Вацлав Радзишевський

Вацлав Радзишевський
Wacław Radziszewski
Народження	15 травня 1898; Руда Гузовська, Королівство Польське
Смерть	16-19 квітня 1940; Катинь, РРСФР, СРСР; розстріл
Країна	Друга Польська Республіка
Приналежність	Військо Польське
Роки служби	1918—1940
Звання	капітан
Командування	маршевий батальйон 82-го піхотного полку
Війни / битви	Радянсько-польська війна Оборона Замостя; Друга світова війна Оборона Берестя (1939);
Нагороди	Virtuti Militari (Срібний Хрест)

Вацлав Радзишевський (пол. Wacław Radziszewski, нар. 15 травня 1898 у Руди Гузовської — пом. 16-19 квітня 1940 у Катині[1]) — польський військовик.

З 1916 року перебував у підпільній польській військовій організації (POW) під псевдонімом Радван. 1918 року брав участь у роззброєнні німецьких військ у Варшаві. У листопаді добровольцем вступив у польську армію. Закінчивши піхотне училище у Варшаві, 1 липня 1919 року отримав звання підпоручика.

В ході радянсько-польської війни Вацлав Радзишевський був нагороджений орденом Virtuti Militari. У поданні на нагороду записано: «… У критичні дні оборони Замостя (31.08) підпоручик Радзишевський проявив особисту мужність і холоднокровність … надав приклад своїм підлеглим …».

1922 року Радзишевський був переведений в резерв і як військовий поселенець оселився поблизу міста Кобринь. Тут він був командиром Добровільної пожежної бригади. 1924 року Радзишевський як поручик продовжив військову кар'єру у 82-у піхотному полку. 1932 року був відряджений комендантом округа в Пружани. 1 січня 1934 року отримав звання капітана. 1936 року Вацлав Радзишевський повернувся до 82-го піхотного полку і був призначений комендантом школи унтер-офіцерів, а потім командиром роти.

У вересні 1939 року капітан Радзишевський як командир батальйону брав участь в обороні Берестейської фортеці спочатку від німецької, а потім радянської армії.

1939 року Радзишевський заарештований НКВС. Останній раз його ім'я згадується навесні 1940 року в документах на переведення з Козельського табору НКВС до Смоленська. Ймовірно, Вацлав Радзишевський загинув або в Катині[2], або в одному з таборів ГУЛАГу[3].

5 жовтня 2007 року тогочасний міністр оборони Александер Щиґло посмертно присвоїв йому звання майора[4]. Вона була оголошена 9 листопада 2007 року в Варшаві під час церемонії «Ми пам'ятаємо Катинь — відзначимо пам'ять героїв».

Ордени та відзнаки

Срібний хрест ордену Virtuti Militari[1] (за польсько-більшовицьку війну, номер 1139[5])
Медаль Незалежності — 23 грудня 1933 «за працю в справі відновлення незалежності»[6][7]
Срібний хрест Заслуги, вдруге — 1938 «за заслуги в службі охорони кордону»[8]
Срібний хрест Заслуги, вперше
Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років
Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»

Примітки

Katyń. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa: Rada Ochrony Pamięci Walk i Męczeństwa, 2000, s. 518. ISBN 83-905590-7-2.
Ostatni obrońca Twierdzy Brześć^{[недоступне посилання]} (пол.)
Алексей Норкин. Как защищали Брестскую крепость в сентябре 1939-го? Безумству храбрых поем мы славу! (рос.)
Decyzja Nr 439/MON Ministra Obrony Narodowej z dnia 5 października 2007 w sprawie mianowania oficerów Wojska Polskiego zamordowanych w Katyniu, Charkowie i Twerze na kolejne stopnie oficerskie. Decyzja nie została ogłoszona w Dzienniku Urzędowym MON.
Przewoźnik, Andrzej (9 kwietnia 2010). Ostatni obrońca Twierdzy Brześć. rp.pl. Процитовано 13 maja 2011.
M.P. z 1934 r. nr 6, poz. 12.
Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 19 marca 1934 roku, s. 112.
Dz. Pers. MSWojsk., Nr 3 z 11 listopada 1938 roku, s. 55.

Література

Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Процитовано 31 березня 2020.
Kazimierz Banaszek, Krystyna Wanda Roman, Zdzisław Sawicki: Kawalerowie Orderu Virtuti Militari w mogiłach katyńskich. Kapituła Orderu Wojennego Virtuti Militari, 2000. ISBN 83-87893-79-X.
Jan Kiński, Helena Malanowska, Urszula Olech, Wacław Ryżewski, Janina Snitko-Rzeszut: Katyń. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Marek Tarczyński (red.). Warszawa: Oficyna Wydawnicza RYTM, 2000. ISBN 8390559072.
Wacław Lenkiewicz, Andrzej Sujkowski, Hugo Zieliński: Księga Pamiątkowa 1830 – 29 XI 1930. Szkice z dziejów piechoty polskiej. Ostrów-Komorowo: Szkoła Podchorążych Piechoty, 1930.
Убиты в Катыни. Księga pamięci polskich jeńców wojennych – więźniów Kozielskiego Obozu NKWD rozstrzelanych decyzją Biura Politycznego KC WKP(b) z 5 marca 1940 roku. Лариса Еремина (red.). Moskwa: Stowarzyszenie Memoriał, 2015. ISBN 978-5-78700-123-5.
Jędrzej Tucholski: Mord w Katyniu. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX, 1991. ISBN 83-211-1408-3.

Посилання

Ostatni obrońca Twierdzy Brześć^{[недоступне посилання]} (пол.)
Алексей Норкин. Как защищали Брестскую крепость в сентябре 1939-го? Безумству храбрых поем мы славу! (рос.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[księga-1] Katyń. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa: Rada Ochrony Pamięci Walk i Męczeństwa, 2000, s. 518. ISBN 83-905590-7-2.

[2] Ostatni obrońca Twierdzy Brześć^{[недоступне посилання]} (пол.)

[3] Алексей Норкин. Как защищали Брестскую крепость в сентябре 1939-го? Безумству храбрых поем мы славу! (рос.)

[4] Decyzja Nr 439/MON Ministra Obrony Narodowej z dnia 5 października 2007 w sprawie mianowania oficerów Wojska Polskiego zamordowanych w Katyniu, Charkowie i Twerze na kolejne stopnie oficerskie. Decyzja nie została ogłoszona w Dzienniku Urzędowym MON.

[rp.pl-5] Przewoźnik, Andrzej (9 kwietnia 2010). Ostatni obrońca Twierdzy Brześć. rp.pl. Процитовано 13 maja 2011.

[6] M.P. z 1934 r. nr 6, poz. 12.

[FOOTNOTEDz._Pers._MSWojsk.Nr_9_z_19_marca_1934_roku,_s._112-7] Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 19 marca 1934 roku, s. 112.

[FOOTNOTEDz._Pers._MSWojsk.Nr_3_z_11_listopada_1938_roku,_s._55-8] Dz. Pers. MSWojsk., Nr 3 z 11 listopada 1938 roku, s. 55.