Валь Віктор Вільгельмович

Валь Віктор Вільгельмович (*29 липня 1840 року — †20 лютого 1915 року, Петроград) — державний діяч Російської імперії. Губернатор Гродненської (1878-1879), Харківській (1879-1880), Вітебської (1880-1884), Подільської (1884-1885), Волинської (1885-1889), Курської (1889-1892) і Віленської губерній (1901-1902), Санкт-Петербурзький градоначальник (1892-1895), товариш міністра внутрішніх справ і командир Окремого корпусу жандармів (1902-1904).

Валь Віктор Вільгельмович
нім. Viktor Karl Konrad Wilhelm von Wahl
Валь Віктор Вільгельмович
Ярославський віце-губернатор
2 березня 1876  22 червня 1878
Попередник: Тройницький Микола Олександрович
Спадкоємець: Рек Павло Константинович
Гродненський губернатор
16 червня 1878  11 березня 1879
Попередник: Зуров Олександр Елпидифорович
Харківський губернатор
11 березня 1879  2 травня 1880
Попередник: Кропотнін Дмитро Миколайович
Вітебський губернатор
2 травня 1880  6 липня 1884
Попередник: Ростовцев Павло Якович
Подольский губернатор
5 серпня 1884  17 червня 1885
Попередник: Батюшков Дмитро Миколайович
Спадкоємець: Глинка Василь Матвійович
Волинський губернатор
17 червня 1885  9 березня 1889
Попередник: Томара Лев Павлович
Спадкоємець: Янковський Євген Йосипович
Курський губернатор
9 березня 1889  16 травня 1892
Попередник: Косаговський Павло Павлович
Спадкоємець: Милютин Олексій Дмитрович
Санкт-Петербурзький градоначальник
28 травня 1892  30 грудня 1895
Попередник: Грессер Петро Аполонович
Спадкоємець: Клейгельс Микола Васильович
Виленський губернатор
15 жовтня 1901  28 вересня 1902
Попередник: Грузинський Микола Ілліч
Спадкоємець: Пален Константин Константинович
 
Народження: 29 липня 1840(1840-07-29)
Петроград
Смерть: 20 лютого 1915(1915-02-20) (74 роки)
Петроград
Країна: Російська імперія
Релігія: лютеранство
Освіта: Миколаївське інженерне училище
Рід: Валь
Нагороди:
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа

 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Сім'я

Був одружений з Єлизаветою Георгіївною де Сінклер (1852-1941 роки). Від цього шлюбу у них була дочка Надія і син Вільгельм (1880-1944 роки) полковник царської армії .

Служба

Навчався в Миколаївському інженерному училищі в Санкт-Петербурзі, яке закінчив у 1859 році. 28 січня 1859 в званні інженер-прапорщика залишився слухачем Інженерної академії, з якої був відрахований через рік за участь в протесті студентів проти цькування викладачами одного зі слухачів.

З 21 березня 1861 по 20 вересня 1861 служив в 1-му саперному батальйоні в Гура-Кальварії, потім з 20 вересня 1861 по 11 вересня 1867 в Смоленському уланському полку на території Королівства Польського.

З 31 березня 1863 по 21 березня 1873, в період придушення повстання 1863—1864 років ад'ютант генерала Ф. Ф. Берга (прикомандирований 31 березня 1863). 15 квітня 1863 року брав участь в бою при селі Вулька-Плещанская з загоном Крисинського. В одному з боїв 19 вересня 1863 був легко контужений гранатою в ліву ногу (при замаху на командувача військами Варшавського військового округу графа Ф. Ф. Берга). 1 січня 1864 року брав участь в бою при селі Оземкувке з загоном П. Коси, брав участь в боях 19 січня 1864 при селі Едлянка з загоном Врублевського,20 січня 1864 — при селі Бржестовка з загоном Качинського, 15 лютого 1864 — при селі Липи із загоном П. Гонсовського, в той же день з 20 козаками без бою взяв у полон 60 повстанців, які зібралися в селі Поділ; потім в загоні полковника Кульгачьова брав участь в боях 7 березня 1864 в лісах Опоченского повіту проти загону Малиновського та 17 березня 1864 — при селі Сююби проти загону Сорк. За бойові заслуги зроблений ротмістром. З березня 1865 року перебував також чиновником особливих доручень при генерал-поліцмейстері Королівства Польського. З 21 березня 1873 по 8 березня 1876 в званні полковника особливих доручень знаходився при головнокомандуючому військами Варшавського військового округу. У 1874 році був призначений флігель-ад'ютантом.

З 1876 року зарахований до Міністерства внутрішніх справ, з 1876 по 1878 рік виконував посаду Ярославського віце-губернатора. Наказом військового відомства від 11 березня 1879 призначений Харківським губернатором (1879-1880). Потім перебував на посаді Вітебського (1880-1884), Подільського (1884-1885), Волинського (1885-1889), Курського (1889-1892) губернаторів. З 27 травня 1883 генерал-майор.

У неврожайний 1891 рік організував закупівлю за низькою ціною зерна і його розподіл між потребуючими сільськими місцевостями, організував дешеві столови, створив робочі загони і направив їх в місця попиту робочих рук.

З 1892 по 1895 рік служив петербурзьким градоначальником. У 1895 році був призначений почесним опікуном в Опікунську раду Власної його імператорської величності канцелярії по установах імператриці Марії, завідував Ксенінскім інститутом в Санкт-Петербурзі, на власні кошти заснував дитячий притулок.

У 1901-1902 роках був Віленським губернатором. У 1902 році за його наказом була розігнана політична першотравнева демонстрація робітників, а ув'язнені у віленську в'язницю були покарані різками. За ці дії В. І. Ленін назвав Валя «розореним негідником», а за товаришів присягнувся помститися Гірш Леккерт. На життя Валя було скоєно замах: він отримав поранення в руку і ногу. Як писали газети, «генерал настільки зберіг присутність духу, що особисто затримав злочинця». Через місяць Леккерт був страчений.

Після Вільно був запрошений в Санкт-Петербург, де отримав призначення на посаду товариша міністра внутрішніх справ Плеве і командира Окремого корпусу жандармів. Проявив велику енергію з розшуку політичних злочинців, заохочуючи систему провокацій.

У грудні 1904 року залишив адміністративну діяльність, але був членом Державної ради. У 1912 році продовжував залишатися членом цієї ради і разом з колишнім Гродненським губернатором Цеймерном був почесним опікуном Опікунської ради установ імператриці Марії.

У Петербурзі жив на Знам'янській вул., 6. Залишив спогади і великий щоденник (1870-1914 років, не опублікований).

Нагороди

іноземні:

Посилання

Література

  • Валь, Виктор Вильгельмович на сайте «Русская армия в Великой войне»
  • Степанов В. Б. Наместники и губернаторы Курского края. 1779—1917 гг. Исторические очерки. — Курск: Издательство МУП «Курская городская типография», 2005. — 244 с. — ISBN 5-8386-0058-6.
  • Шилов Д. Н., Кузьмин Ю. А. Члены Государственного совета Российской империи. 1801—1906: Биобиблиографический справочник. — СПб.: Дмитрий Буламин, 2006.
  • Гурко В. И. Черты и силуэты прошлого. М., 2000
  • ГАРФ ф. 542, 1049 ед. хр., 1839—1918.
  • РГИА, ф. 916, 50 ед. хр., 1793—1917.
  • РНБ, ф. 127. 31 ед. хр., 1796—1914.
  • Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб.: 1890—1907.
  • ВИКТОР ВИЛЬГЕЛЬМОВИЧ фон ВАЛЬ градоначальник Санкт-Петербурга в 1892—1895 гг.
  • Официальный портал Администрации Санкт-Петербурга
  • Колпакиди А., Север А. Спецслужбы Российской империи. — М.: Яуза Эксмо, 2010. — С. 303—304. — 768 с. — (Энциклопедия спецслужб). —3000 экз. — ISBN 978-5-699-43615-6.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.