Серафинці

З приходом Червоної армії почалась насильна мобілізація селян, які натомість добровільно йшли в УПА.[2]

У 1946 році поновлено діяльність колгоспу, в якому тоді налічувалося 50 родин. Землю обробляли примітивним способом, основною тягловою силою були коні, та ще машинно-тракторна станція (МТС) надавала допомогу одним трактором «Універсал». Урожаї були невисокі, на трудодень колгоспникам видавали 500 грамів зерна і по кілька копійок.

У 1948 році відбулася суцільна колективізація. У Серафинцях створили два колгоспи: на Миколинському куті — «17 вересня» на чолі з головою Миколою Дейпуком, а на Вознесенському куті — імені XVI партз'їзду (голова — Микола Безмутько). Бригадирами були: в колгоспі «17 вересня» Теодор Бачинський, Іван Білоголовка, Іван Понічевський, Микола Яківчик; в імені XVI партз'їзду — Микола Боюк, Михайло Березовський, Василь Гнатчук, Василь Козаченко.

Того ж року головою колгоспу «17 вересня» обрали Олександра Коваліва, який зумів налагодити трудову дисципліну й підняти економіку, а 1949 року два колгоспи об'єднали в один — «17 вересня», де створили чотири польові бригади, які очолили Теодор Бачинський, Василь Москалик, Микола Яківчик, Михайло Березовський. Кормову бригаду очолив Василь Бойчук, а городню — Іван Бережанський. Колгосп обслуговували п'ять тракторів з МТС. Врожайність зернових становила 15 центнерів з гектара. У тваринництві було 80 голів великої рогатої худоби, 30 голів молодняка, 400 свиней, 200 овець і 300 курей. За 1949 рік колгоспники одержали на трудодень по кілограмові зерна та 50 копійок грішми.

Наприкінці 1953 року головою колгоспу став Іван Січкар, його заступником — Василь Гнатчук, агрономом — Олександра Січкар. За головування Івана Січкаря (1953—1965) колгосп став стабільним. Врожаї зернових зросли до 35-40, цукрових буряків збирали по 360, тютюну — 15 ц/га. На трудодень стали видавати по два кілограми зерна і два карбованці.

Прибутки дозволили подумати і про соціальний розвиток села. В той час було здійснено такі заходи:

• добудовано дитсадок за типовим проектом;

• споруджено стадіон; 

• реставровано два млини;

• збудовано дві крамниці на обох кутах;

• електрифіковано село.

Будівництво в колгоспі й у селі велося під керівництвом майстра Миколи Бачинського та його помічників Амброзія Галущака, Івана Бачинського, Романа Жугаєвича, Миколи Галущака, Василя Онуцького.

У 1966 році Івана Січкаря перевели на роботу в районне управління сільського господарства райвиконкому, а колгосп очолив Лука Стефаник. За його головування зросли врожаї, перейшли на грошову оплату праці, збудували нове приміщення школи, зернові склади, їдальню для механізаторів.

Наступного року Луку Стефаника перевели на роботу в колгосп «Маяк», а головою колгоспу «17 вересня» став Василь Гнатчук. Урожайність зернових тепер становила 42-45, а цукрових буряків — 400 ц/га.

У 1967 році відкрито новозбудований будинок культури, цегельний завод, упорядковано сільські дороги.

У 1970-му колгосп «17 вересня» об'єднали з колгоспом «Маяк» (Городенка). Головою об'єднаного господарства став Лука Стефаник. У Серафинцях був створений відділок № 1, а новий колгосп назвали «Ленінським шляхом». Керівником серафинського відділку став Василь Миленький (1970—1974), а після нього відділком керували Василь Гнатчук (1971—1985) і Дмитро Яремович (1985—1990).

• Шухевич Степан Євгенович — громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914—1915), отаман УГА (1918—1919), визначний адвокат.
• Левицький Микола — шеф штабу Воєнної Округи УПА «Заграва», інспектор штабу УПА-Північ.
• Бачинський Лев — український галицький державний діяч, політик. У 1992 році на місці будинку, в якому він народився, встановлений пам'ятний знак (автор — І. Яшан)[5].
• Литвинович Ярослав — економіст, кооперативний діяч в Галичині, державний секретар торгівлі ЗУНР.
• Новак Аполінарій Васильович (1885—1955) — український письменник, учений, журналіст.
• Васкул Орест Петрович — український політичний, громадський діяч, член ОУН (б)[6]
• Ощипко Ігор — український футболіст, захисник львівських «Карпат», гравець національної збірної України
• Бабій Василь — український письменник, краєзнавець
• Матійчик Василь
• Топольницький Василь — громадський діяч і «піонер» української кооперації в Канаді.
• Шинкарук Василь Дмитрович (* 1961) — український мовознавець.

Село є родинним гніздом для родини Велигорських. Тут народився Велигорський Мирослав-Іван де-Семигород (*4 січня 1920 року) — український діаспорянин — громадянин Канади — дослідник історії української культури, освіти, діяч спортового руху на Західній Україні, згодом Канади, організатор громадського життя українців Канади та екологічний діяч на теренах канадійських.

• Василь Стефаник — класик української літератури, часто бував
• Іван Франко — у 1910 році ночував у вчителя Василя Бачинського (батька Левка Бачинського) після того, як мав виступ у Городенці.