Вальтер Венк

Вальтер Венк (нім. Walther Wenck; нар. 18 вересня 1900, Віттенберг пом. 1 травня 1982, Рід-ім-Іннкрайс) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал танкових військ Вермахту (1944). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1942). Учасник Другої світової війни; був начальником штабу багатьох військових з'єднань і об'єднань, в останні тижні війни командувач 12-ї польової армії.

Вальтер Венк
Walther Wenck
Народження 18 вересня 1900(1900-09-18)
Віттенберг, Провінція Саксонія
Смерть 1 травня 1982(1982-05-01) (81 рік)
Рід-ім-Іннкрайс, округ Рід-ім-Іннкрайс, Верхня Австрія
дорожньо-транспортна пригода
Поховання Бад-Ротенфельде, Нижня Саксонія
Країна  Німецька імперія
 Веймарська республіка
 Третій Рейх
Приналежність  Рейхсвер
 Вермахт
Вид збройних сил  Сухопутні війська
Рід військ піхота
танкові війська
Роки служби 19191945
Звання  Генерал танкових військ
Формування 1-ша танкова дивізія
3-тя румунська армія
Армійська група «Голлідт»
6-та армія
1-ша танкова армія
Група армій «Південна Україна»
Командування Армійська група «Венк»
12-та армія
Війни / битви
Автограф
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
За поранення (нагрудний знак)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Золотий німецький хрест
Орден Хреста Перемоги
Командор ордена Зірки Румунії
 Вальтер Венк у Вікісховищі

Біографія

Вальтер Венк народився 18 вересня 1900 року у Віттенберзі в родині прусського офіцера Максиміліана Венка. В 11-річному віці вступив до кадетського корпусу прусської армії в місті Наумбург. З весни 1918 року продовжив навчання у військовому училищі в Грос-Ліхтерфельді. Після розпаду Німецької імперії у лютому 1919 року вступив у лави Фрайкора. 1 травня 1920 року зарахований рядовим у 5-й піхотний полк рейхсверу, а 1 лютого 1923 був підвищений в унтерофіцери. Лютого 1923 роки закінчив піхотне училище в Мюнхені.

Проходив військову службу на командних посадах у 9-му прусському піхотному полку, командував взводом, ротою у цьому полку. У травні 1933 року Венк був переведений у 3-й моторизований розвідувальний полк. Пройшовши курс підготовки при Генштабі, Венк у 1936 був зарахований до штабу бронетанкових військ, розквартированого в Берліні. 1 березня 1939 йому було присвоєно звання майора, і він був призначений штабним офіцером 1-ї танкової дивізії у Веймарі. У складі цієї дивізії Венк брав участь у бойових діях Польської та Французької компаній, де 18 травня 1940 року був поранений у ногу.

У 1942 році проходив службу викладачем у Військовій академії, начальником штабу LVII танкового корпусу і начальником штабу 3-ї румунської армії генерала Петре Думітреску на Східному фронті. 28 грудня 1942 року був відзначений Лицарським хрестом Залізного хреста.

З 1942 до 1943 року Венк був начальником штабу армійської групи «Голлідт» (пізніше переформована в 6-у армію), приписаної до тієї ж 3-й румунської армії. У 1943 році став начальником штабу 6-ї армії, а з 11 березня 1943 року — начальник штабу 1-ї танкової армії генерала кавалерії Ебергарда фон Маккензена, яку весною 1944 року він вивів з Кам'янець-Подільського котла. У 1944 році начальник штабу групи армій «Південна Україна».

З 15 лютого 1945 року, за наполяганням Гайнца Гудеріана, Венк командував німецькими військами, що залучалися до контрнаступу в операції «Зонненвенде» (нім. Unternehmen Sonnenwende). Приблизно 1200 німецьких танків атакували позиції радянських військ, що наступали в Померанії. Однак операція була погано спланована, німецькі війська не мали достатньої підтримки, і 18 лютого контрудар завершився поразкою.

10 квітня 1945 року генерала танкових військ Венк командував 12-ю армією, що мала завдання захистити Берлін від наступаючих союзних сил на Західному фронті. В складних умовах війни в тилу армії Венка, на схід від Ельби, утворився великий табір німецьких біженців, що рятувалися від майбутніх радянських військ. Венк намагався всіляко забезпечити біженців харчуванням і проживанням. За різними оцінками, протягом деякого часу 12-та армія забезпечувала їжею більш ніж чверть мільйона чоловік кожен день.

7 травня 1945 року, після того як командувач 12-ї армії забезпечив евакуацію своїх військ та біженців через Ельбу, Венк здався американцям. Звільнений у 1947 році. З вересня 1948 року працював менеджером в компанії в Бохум-Дальхаузене. З 1960 року Венк — генеральний директор фірми «Diehl» в Нюрнберзі, що займалася виготовленням військової техніки і озброєння для бундесверу. У 1966 році вийшов у відставку.

У 1982 році Вальтер Венк загинув в автомобільній аварії поблизу австрійського Рід-ім-Іннкрайса.

Нагороди

Див. також

Література

  • Dermot Bradley: Walther Wenck — General der Panzertruppe (= Soldatenschicksale des 20. Jahrhunderts als Geschichtsquelle. Bd. 3). 3. verbesserte Auflage, Biblio, Osnabrück 1982, ISBN 3-7648-1283-4.
  • Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Patzwall, Klaus D.; Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 978-3-931533-45-8.

Посилання

Примітки

Виноски
    Джерела


      This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.