Великі Коровинці

Розташоване на берегах річки П'ятка та інших притоках річки Гнилоп'ять. Розташоване на відстані 15 км на схід від районного центру, за 3 км від залізниці Козятин — Шепетівка, за 2 км від залізничної станції Михайленки. На заході село межує із сусіднім селом Малі Коровинці, на сході — із селом П'ятка, а на півночі — із селом Рачки.

За легендою, на території, де зараз розташоване селище, росли ліс та чагарники, було багато луків. У цій місцевості оселилася родина, яка займалася розведенням корів. В родині було два сини. Обидва оженилися, утворили власні сім'ї. Батько порадив меншому синові оселитися на землях північніше від їх поселення. Пізніше воно отримало назву Малі Коровинці. Поселення, де оселився старший син, стало селищем Великі Коровинці.

Існує і друга народна легенда про назву селища. На поселення в далеку давнину напали монголо-татари. На боротьбу було організовано місцевих жителів під керівництвом Коровіна. Територію, де відбулася мала битва пізніше назвали Малі Коровинці, а поселення, де відбулася велика битва — Великими Коровинцями.[3]

Археологічні знахідки на околицях сучасного селища свідчать про заселення цієї місцевості ще в далеку давнину. Тут виявлені речі трипільської культури, доби бронзи та скіфських часів.

Перша згадка про поселення датується 1585 роком і знаходиться у переліку міст і 45 сіл, дарованих княгині Сусанні Острозькій — дружині Волинського воєводи, князя Януша Костянтиновича Острозького, її тестем — князем Костянтином-Василем Костянтиновичем, князем Острозьким. Під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького 1648—1657 років проти польських загарбників, жителі села створили 2 бойових загони й поповнили козацькі військові з'єднання та взяли активну участь у визволенні Чуднівщини. Під час російсько-польської війни 1654—1667 років Речі Посполитій знову вдалося окупувати Великі Коровинці. У 1793 році село разом з іншими населеними пунктами Правобережної України було приєднані до Росії. Наприкінці XVIII століття Великі Коровинці вважалися значним населеним пунктом. Тут працювали гуральня, заїжджий двір, 2 водяних млини, 2 шинки, приватні магазини. Населення займалося землеробством та ковальською справою. В районі урочища «Печисько» було багато майстерень по металу. З кінця XVIII століття у Великих Коровинцях мешкала громада російських старообрядців «безпоповців», яка утримувала дерев'яну могильню. У першій половині XIX століття село належало коронному стражнику графу Вікентію Часновському та його сину Юзефу. 1845 року поселення було придбане відставним капітаном Йосипом Стрженицьким, а 1868 року — генерал-майором Олександром Волкейштейном. З 1870 року воно належало родині українських промисловців Терещенків. 1872 році Чуднівщину відвідав Федір Терещенко. Він збудував у селі цукровий завод і вже за перший сезон цукроваріння завод виробив 280 тисяч пудів цукру. Терещенко побудував у Великих Коровинцях лікарню, 2 школи, церкву, залізничну станцію та проклав залізничну колію від станції до заводу. Він же створив і так звану сільськогосподарську економію. На початку ХХ століття у селі діяли окрім цукрового заводу ще й водяний млин, поштово-телеграфне відділення, лікарня, 3 крамниці, казенна винна лавка, трактир, 2 споживчі товариства, однокласне сільське училище (1877) та однокласне училище при цукровому заводі (1897), дерев'яна церква Івана Богослова (1730).

1899 року у селі налічувалось 1595 жителів, 257 дворів, 1911 року — 1452 жителя, 315 дворів, 1926 року — 2868 жителів, 646 дворів, 1941 року — 2408 жителів, 596 дворів.

Селяни Великих Коровинців брали активну участь у революції 1905 року. Одним з організаторів збройного повстання матросів на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський» проти царської Російської імперії був Григорій Вакуленчук, виходець з Великих Коровинців. Багато горя жителям села завдала перша світова війна. Більшість селянських сімей залишилось без годувальників, які пішли на фронт. Багато із солдат було нагороджено відзнаками, а мешканець села Степан Вакуленчук був нагороджений двома Георгіївськими хрестами. 31 травня 1917 року у селі відбувся страйк наймитів, які працювали на бурякових плантаціях, вони вимагали підвищення заробітної плати. Федір Терещенко змушений був піти на поступки і зарплата була підвищена. Навесні 1917 року до Великих Коровинець дійшла звістка про створення загальнонаціонального представницького органу України, що увійшов в історію під назвою Українська Центральна Рада. У листопаді 1917 року Великі Коровинці увійшли до складу щойно проголошеної Української Народної Республіки (Українська Народна Республіка). Та наприкінці січня 1918 року село було захоплене російсько-більшовицькими військами. У лютому 1918 село було звільнене від російських окупантів армією УНР за підтримки німецьких кайзерівських військ. У середині травня у селі спалахнуло повстання селян проти політики уряду гетьмана Павла Скоропадського, зокрема — проти запроваджених ним на вимогу німецького командування поборів з українських селян. Було обрано склад революційного комітету, який очолив колишній матрос Григорій Вакуленчук.

У квітні 1920 року Великі Коровинці знову були визволені Військом УНР (за підтримки польського війська) від російсько-більшовицької окупації, згодом українські та польські війська у червні 1920 року були витіснені з Правобережжя Першою кінною армією більшовицької Росії (РСФРР). У грудні 1920 року у селі радянською владою було створено комнезам, було організовано комітет взаємодопомоги, споживчу кооперацію та гуртки по ліквідації неписьменності, організовано 3 хати-читальні: на «Вітряках» (нині вул. Івана Франка), Дидівському провулку (нині вул. Зоря Революції) і в районі цукрозаводу. 1928 року у селі було створено перший колгосп, якому за пропозицією Г. Святогора було присвоєно ім'я Григорія Вакуленчука. Головою колгоспу 1930 року було обрано Слуковського Нестора Степановича. Того ж року було організовано другий колгосп «Перше Травня», який очолив Якимчук Антон Михайлович. 1933 року Великі Коровинці опинилися в епіцентрі Голодомору (геноциду) Українського народу (Голодомор в Україні 1932—1933), штучно організованого окупаційною російською радянською владою та її посіпаками в УСРР, як наслідок — село охопив страшний голод. За неповними даними з голоду у селі померли великі родини Василя Якимчука, Дмитра Мельника, Віри Бабіюк та багато інших. Були зафіксовані і випадки канібалізму. Так, за переказами, у районі «Пеньківка» жила жінка, яка поїла своїх дітей і заманювала інших. Всього під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 43 жителі селища[4].

Починаючи з 1937 року селом прокотилася хвиля ініційованих Москвою сталінсько-комуністичних репресій, були заарештовані Мирон Кравчук, Костянтин Блажиневський, Никодим Левицький, В'ячеслав Ленчинський, Іван Кутюк, Йосип Лебідь та багато інших. Наприкінці 1930-х при неповній середній школі зусиллями вчителів і учнів було створено 4 музеї: імені В. І. Леніна, бойової і трудової слави, імені Г. Вакуленчука та краєзнавчий музей.

23 червня 1941 року під час другої світової війни село бомбардувала німецька авіація. 7 липня сухопутні війська окупували село. Цього ж дня гітлерівці розпочали грабувати помешкання селян, взяли на облік комуністів, комсомольців, жителів єврейської національності. Восени німці розстріляли всіх членів єврейських родин, які проживали у Великих Коровинцях. Це родини Каптуновича, Кепермена, Шапіса, єврейку Розу Микитюк та інших. Окупанти насильно вивезли з села 63 хлопців та дівчат на каторжні роботи до Німеччини. Ті, хто тікав, піддавалися катуванню, розстрілу. Так, восени 1942 року, через станцію Михайленки проходив вантажний потяг, з якого на ходу вистрибнули 6 дівчат. Всіх їх було розстріляно. Жителю села Миколі Артемчуку за спробу втекти з концтабору, довелося побувати у таборах смерті Заксенхаузені та Бухенвальді. Він був відправлений в крематорій, але дивом вдалося врятуватися. Житель села Іван Данилюк, працюючи у Німеччині на воєнному заводі, захворів. Його не лікували, а відправили в крематорій і спалили живцем.

Восени 1941 року була створена підпільна організація з 19 чоловік. Було організовано 2 диверсійні групи, які очолили Андрій Кошкін та Никифір Чешук. У листопаді 1943 року партизанське об'єднання на чолі з Володимиром Колтуновим передало Коровинецькому пункту велику кількість рогатої худоби. Великий героїзм проявила лікарка Ніна Попова, яка вилікувала у себе вдома і в лікарні 27 поранених партизанів. Вона передала партизанським загонам велику кількість медикаментів і перев'язочного матеріалу. Гітлерівці дізнавшись про це, розстріляли її сина. За наказом Центрального штабу Партизанських загонів група молодих партизанських загонів у складі М. Лабунця, М. Остапчука, В. Лозового 1944 року були десантовані на територію Чехословаччини, де діяли в інтернаціональній партизанській бригаді імені Климента Готвальда. Всього на фронтах війни воювало 678 жителів села, з них 283 чоловіки, 412 удостоєних урядових нагород. Степан Кондратюк — кавалер трьох орденів Слави, Іван Ільченко учасник трьох воєн. 6 січня 1944 року село було звільнене від німецьких окупантів.

У повоєнні роки відбулись відбудови та повільний розвиток. У 1960-ті та 1970-ті роки місцеве господарство вже досягло довоєнний рівень розвитку. Цукрозавод нарощував виробничі потужності, щорічно проводилася модернізація цехів. Особливого розвитку Коровинецький цукрозавод досягнув, коли його директором був Борис Володимирович Штейн. За період його керівництва було збудовано 104 квартири, побутовий комбінат, їдальню при школі, типову середню школу, нові тваринницькі ферми.

Великокоровинецька школа бере свій початок з 1887 року, коли Коровинецький маєток придбав український поміщик-цукрозаводчик Федір Терещенко. 1887 року він побудував при школі приміщення двокласного приходського училища, а 1897 року — заводське однокласне початкове училище.

У двокласному приходському училищі навчалося 54 хлопчики і 10 дівчаток. Вчителькою працювала Кривошеєва Ольга Олексіївна, яка закінчила Житомирську жіночу гімназію. Навчальний заклад у своєму розпорядженні мав 1600 м² землі під садом, городом, квітниками.

Однокласне початкове (заводське) училище мало у своєму розпорядженні одну десятину землі, на якій було розміщено сад, шкільний город і добре доглянуті квітники. Діти з любов'ю працювали в саду, квітниках. Учителем працював випускник Коростишівської учительської семінарії Антон Никифорович Ларін.

Почесним опікуном шкіл в селі Великі Коровинці Федір Терещенко призначив Івана Олексійовича Азарова. В обох школах законовчителем працював Микола Аполлонович Туркевич.

Така мережа освітніх закладів у селі існувала до 1920 року. Після 1920 року двокласне училище реорганізоване у початкову школу, а однокласне — у неповну середню школу. 1934 року її реорганізовано в середню семирічну, яку очолив П. С. Грушевський (у 1941—1944 роках обидві школи майже не працювали, або працювали з великими перебоями, без належних навчальних програм). З січня 1944 року школа швидкими темпами відновилася та почала працювати належним чином, та за стабільним графіком. Все працездатне населення швидкими темпами та безкоштовно й на добровільних засадах відремонтували школи.

У повоєнний час в школах особлива увага приділялась військово-патріотичному вихованню, трудовому вихованню. Школи брали в колгоспі, радгоспі невеличкі площі землі, де були посіяні буряки, кукурудза, картопля і доглядали ту чи іншу культуру, збирали врожай і здавали в громадську комору. Результати були значні. Так, наприклад, середня школа на площі 10 га зібрала цукрових буряків по 480 центнерів з кожного гектара, тоді як в колгоспі цей показник становив — 275 центнерів з гектара. Неповна середня школа вирощувала кукурудзу на площі 3 гектара. Якщо в колгоспі було зібрано урожай цієї культури по 40 центнерів з кожного гектара, то учні зібрали з кожного гектара по 82 центнери цієї культури. Обидві школи вважалися в районі базовими по тих чи інших предметах. Великокоровинецька середня школа вважалася базовою по фізичному та військово-патріотичному вихованню (вчитель Краковлюк Андрій Костянтинович). Великокоровинецька неповна-середня школа проводила заняття в одну зміну по кабінетній системі. Школа була укомплектована 24 вчителями, в тому числі було 8 вчителів відмінників освіти України. Школа в районі була як школа передового педагогічного досвіду. Вона брала активну участь у багатьох позакласних і позашкільних заходах. 360 учнів брали участь в різних гуртках. Особливої уваги було приділено краєзнавчо-туристичній роботі, гуртку юних пожежників, гуртку художньої самодіяльності, гурткам циклу фізичного виховання, предметним гурткам.

У 1961 році краєзнавці-туристи Великокоровинецької неповної-середньої школи в змаганнях вибороли першість в районі, області, республіці та захищали честь України на Всесоюзному краєзнавчо-туристичному зльоті. При школі спільними зусиллями вчителів та учнів було створено чотири прекрасні музеї: музей В. І. Леніна; музей бойової та трудової слави; музей Г. М. Вакуленчука, краєзнавчий музей. Тисячі відвідувачів з різних куточків України та із поза її меж відвідували музеї школи. Екскурсоводами були учні.

Неповна середня школа брала участь у багатьох позакласних заходах, які організовувались піонерськими газетами «Зірка» та «Піонерська правда» і ставали беззаперечними переможцями. Вона брала активну участь у Всесоюзній військово-спортивній грі «Зірниця», як переможець отримувала найвищу нагороду — диплом І ступеня.

Можна було б перерахувати ще багато різних форм позакласної та позашкільної роботи в цій школі. За активну участь у позакласній та позашкільній роботі і досягнення в навчально-виховній роботі щорічно велика кількість учнів нагороджувалася Міністерством освіти і ЦК ВЛКСМ безкоштовними туристичними путівками в Москву, Ленінград, Київ, Закавказзя, Карпати і т. д. Лише 1970 року школа була нагороджена 36 путівками в м. Москву на 16 днів. Учні були нагороджені путівками в піонерські табори, в тому числі «Артек» та «Молода гвардія».

З 24 серпня 1991 року Великі Коровинці — у складі незалежної держави Україна. У 1995 році в селищі було споруджене нове двоповерхове приміщення середньої школи при вул. Горького, 1. Наразі в школі навчаються 235 учнів. Директором школи є вчителька біології Янківська Леся Миколаївна, завуч-вчитель української мови та літератури Слобожанюк Любов Олексіївна. Загалом весь педагогічний колектив налічує 32 вчителя. Колектив характеризується дружністю та продуктивністю.

1960—1970-ті роки Коровинецька лікарня мала більше 70 стаціонарних ліжка. Хворих обслуговували лікарі всіх профілів, а головний лікар, хірург Павло Андрійович Пузиренко робив найскладніші на той час операції.

1970—1980-ті роки, крім своєї основної роботи колектив лікарні брав активну участь у допомозі колгоспу і радгоспу у вирощуванні зернових і технічних культур. Медичний персонал лікарні щорічно займав в районному огляді перші місця. Головний лікар Якименко Василь Іванович був нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

В селищі також діяли Коровинецький радгосп та колгосп. В обох сільськогосподарських підприємствах успішно розвивалися такі галузі, як тваринництво, вирощування зернових та технічних культур. Ланкова радгоспу Є. Одношина вирощувала рекордно-світовий урожай насіння цукрових буряків. Колгосп імені Вакуленчука вирощував щорічно великі урожаї зернових та технічних культур, мав великі прибутки від тваринництва.

Особливого розквіту колгосп досягнув, коли його очолив Наконечний Микола Григорович. Колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

1950 року в селищі організовано машинно-тракторну станцію, першим директором якої було призначено Черевка Матвія Григоровича, під керівництвом якого створено міцну матеріально-технічну базу. В основному тут проводився ремонт і обслуговування автомашин, тракторів та різної сільгосптехніки.

Особливого розквіту підприємство набуло у 1970—1980-х роках. Керівниками «Сільхосптехніки» були М. Г. Черевко та М. А. Атаман, В. М. Шило. У 1996 році «Сільхосптехніка» реорганізована у ВАТ «Коровинецька агропромтехніка» головою якого двічі обрано Полончука Володимира Леонідовича, в подальшому головою обрано Павлюк В. Г., і підприємство змінило свій попередній виробничий профіль.

На території селища з 1976 року діяло Коровинецьке відділення «Сільгоспхімія». Вона мала в своєму розпорядженні велику кількість сільськогосподарської техніки. 1996 року, через економічну скруту, відділення припинило своє існування.

2011 року в селищі було відкрито філію «Тетерів» — новий сучасний елеваторний комплекс ТОВ СП «НІБУЛОН» з відвантаження зернових та олійних культур.[5]

В селищі височить пам'ятник організатору і керівникові збройного повстання матросів на броненосці «Потьомкін» Григорію Вакуленчуку. В Топовачівському парку на братській могилі воїнам-визволителям височить ще один пам'ятник. На кладовищі пам'ятник обеліск односельчанам, які загинули на фронтах німецько-радянської війни. В центрі Великих Коровинців — пам'ятник загиблим воїнам, які загинули при звільнені села від загарбників.

Парафія Святого Івана Богослова смт. Великі Коровинці, Бердичівського протопресвітерства, Київської Архиєпархії УГКЦ.

Дата початку релігійного життя у Великих Коровинцях невідома. Перша згадка є у Державному архіві Житомирської області, де зазначено що 1734 року побудований дерев‘яний храм на пожертви парафіян. На жаль, не зберігся його опис. Збереглася лише інформація про останнього греко-католицького пароха, який служив у цьому храмі — отець Тимофій Григорович Крушинський. Рукоположений на священика греко-католицьким митрополитом Ясоном Смогожевським 21 травня 1786 року на парафію у село Великі Коровинці. Наприкінці XVIII століття насильно переведенийу православну віру й служив на парафії до 1810 року. Храм був знищений на початку ХХ століття.[6]

Вже за часів незалежної України, 1996 року, мешканці селища виявили бажання відновити греко-католицьку громаду. Першим адміністратором парафії був отець Іван Цихуляк. За його адміністраторства парафія святого Івана Богослова була офіційно зареєстрована (1998 рік). Упродовж 1997—2013 років відправи проводили у каплиці римо-католицької громади. У січні 2008 року на парафію призначений диякон Роман Шкрібенець, котрий 2009 року став адміністратором парафій святого Івана Богослова у Великих Коровинцях та святих апостолів Петра і Павла у селищі Вакуленчук. 2010 року освячено місійний Хрест, біля якого тривалий час проводились богослужіння. 9 жовтня 2013 року владикою Йосифом Міляном було освячено наріжний камінь під зведення дзвінниці-каплиці. Розпочалися будівельні роботи і на Різдво 2014 року було відслужено перше богослужіння в каплиці. 2 листопада 2014 року за сприянням курії Київської Архиєпархії розпочалися роботи зі зведення фундаментів майбутнього храму.[6] На свято Трійці 1 червня 2015 року єпископ-помічник Київської архієпархії Йосиф (Мілян) освятив дерев'яну каплицю та наріжний камінь майбутньої кам'яної церкви. В часі святкування владика Йосиф проголосив грамоту про призначення отця Романа Шкрібенця парохом.[7] 21 жовтня 2017р. було освячено накупольний хрест храму владикою Йосифом Міляном з собором священиків.

• Григорій Вакуленчук (1877—1905) — артилерійський унтер-офіцер Чорноморського флоту, організатор та перший керівник повстання на панцернику «Потьомкін».
• Ніна Попова — лікар, яка вилікувала у власному будинку та в лікарні 27 поранених радянських вояків. Крім цього вона передала партизанським загонам велику кількість медикаментів та перев'язочного матеріалу. Через це німцями був розстріляний її маленький син, могила якого розташована на подвір'ї лікарні.
• Борис Штейн — колишній директор Коровинецького цукрокомбінату. За його керівництва у 1976—1996 роках побудовано 104 квартири, побуткомбінат, типову середню школу, нові тваринницькі ферми, на полях радгоспу вирощувались високі врожаї зернових і технічних культур.

• Вакуленчик М. М. Великі Коровинці // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Скляренко Є. М. Великі Коровинці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 469. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Василенко С. Т., Вахбрейт З. Д. Великі Коровинці // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Житомирська область / Ред. кол. тому: Чорнобривцева О. С. (гол. редкол.), Булкін Г. П., Бутич I. Л., Василевський А. Ф. та інші. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 672—679.
• Великі Коровинці

• Кафе Boomerang в селі Великі Коровинці
• Облікова картка^{[недоступне посилання з березня 2019]}