Вейн Шортер

Вейн Шортер (нар. 25 серпня 1933) — американський джазовий саксофоніст і композитор.[1] Лауреат 11 нагород «Греммі»[2], володар Полярної музичної премії.[3]

Wayne Shorter
Зображення
Основна інформація
Дата народження 25 серпня 1933 (88 років)(19330825)
Місце народження Ньюарк, Нью-Джерсі, США
Роки активності 1958–2021
Громадянство США
Національність афроамериканці
Віросповідання Сока Гаккай
Професії композитор, саксофоніст, джазмен
Освіта Steinhardt School of Culture, Education, and Human Developmentd і Newark Arts High Schoold
Інструменти Tenor saxophone, soprano saxophone
Жанр Modal jazz, crossover jazz, post-bop, hard bop, ф'южн, third stream
Лейбли Blue Note, Columbia, Verve
Нагороди
www.wayneshorter.com
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Народився в Ньюарку, штат Нью-Джерсі, США[1] і відвідував мистецьку середню школу Ньюарка[4] яку закінчив у 1952 році. Після закінчення Нью-Йоркського університету за спеціальністю «музична освіта» в 1956 році Шортер провів два роки в армії США, в цей час зіграв з Горацієм Сільвером. Після звільнення він грав з Мейнардом Фергюсоном. У молодості Шортер придбав прізвисько «Містер Пішов» («Mr. Gone»), що згодом стало назвою одного з альбомів створеного ним гурту «Weather Report».[5]

На ранню творчість Шортера вплинули Сонні Роллінз, Джон Колтрейн і Коулмен Хокінс. У 1959 році Шортер приєднався "Jazz Messengers, а через 4 роки став музичним директором цієї групи, з якою гастролював у США, Японії та Європі. У цей час Шортер «зарекомендував себе як один з найобдарованіших молодих саксофоністів» і отримав міжнародне визнання.[6]

У 1964-68 роках Шортер грав у квінтеті Майзла Девіса. На думку Гербі Генкока: «Головним творцем […] у цій групі, був Вейн Шортер.[…] Вейн був одним з небагатьох людей, хто приніс Майлзу музику, яка не змінилася».[7] Девіс сказав: «Вейн — справжній композитор. Він пише партитури, пише партії для всіх так само, як хоче, щоб вони звучали…. Вейн також викликав певну цікавість до роботи з музичними правилами. Якщо вони не працювали, то він їх ламав, але з музичним сенсом; він розумів, що свобода в музиці — це здатність знати правила, щоб зігнути їх на власне задоволення та смак»[8]

До 1968 року він грав виключно на теноровому саксофоні. З 1969 році він грав також на саксофоні-сопрано (починаючи з альбому Девіса In a Silent Way), з початку 1970-х переважно на сопрано.

Одночасно з роботою у квінтеті Девіса, Шортер записав кілька альбомів для Blue Note Records, переважно власні композиції, з різними музикантами, включно з трубачем Фредді Хаббардом. Його першим альбомом Blue Note (загалом 11 записаних з 1964 по 1970) був Night Dreamer, записаний у студії Руді Ван Гелдера в 1964 з Лі Морганом (труба), Маккой Тайнером (фортепіано), Реджі Воркменом (бас) і Елвіном Джонс (барабани).

Після випуску «Odyssey of Iska» в 1970 році Шортер створив ф'южн-групу Weather Report з клавішником Джо Завінулом та басистом Мирославом Вітовшом. Іншими оригінальними членами були ударники Ейрто Морейра та Альфонс Музон . Після від'їзду Вітовша в 1973 році Шортер і Завінул стали спільними керівниками групи до розпаду групи в кінці 1985 року.

Покинувши Weather Report у 1986 році, Шортер продовжував записувати і керувати групами в стилях джаз-фьюжн, включаючи гастролі в 1988 році з гітаристом Карлосом Сантаною.

У 1995 році Шортер випустив альбом High Life, випущний лейблом Verve Records. High Life отримав премію «Греммі» за найкращий альбом сучасного джазу в 1997 році.

Шортер ще раз працював з Гербі Хенкоком в 1997 році над альбомом 1 + 1 . Пісня «Aung San Suu Kyi» (названа на честь бірманської демократичної активістки) принесла обом, Генкоку і Шортеру, премію «Греммі».

Шортер продовжував концертну діяльність до кінця 2010-х, і лише після майже 70-річної виконавської кар'єри за станом здоров'я змушений був прпинити виступи. Однак Шортер взявся створити «нову оперну роботу» під назвою «Іфігенія»; Есперанса Спалдінг написала лібрето, а архітектор Френк Гері створив декорації, прем'єра опери запланована на осінь 2021 року.[9][10]

Дискографія
  • Introducing Wayne Shorter (aka Blues a la Carte, Vee-Jay, 1959)
  • Second Genesis (Vee-Jay, записано 1960, випущено 1974)
  • Wayning Moments (Vee-Jay, 1962)
  • Night Dreamer (Blue Note, 1964)
  • JuJu (Blue Note, 1964)
  • Speak No Evil (Blue Note, записано 1964, випущено 1966)
  • The Soothsayer (Blue Note, записано 1965, випущено 1979)
  • Et Cetera (Blue Note, записано 1965, випущено 1980)
  • The All Seeing Eye (Blue Note, записано 1965, випущено 1966)
  • Adam's Apple (Blue Note, записано 1966, випущено 1967)
  • Schizophrenia (Blue Note, записано 1967, випущено 1969)
  • Super Nova (Blue Note, 1969)
  • Moto Grosso Feio (Blue Note, записано 1970, випущено 1974)
  • Odyssey of Iska (Blue Note, записано 1970, випущено 1971)
  • Native Dancer (Columbia, записано 1974, випущено 1975) з Мілтон Насіменту
  • Atlantis (Columbia, 1985)
  • Phantom Navigator (Columbia, записано 1986, випущено 1987)
  • Joy Ryder (Columbia, 1988)
  • High Life (Verve, 1995)
  • 1+1 (Verve, 1997) з Гербі Генкоком
  • Footprints Live! (Verve, 2002)
  • Alegría (Verve, 2003)
  • Beyond the Sound Barrier (Verve, записано live 2002—2004, випущено 2005) as Wayne Shorter Quartet
  • Carlos Santana and Wayne Shorter – Live at the Montreux Jazz Festival 1988 (Image Entertainment, 2007) з Карлосом Сантана
  • Without a Net (Blue Note, записано live 2010, випущено 2013) as Wayne Shorter Quartet
  • Emanon (Blue Note, 2018)

Нагороди
  • 1962: опитування читачів DownBeat / Саксофоніст «Нова зірка»;
  • 1979: Премія «Греммі» за найкраще джаз-ф'южн виконання за «Weather Report» 8:30;
  • 1987: Grammy Award за кращий інструментальну композицію за «Call Sheet Blues»;
  • 1994: премія «Греммі» за найкращий джазове інструментальне виконання, альбом «A_Tribute_to_Miles»;
  • 1996: премія «Греммі» за найкращий сучасний джазовий альбом « High Life»;
  • 1996: премія Майлза Девіса, Монреальський міжнародний джазовий фестиваль;
  • 1997: премія «Греммі» за найкращу інструментальну композицію для «Aung San Suu Kyi» (на 1 + 1);
  • 1998: NEA Jazz Masters;
  • 1999: Почесний доктор музики Музичного коледжу Берклі;
  • 1999: премія «Греммі» за найкращий сольний інструментальний джаз за «In Walked Wayne»;
  • 2003: премія «Греммі» за найкращу інструментальну композицію для «Sacajawea» (на тему « Alegría»);
  • 2003: премія «Греммі» за найкращий джазовий інструментальний виступ, за альбом Alegría;
  • 2005: премія «Греммі» за найкращий джазове інструментальне виконання, за альбом «Beyond the Sound Barrier»;
  • 2006: «Джазова премія» Асоціації джазових журналістів;
  • 2014: премія «Греммі» за найкраще сольне інструментальне джазове соло (композиція «Орбіти» з албому «Without a Net»)
  • 2014: Премія Американської академії досягнень «Золота тарілка»[11][12];
  • 2017: Полярна музична премія;
  • 2017: Премії Рольфа Шока з музичного мистецтва.[13];
  • 2018: відзнака Центру Кеннеді[14].

Примітки
  1. Colin Larkin, ред. (1997). The Virgin Encyclopedia of Popular Music (вид. Concise). Virgin Books. с. 1081/2. ISBN 1-85227-745-9.
  2. Past Winners Search for Wayne Shorter. GRAMMY.com. Retrieved 2013-06-04.
  3. Chow, Andrew R. (7 лютого 2017). Sting and Wayne Shorter Win Polar Music Prize. New York Times. Процитовано 8 лютого 2017.
  4. Pompilio, Natalie. «Celebrating one of Newark's own, a living jazz legend, at NJPAC», NJ Advance Media for NJ.com, April 20, 2017. Accessed August 14, 2018. «Shorter, a graduate of Newark Arts High School, began his professional career more than six decades ago and shows no sign of slowing down.»
  5. Weather Report - Forecast: Tomorrow (Columbia Legacy). BigTakeOver.com. Процитовано 22 жовтня 2018.
  6. Carr, Ian; Fairweather, Digby; Priestley, Brian (1995). The Rough Guide to Jazz - The Essential Companion to Artists and Albums. Rough Guides Ltd. с. 584–585. ISBN 1-85828-137-7.
  7. Len Lyons (1989). Herbie Hancock. The Great Jazz Pianists: Speaking Of Their Lives And Music. Da Capo Press. с. 274. ISBN 978-0306803437.
  8. Davis, Miles; Troupe, Quincy (1990). Chapter 13. Miles: The Autobiography. Simon and Schuster. с. 274. ISBN 0-671-72582-3.
  9. Patitucci Juggles 'All the Elements of Music'. DownBeat Magazine. 10 травня 2019.
  10. Pellegrinelli, Lara (12 січня 2021). Esperanza Spalding is the 21st Century Jazz Genius. opb.org. Процитовано 8 березня 2021.
  11. Golden Plate Awardees of the American Academy of Achievement. www.achievement.org. American Academy of Achievement.
  12. 2014 Summit Highlights Photo. «Academy guest of honor and jazz saxophonist Wayne Shorter accompanies Esperanza Spalding in a duet performance at the 2014 International Achievement Summit in San Francisco.»
  13. «Rolf Schock Prize Recipients 2017», The Royal Swedish Academy of Sciences, Retrieved 15 November 2018.
  14. West, Michael J. (February 2019). Shorter Among Kennedy Center Honorees. DownBeat 86 (2): 15.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.