Варбан Вінаров

Варбан Вінаров (ім'я при народженні – Варбан Ніколов Вінаров; 1885, Русе, Болгарія – 5 березня 1908, Відень, Австро-Угорщина) – болгарський офіцер, генерал-майор Сухопутних військ Болгарії.

Варбан Вінаров
Народження 1855
Русе, Болгарія
Смерть 5 березня 1908(1908-03-05)
Відень, Австро-Угорщина
Країна  Болгарія
Освіта Роберт-колледжd і Національний військовий університет Васила Левскі
Звання генерал-майор
Війни / битви Сербсько-болгарська війна
Діти Q105741756?

Біографія
Викладачі та випускники Робертського коледжу. Другий справа – Варбан Вінаров

Варбан Ніколов Вінаров народився в місті Русе, вБолгарії у 1856. У двадцять років закінчив Робертському коледжі в Константинополі. Після звільнення навчався у військовій школі в Софії.

21 січня 1880 року Іван Ведар у Бухаресті взяв на себе трьох молодих юнаків – лейтенанта Варбана Вінарова, Тома Карджиєва, прокурора районного суду і секретаря Йордана Джумалієва , де ввів їх у масонську ложу "Геліополіс", підпорядковану Великому Витоку у Франції. Після підготовки відповідного ритуалу 18 лютого того ж року в будинку Ведара в Русе було офіційно проголошено про створення першої в країні масонської ложі під назвою «Балканська зірка» № 134. У списку Вінаров був зареєстрований під № 6, отримавши III ступінь масонства. Він також включений до управління Ложі як I-й надзиратель, друга людина після почесного майстра Івана Ведара. Вінаров – флігель-ад'ютант князя Олександра I Баттенберга з 1884 року.

Сербсько-болгарська війна (1885)

Брав участь у сербсько-болгарській війні (1885). Після війни він був помічником начальника армійського штабу, а з 1887 року – начальником Військової школи. Пізніше закінчив Миколаївський генштаб у Санкт-Петербурзі. Став флігель-ад'ютантом князя Фердинанда з 1894 р. і почесним флігель-ад'ютантом з 1899 по 1900 рр. Обіймав високі командні посади в болгарській армії і в 44 роки став Генерал-майором Генерального штабу і інспектором кавалерії (1900–1908). У 1907 р. і був делегатом Другої світової конференції миру в Гаазі. [1] У 1897 р. – начальник Преславської четвертої піхотної дивізіії.

Генерал Вінаров помер 5 березня 1908 у Відні. Похований у Софії.

Родина

Був одружений з Елізою, донькою д-ра Георгія Вальковича, міністра закордонних справ, дипломатичного агента в Константинополі. У Вінарова було п'ятеро дітей. Його донька Бистра була дружиною Симеона Радева – учасника Балканської війни і македонсько-адріанопольського волонтера, історика , дипломата, публіциста і журналіста, автора книги "Будівельники сучасної Болгарії". Син Вінарова, лейтенант Георгій Вінаров, загинув під час Другої балканської війни. Одна із доньок іншої сестри Петра Вінарова, Анніки – Невіяна Панайотова Станчева – відома як доктор Пашова, лікар педіатр.

Нагороди
  • Військовий орден "За хоробрість" III ступеня, 2-го класу і IV ступеня
  • Королівський орден " Святого Олександра II ступеня без мечів, III ступеня і IV ступеня з мечами
  • Орден «За заслуги»
  1. Сербсько-болгарська війна 1885. Збірник документів , Софія, 1985, Військове видання, з 467

Джерела
  • Семеен архив на Хаджииванови “Скица на родство по майчина линия”. Виж още: Лебикян, Х. Голямата фамилия Винарови. – В: Пристан, октомври 2003, №10, с. 8.
  • Радев, С. Строителите на съвременна България. Т. 2. С., 1973, с. 192
  • в. Български новини, №4, 14 януари 1895.
  • Лебикян, Х. Голямата фамилия Винарови, с. 8.
  • Радков, Ив. Масонството в Русе. Русе, 2003, 25-27. В Русенската масонска ложа членува и младият български княз Александър I Батенберг. През юни 1880 г., когато той присъства инкогнито на нейна сбирка, ложата е нападната от въоръжена банда. Иван Ведър обаче, с револверни изстрели успява да отбие нападението.
  • Издателство на Министерството на отбраната „Св. Георги Победоносец“, София
  • Лебикян, Х. Русенски профили. Д-р Невяна Панайотова Станчева – Пашова.- В: в. Информационен пазар, Русе, №34, 2 септември 1999.
  • Недев, С., Командването на българската войска през войните за национално обединение, София, 1993, Военноиздателски комплекс „Св. Георги Победоносец“, стр. 30
  • Румен Манов, Приказка за България. София, 2014., ISBN 9789548972055

Зовнішні посилання
Стефан Папріков → Начальник штабу армії (24 червня 1899   - 18 лютого 1900) → Стефан Ілієв
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.