Вакуленчук
Вакуленчук — селище міського типу Чуднівського району Житомирської області. 17 липня 2020 року в внаслідок адміністративно-територіальної реформи Чуднівський район був скасований і населений пункт увійшов до складу Житомирського району.
смт Вакуленчук | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Житомирська область |
Район/міськрада | Житомирський район |
Громада | Чуднівська міська громада |
Код КАТОТТГ: | |
Основні дані | |
Засноване | 1952 |
Колишня назва | Великі Коровинці-2 |
Статус | із 1986 року |
Площа | 0,2 км² |
Населення | ▼ 1947 (01.01.2018)[1] |
Густота | 9735 осіб/км² |
Поштовий індекс | 13246 |
Телефонний код | +380 4139 |
Географічні координати | 49°56′30″ пн. ш. 28°18′11″ сх. д. |
Висота над рівнем моря | 258 м
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Михайленки |
До станції: | 5,6 км |
До райцентру: | |
- залізницею: | 12 км |
- автошляхами: | 22,5 км |
До обл. центру: | |
- автошляхами: | 54,4 км |
Селищна влада | |
Адреса | 13246, Житомирська обл., Чуднівський р-н, смт Вакуленчук, вул. Військове містечко №10 |
Голова селищної ради | Христенко Василь Миколайович |
Вебсторінка | Вакуленчуківська селищна рада |
Карта | |
Вакуленчук | |
Засноване 1952 року як військове селище під назвою Великі Коровинці-2. 1 липня 1986 року було перейменоване на Вакуленчук[2], на честь земляка Григорія Вакуленчука — учасника революційного руху у Севастополі, після чого отримало статус селища міського типу[3]. Відстань до райцентру становить понад 19 км і проходить автошляхом місцевого значення.
Сьогодні селище має 29 житлових будинків, у яких проживає 2025 мешканців, дитячий садок, амбулаторію, будинок культури, розвинену соціальну інфраструктуру.
Історія
З 1936 року у цій місцевості розташувалися 920-ті артилерійські склади окружного підпорядкування. У сховищах і капонірах в основному зберігалися снаряди великих калібрів.
З початком Німецько-радянської війни на території артилерійських складів проводилась напружена робота з вивезення боєприпасів у війська та їх розосередження на випадок для забезпечення від авіаційних ударів. З навколишніх сіл Пилипів, П'ятки, Рачків, Великих Коровинець були мобілізовані люди та кінні сільські підводи для вирішення завдань транспортування снарядів. Хоча робота проводилась вдень і вночі, та командування складу не встигало виконати ці завдання. Військові підрозділи вермахту упродовж 5-6 липня з'явилися в селі Пилипи. Напередодні появи передових загонів німецьких військ, командування 920-го артилерійського складу виконало наказ Ставки Верховного головнокомандування, нічого не залишити ворогу — сховища з боєприпасами були підірвані. Впродовж 2-х тижнів йшла детонація боєприпасів. Від 1946 проводилися геодезичні дослідження на предмет можливості розміщення ракетної бази[4].
Відроджена після війни армійська структура отримала назву «артилерійська база № 12». У 1950-х роках почалась розбудова арсеналу ракетних військ стратегічного призначення. Масштабні завдання розбудови арсеналу відразу стали вимагати нових робочих рук. Із навколишніх сіл почали набирати працівників у військову частину. В 1961—1962 роки було прийнято рішення розширити технічну територію, бо обсяги виконуваних робіт не вміщали всього обладнання механізмів.
Умови воєнного і міжнародного протистояння, згодом повітряного і космічного шпіонажу між СРСР та США, вимагали суворого дотримання режиму секретності. Завісою таємниці були закриті всі заходи службового і виробничого характеру. Щоб приховати бойове призначення арсеналу, двічі на місяць з воріт його КПП виходила автоколона з причепними гарматами, нібито здійснювала маршрут по селам, нібито в лісі знаходиться артилерійська частина.
До 1960 року адреса військової частини була засекречена як Львів−50. Перші ракети й наземне обладнання до ракет поступали по готовності сховищ і лабораторій. Випробування проводились згідно з графіками, нещасних випадків не було. Ракети поступали в спеціальних вагонах із заводів виготовлених в містах Дніпропетровськ, Омськ і інших. Влітку 1955 року на арсенал була доставлена перша ракета — зразок 8А11, з дальністю польоту 250 кілометрів. Вона мала назву «одиничка» і була дещо вдосконаленою копією німецької ракети ФАУ-2.
У 1956—1957 роки оборонна промисловість почала поставляти на переозброєння ракетних військ ракету 8Ж38, у якій дальність пуску була збільшена вже до 600 кілометрів. Більш досконалим була система управління, стартове обладнання. На початку 60-х років майже безперервно на арсенал надходили більш досконалі і модернізовані ракети — зразки: 8К54, 8К63, 8К65 дальність пуску останньої вже досягала до 1800 кілометрів.
На арсеналі одночасно зберігалося до 118 ракет з ядерними боєголовками. Спочатку під дахом арсеналу зберігались як ракети різного класу, так і боєголовки до них. З утворенням відповідного управління тільки в 1954 році частина була повністю укомплектована за штатом і приймає на зберігання та обслуговування перші ракети типу Р-1 (8А-11) Ракетна база розвивалась в надзвичайних умовах таємності. Для прийому ракет розбудовується залізнична станція «Михайленки».
За шість років збудовано 48 добротних будівель, у яких розмістилися цехи, лабораторії та відділи зберігання, побудовані розвантажувальні рампи, котельня, прокладено залізничні колії. Збудований за ці роки комплекс дав змогу не тільки приймати, але й проводити регламентні роботи та конструкторські доробки перших стратегічних ракет, спільно з конструкторськими бюро проводити їх удосконалення. Робота зі спеціалістами заводів — виробників значно підвищила рівень кваліфікації обслуговчого персоналу. Авторитет частини зріс та довів правильність рішення щодо його створення. Незважаючи на високі темпи будівництва за прямим призначенням, паралельно велися роботи по розбудові господарської території. Були зведені 2 казарми для особового складу строкової служби, 3 навчальні корпуси, солдатська їдальня, офіцерський та солдатський клуби, санітарна частина, вартове приміщення, пожежне депо, солдатська чайна. Одночасно починається розбудова селища. З'явилося перших 6 житлових будинків, кафе — їдальня.
У 1952 році була відкрита школа, яка на той час була початковою. Під неї було відведено дві кімнати в бараці. Восени 1956 року, у приміщенні початкової школи відкрито вечірню середню школу.
У 1958 році школа з початкової переростає в семирічну. У вересні 1962 року побудовано нову середню школу. В школі працює 17 кабінетів, майстерня, спортивний зал, їдальня, кабінет обслуговуючих працівників, бібліотека. В актовому залі відбуваються виховні заходи, вечори відпочинку, свята, концерти.
До 1986 року селище мало назву Великі Коровинці-2, так як знаходилось поблизу села Великі Коровинці. 1 липня 1986 року перейменовано на смт Вакуленчук на честь земляка Григорія Вакуленчука — учасника революційного руху на Чорноморському флоті. Вакуленчук в 1900 році був призначений комендором на панцерник «Потьомкін». Готував повстання на панцернику, як частину загального повстання Чорноморського флоту. 14 червня 1905 року в перший момент повстання, що стихійно почалося, був смертельно поранений.
16 січня 2017 року поблизу селища було ліквідоване сховище радіоактивних відходів, яке виникло ще за радянських часів[5].
Духовність
У 2006 році заснована громада (парафія) Святих верховних апостолів Петра і Павла Української Греко-Католицької Церкви. 2006 році адміністратором парафії став о. Іван Цихуляк. Освятили місійний хрест. Чотири роки молилися у капличці, облаштованій з військового приміщення. У 2008 році адміністратором (парохом) громади, декретом блаженнішого Любомира Гузара, призначений о. Роман Шкрібенець. 28 листопада 2010 року було освячено Петропавлівську каплицю владикою Йосифом Міляном.
31 січня 2016 спільноту відвідав митрополит Святослав (Шевчук).
Див. також
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
- Картка постанови
- Рішення про взяття селища на облік
- Вакуленчук - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 13 травня 2019.
- Ліквідовано могильник радіоактивних відходів в Житомирській області. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 16 січня 2017.