Васкул Орест Петрович

Орест Васкул народився 28 травня 1928, с. Серафинці (нині Городенківського району, Івано-Франківської області, Україна, тоді Городенківський повіт) у сім'ї вчителів.

Батько — Васкул Петро (6 травня 1895 — 2 серпня 1941), четар УСС, сотник УГА, мати Марія Яшан (20 листопада 1900 — 4 вересня 1930).[1].

У 1942 році Орест Васкул вступив у лави Юнацтва ОУН. З 1943 року — член ОУН (б).

У 1943 р. добровільно записався у Городенці в дивізію “Галичина”, приписавши собі три роки (на той час йому було тільки п’ятнадцять років) і пройшов медкомісію. Проходив вишколи у Гайделяґері, де був зарахований у 12-ту сотню в чоту тяжких гранатометів. Брав участь у боротьбі з совєцькими партизанами у складі бойової групи Байєрсдорфа у званні старшого стрільця важкої кулеметної сотні.

З березня 1944 р. перебував на вишколі у Нойгаммері. Розподілений командиром розрахунку тяжкого міномета в 4-ту сотню фюзилірного куреня (розвідувального батальйону). Призначений командиром рою (відділення). Наприкінці червня відправлений на фронт. Учасник боїв під Бродами.

22 липня 1944 р. потрапив у совєтський полон і був відправлений на заслання терміном на 6 років за маршрутом Золочів-Київ-Подольськ-Бірюльово-Субханкулово. Будував нафтопровід “Туймази – Уфа”. Через деякий час втік із заслання у рідне село Серафинці і завдяки особистим зв’язкам приєднується до збройного підпілля ОУН, де виконує різні завдання на території сучасних Івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської обл.

У червні 1947 р. арештований МҐБ. Військовий трибунал засудив до 25 років таборів і 5 років позбавлення у правах. Васкула відправляють у табір на станцію Решоти (Красноярський край). За короткий час змінив більше 11 таборів: Караганда – Карабас – Чурбай – Долінка – Дубовка-1 – Дубовка-5 – Екібастуз – Ольжерас – Мєждурєчєнск – Богучар – Воркута. У таборах брав активну участь у просвітницькій роботі і налагодженні руху опору серед політичних в’язнів. 25 червня 1956 р. був звільнений із забороною повертатися проживати в Україні.

У Воркуті в 1960-их рр. пройшов курси майстрів. У 1961-66 рр. навчався на заочному відділенні у Ризькому будівельному технікумі. Постійно приїздив відпочивати у Київ, зокрема на футбольні матчі улюбленого «Динамо» (Київ). Почав будувати у Ясногородці будинки для літнього відпочинку дітей. З 1968 р. отримав прописку в Макарівському р-ні Київської обл.[2]

8 лютого 1984 року Ореста Васкула знову заарештували за антирадянську діяльність. Судили в Києві й дали одинадцять років в'язниці. Сидів у тюрмі м. Алчевськ Луганської області. 26 грудня 1987 року був звільнений.

У 1995—2010 роках Орест Васкул був членом Головного Проводу ОУН(б) та головою Теренового Проводу ОУН(б) в Україні.

З 1992 року Орест Васкул був головою Київського крайового братства ОУН-УПА та членом головної Булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА.

У липні 2017 року про життєвий шлях Ореста Васкула знято документальний фільм "Орест" — першу серію проєкту "Жива УПА".

Помер 8 червня 2021 року[3]. Прощання відбулося 13 червня в Михайлівському соборі в Києві. Поховали діяча біля могили дружини і сина у Ясногородці на Київщині[4][5].

У 1956 році Орест Васкул одружився з Парасковією Марунчак, родом з с. Далешове Городенківського району, Івано-Франківської області. Найстарший син — Ігор (нар. 1957), проживає у Сиктивкарі, археолог, має вчений ступінь кандидата історичних наук. Середній син — Любомир (1960) був убитий у Воркуті 15 лютого 2007 року.

1975 року одружився з Людмилою Манушиною, українкою з Єсентуків Краснодарського краю.

У шлюбі народився син Петро (1977) — правозахисник, депутат Ясногородської сільської ради Макарівського району Київської області, голова районної організації ВО «Свобода». Помер передчасно за незрозумілих обставин, 30-річним, був похований 25 вересня 2009 року[6][7].

• Українців незаконно виселяють із власних помешкань за неправосудними рішеннями судів
• Жива УПА «Орест». Сторінка фільму
• Орест Васкул: Життя — подвиг, гідний поваги та пошанування
• Помер голова Київського крайового братства ОУН-УПА Орест Васкул