Вашківці (Дністровський район)

Село лежить майже на кордоні Чернівецької області України з Молдовою. Тут діє пропускний пункт Ґріманкауць (Бричанський район) — Вашківці.

У писемних джерелах вперше Вашківці згадуються 22 серпня 1651 року. Тоді також було подано повний документальний опис села. Його назва походить від чоловічого імені Васко (розмовне — Вашко).

Першими поселенцями були вихідці із сусідніх сіл Корманя, Молодове та інших, яких привіз сюди поміщик. Та скоро значна частина селян повтікала назад. В умовах феодального свавілля Вашківці майже не зростали. Через 120 років після заснування села тут налічувалося всього 37 дворів. Перші дані про юридичний стан і заняття жителів села стосуються періоду приєднання Бессарабії до Росії. На цей час Вашківці належали поміщику Костянтину Казиміру. Після проведення реформи у 1877 році поміщику Казиміру у Вашківцях належало 2073 десятини орної землі і 518 десятин лісу, у той час як у користуванні 350 селянських дворів перебувало всього 1914 десятини орної землі, а лісу не було взагалі.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Васкоуці Хотинського повіту Бессарабської губернії мешкало 1108 осіб (573 чоловічої статі та 535 — жіночої), налічувалось 186 дворових господарств, існувала православна церква[1].

Розвиток капіталістичних відносин сприяв посиленому соціальному розшаруванню села. У 1883-84 рр. у Вашківцях з 352 селянських господарств 114 (32 %) залишались безземельними, майже половина не мала власної великої рогатої худоби і змушена була орендувати землю у поміщиків. Тяжке економічне становище селян, яке поєднувалось із політичним безправ'ям, примушувало людей кидати свої оселі і йти шукати кращої долі на чужині. На початку XX століття із села понад 10 родин виїхало на заробітки. Щодо освітньої ситуації, то маємо свідчення, що у 1883—1884 роках із 1780 жителів села лише 30 вміли читати і писати. В церковнопарафіяльній школі, яка діяла в той період навчалося 18 хлопчиків.

Станом на 1886 рік у власницькому селі Романкоуцької волості мешкало 1625 осіб, налічувалось 287 дворових господарств, існували православна церква, школа та цегельний завод[2].

В роки І світової війни у Вашківцях розміщувались найближчі тилові російські частини 8-ї армії Південно-Західного фронту. Війна призвела до ще більшого погіршення становища селян. У січні 1918 року у Вашківцях було встановлено владу Рад, однак у лютому цього ж року село окупували австро-німецькі війська. У листопаді цього ж року на зміну одним окупантам прийшли інші — румунські. Було відновлено поміщицьке землеволодіння, систему відробітків.

28 червня 1940 року жителі села урочисто зустріли воїнів Червоної Армії. Після визволення Вашківці були підпорядковані Бричанській волості Хотинського повіту, а пізніше Сокирянському району Чернівецької області. У Вашківцях розпочала діяльність сільська Рада депутатів трудящих.

З початком Другої світової війни близько 350 жителів села пішли на фронт. 27 березня 1944 року частини 42-ї гвардійської Прилуцької ордена Леніна і ордена Б.Хмельницького Червонопрапорної дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Ф. Боброва визволили Вашківці. Одразу після вигнання нацистів відновила свою роботу Вашковецька сільська рада, головою якої став І. Г. Добровольський. Почалася відбудова зруйнованого господарства. У 1947 році було створено перший колгосп ім. Жданова. У 1950 році чотири новоутворені колгоспи були укрупнені в один — ім. газети «Правда», а з 1963 року — у колгосп «Маяк».

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3680 осіб, з яких 1718 чоловіків та 1962 жінки[3].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3577 осіб[4].

• Вамуш Ірина Андріївна.- (* 10.02.1929, с. Вашківці)- новатор сільськогосподарського виробництва. Їй присвоєно звання «Найкращий тваринник області 1977 року», «Майстер золоті руки» (1979). Премійовано автомобілем «Москвич-412». Нагороджена бронзовою, срібною і золотою медаллями ВДНХ, орденами Трудового Червоного Прапора (1973) та Леніна (1975). Номінант видання «Вони прославили Буковину». — Чернівці, 2010. — ISBN 978-966-181-049-4.
• Вамуш Михайло Іванович- Закінчив Чернівецький медичний інститут. Ортопед-травматолог Сокирянської центральної районної лікарні.
• Голяк-Костишина Надія Олексіївна. -(*08.08.1941, с. Вашківці) — новатор сільськогосподарського виробництва, громадський діяч. Очолювла молодіжну ланку в рільничій бригаді колгоспу «Маяк». Обиралася депутатом сільської і Сокирянської районної Рад. Працювала головою сільської ради. Нагороджена золотою меддаллю ВДНХ, орденом Леніна (1966).
• Гросул Василь Іванович. — (*07.01.1922, с. Вашківці) — новатор сільськогосподарського виробництва. працював трактористом, бригадиром тракторної брикїгади, комбайнером. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1975) та Леніна (1976), золотою меддалю ВДНХ.
• Жарко Микола Степанович.- (*05.1947, с. Вашківці) — професійний музикант, диригент, музикознавець, доцент. Працював на посаді військового диригента з'єднання на Уралі під Свердловськом, очолював оркестр так званого «Белполку» у Мінську. Був організатором створення військово-оркестрової служби Внутрішніх військ Білорусі. У 2008 р. оркестр гастролював у Франції, де М. С. Жарка удостоїли звання почесного громадянина міста Бічука. Очолює кафедру духових інструментів у Білоруському державному університеті. Намінант енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» (Юхим Гусар. Дністровий зорепад. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010. — С. 40-41).
• Лисай Ганна Василівна. — (*1938, с. Вашківці) — новатор сільськогоподарського виролбництва. Удостоєна звання «Майстер золоті руки», нагороджена двлма срібними і золотою меддалями ВДНХ, медаллю «За доблесну працю», орденами Трудового Червоного Прапора та Леніна (1973).
• Федоряк Юрій Васильович. -(*23.07.1964) — художник, іконописець, реставратор. Закінчив художню школу у м. Бричани Республіки Молдова, Вижницьке училище прикладного мистецтва, Вище художнє промислове училище ім. В. І. Мухіної у Санкт-Петербурзі і одержав кваліфікацію художника з обробки металу. Працював викладачем різних художніх дисциплін у вузах і ліцеях Санкт-Петербурга. У 2000 році німецька компанія «Рургаз» запросила до співпраці і він став майстром-реставратором Янтарної кімнати у колишньому Царському Селі, нині м. Пушкіно неподалік Санкт-Петербурга.
• Чорний Олександр Дмитрович.- 24.07.1951, с. Вашківці) — український письменник, журналіст і фольклорист, краєзнавець. Закінчив Хотинський сільськогосподарський технікум, факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у Сокирянській районній газеті «Дністрові зорі» літпрацівником, завідувачем відділу, заступником редактора, відтак — редактором районної газети «Радянська Верховина» (згодом перейменована на «Вижницькі обрії»), старшим випусковим у Чернівцяхв редакції газети «Від Дністра до Карпат», керівником Сокирянського філіалу видавництва «Прут». З 1992 р. — директор Сокирянської районної друкарні, яку очолював майже 20 років. Він — організатор створення і перший директор Сокирянського районного історичного музею (2011—2015), понад 10 років очолював районну організацію Національної спілки журналістів України. Був ініціатором заснування і редактором газети «Педагогічна думка». Автор і співавтор книг: «Диво твориться душею», «Новодністровськ засвічує вогні», «Сердечно Вас вітаєм», «Палітра наших слів». З-під його пера вийшли ґрунтовні історико-публіцистичні видання «Вашківці на сивих вітрах минувшини» (2009), «Місто, де сходить сонце» (2010), «У царстві коболчинського глечика» (2011), «Сокирянська бистрина» (2011), «Не загубились села у віках» (2014) та інші. Указом Презедента України № 338/2016 Про відзначення державними нагородами з нагоди 25-ї річниці незалежності України О. Д. Чорному присвоєно звання «Заслужений журналіст України».

• Свято-Михайлівська православна церква, 1888 року, збудована за кошти місцевого поміщика Костянтина Казиміра. Діюча. УПЦ-МП.

• Територіальна громада
• Герб румунського періоду
• Сокирянщина
• Погода в селі