наук Соломона Вайсблата[5], дід фізика Вайсблата О. В. та доктора медичних наук Когосової Л. С., прадід мистецтвознавця та видавця Артура Рудзицького. Одна з доньок Нухима Вайсблата Лія стала дружиною українського перекладача Євгена Дроб'язка та матір'ю інженера-будівельника, кандидата технічних наук, дослідника історичної топографії Бабиного Яру Лева Дроб'язка.

Рідний брат Н. Вайсблата — Мордехай-Дов Вайсблат (1872-1930) був Головним рабином м. Житомира в 1922—1930 рр..

1 липня 1922 р. за спробу не допустити вилучення релігійних святинь його заарештували органи ЧК-НКВС[6] та засудили на 5 років позбавлення волі[7].

Примітки

  1. Тимошенко В. І., Родина Вайсблатів Архівовано 17 липня 2016 у Wayback Machine. // Малинський міський краєзнавчий музей.
  2. Артур Рудзицкий: «Искать, дерзать, мыслить». Дело художника Иосифа Вайсблата (По материалам Архива НКВД-КГБ), 2014 // Асоціація Європейських Журналістів.(рос.)
  3. Костриця М. Ю., Вайсблат Володимир Наумович // Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
  4. Дроб'язко Л. Є., Вайсблат Йосип Наумович // Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
  5. Полякова І. М., Вайсблат Соломон Наумович // Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
  6. Реабілітовані історією (Рабин Мордух-Бер Янкельович Вайсблат), НАН України, вид. «Полісся», м. Житомир, 2011 р.
  7. Державний архів Житомирської області.- Ф. Р-1820. — Оп.2. — Спр.2281.(рос.)

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.