Валки (Прилуцький район)

Ва́лки село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області, розташоване на р. Удай, за 12 км від райцентру та залізничної станції Прилуки. Населення 523 осіб.

село Валки
Країна  Україна
Область Чернігівська
Район/міськрада Прилуцький
Рада Валківська сільська рада
Основні дані
Засноване 1629
Населення 523
Площа 2,149 км²
Густота населення 243,37 осіб/км²
Поштовий індекс 17533
Телефонний код +380 4637
Географічні дані
Географічні координати 50°38′12″ пн. ш. 32°30′33″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
113 м
Водойми р. Удай
Відстань до
обласного центру
177 км
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Прилуки
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 17533, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, с. Валки, вул. Незалежності, 29
Карта
Валки
Валки
Мапа

Село є адміністративним центром Валківської сільської ради, якій підпорядковані села Боршна та Мільки.

Історія

Засновано 1629 на території Київського воєводства Речі Посполитої. З 1649 — у складі Переволочанської сотні Прилуцького полку Гетьманської України (1649-1781).

Князі Вишневецькі і в 1649 Б. Хмельницький підтвердили Густинському монастирю володіння ним у Валках млинами, але саме село було ранговим — належало гетьманській скарбниці. Так, 1738 Валки віддані на ранг генеральному судді М. Забілі, який посиленням визиску призвів до втечі селян; при ньому в 1740 у Валках з 77 дворів залишилось 32.

З 1743 село віддано полтавському полковнику А. Горленку, який передав його своїм спадкоємцям.

Село входило до 1781року до Переволочанської сотні Прилуцького полку. а потім до Прилуцького повіта Чернігівського намісництва[1]

Найдавніше знаходження на мапах 1812 рік[2]

У 1862 році у селі володарському казеному та козачому Ва́лки була церква та 258 дворів де жило 861 особа[3]

У 1911 році у селі Ва́лки була церква Архістратига Михаїла[4][1], церковно-прихідська школа та жило 1331 особа[5]

Доба УНР та комуністична присутність

З 1917 — у складі УНР. З весни 1918 село визнало владу Гетьмана Павла Скоропадського. З 1921 — стабільний комуністичний режим. 1929 більшовики почали репресії проти незалежних господарників, а 1932 вдалися до прямого терору голодом.

В результаті хазяйнування Москви у селі сталися непоправні руйнування:[6]:

  • сліди козацького цвинтаря, де похований полковник Чайка з його козаками, що загинули в боях з ген. Мєншіковим.
  • пень великого дуба й каплиця, де не раз зупинявся у Петра (прадіда Івана Самійленка), по дорозі з Прилук до Галагана, Тарас Шевченко. Як переказують, він писав на тім пні поему «Кавказ».
  • Михайлівська церква, де христили майбутнього прем'єр-міністра України в екзилі Івана Самійленка.

1954 встановлено пам'ятний знак на могилі солдатів, які загинули 1943. Також пам'ятник односельцям — жертвам Другої світової війни.[7].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 694 особи, з яких 312 чоловіків та 382 жінки[8].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 523 особи[9].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

МоваВідсоток
українська 96,94 %
російська 2,87 %
молдовська 0,19 %

Сучасний стан

Станом на 1988 селі — відділення колгоспу «Перемога» (центр, садиба у с. Боршна; спеціалізація — м'ясо-мол. тваринництво), середня школа, лікарня, фельдшерськоакушер. пункт, аптека, ветеринарний пункт, клуб на 200 місць 2 бібліотеки (10 тис. од. зб.).

Видатні земляки

Уродженцями села є:

  • І. І. Багмут — учасник повстання на панцернику «Потьомкін»;
  • Самійленко Іван Матвійович (1911, Валки — 2006, Нью Джерсі, США) — український державний і громадський діяч, вчений. Останній голова Уряду Української Народньої Республіки в екзилі (1989—1992). Професор Лонґ Айленд Університету 1961—1980[2]. Автор книги «Соціо-політичне тло голодового геноциду в Україні (Комунізм — смертельний ворог села)»: Історичний нарис / І. Самійленко ; Вид. спілка — Українське Інформаційне бюро, інк. (Філадельфія США) — Київ: Просвіта, 1998. — 37 с.

Див. також

Виноски

  1. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 91, 518 та 562 (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.
  2. Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Процитовано 2 січня 2022.
  3. ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862.. elib.shpl.ru. Процитовано 1 січня 2022.
  4. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).
  5. Полтавский губерский статистический комитет. (1911). Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии. (російською). Полтава: Электроная типография Д.Н. Подземского Петровская улица собственый дом, 1912. с. 313 з 562.
  6. Іван М. Самійленко. Перша і, може, остання зустріч з Україною Щоденник «Свобода», 8 травня 1997, число 87, сторінка 2
  7. Чернігівщина: Енцикл. довідник. — К.: УРЕ, 1990. — С.100.
  8. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  9. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Чернігівська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  10. Розподіл населення за рідною мовою, Чернігівська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.